Читати книгу - "Вона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як Анна? Дуже хвилювалась?
— Та вона місця не… Тільки но пішла від мене.
— Скажи, що все добре. Я ж знаю, ви там напевно не розлий вода)))? — Марі знову посміхнулась.
Розуміння того, що вона може поговорити з рідною людиною, може відволіктись на щось інше, окрім демонів, робило її хоч на мить та щасливою.
— Ви ж не даремно ні з ким не зустрічаєтесь)))?
— Між нами з Анною нічого не має. Ти — наша спільна тема, тому ми постійно разом, от і все.
— Ну знай, ніколи не затягуй із зізнанням у почуттях. Можливо, хоч ваше життя заграє новими барвами? А не лише темними і похмурими.
— А я дивлюсь, ти, помираючи, переосмислила життя)))? — з посмішкою запитав Андрій. — Ми вже вічність не говорили про почуття. Ми вже вічність не говорили, про щось окрім…
— Так, я знаю… — Марі тяжко зітхнула. Це дійсно була правда. Марі тільки й говорила, що про демонів, потойбічних створінь, про те, як їх знайти і як вбити. Тобто тільки про Марі. Вона геть забула, що її друзі теж мають життя.
— Ти знаєш я радий, що ти жива, але те, що сталось, дійсно пішло тобі на користь…
— А я дивлюсь, ти як завжди, скрізь шукаєш позитив)))?
— Як швидко зможеш стати на ноги?
— Не знаю, лікар каже за декілька тижнів. У мене зламані ребра, але треба раніше, купа роботи. Пошукай, як це можна зробити.
— Як Тарас відреагував на те, що ти другого ж дня ледь не померла в нього на руках? — для Андрія і Марі це були звичні речі. Так, звісно, Марі дісталось вперше але бувало всяке.
— Носиться зі мною… Я йому, звичайно, вдячна, але мене це бісить.
— То він на тебе запав))). Я готовий закластись))). Ти напевно зараз не в найкращому вигляді, ну це нічого, чоловіку головне показати свою значимість, турботу))).
— Не верзи дурниць! — уже якось сердито відповіла Марі.
— Ну а чому? Тобі про нас із Анною можна жартувати, а мені про тебе з красунчиком — багатієм ні?
— Ні. Бо у вас є майбутнє, ми зможете жити нормально, а я… Тому давай не піднімати більше цю тему, — із переконливим жалем у голосі відповіла Марі. — Пошукай в інтернеті, як я зможу якомога швидше стати на ноги. Все, що можливо: заговори, руни, обряди.
— Добре.
— Я люблю вас. Бувай.
Марі поклала слухавку. Вона ніколи не плакала, коли це стосувалось її. Жаліти себе вона не вміла. І це їй дуже згодилось. Але зараз хоча сліз в її очах не було, їй було так тяжко. Марі повернула голову до вікна, дивилась на вулицю, яку заливало сонячним світлом і шкодувала лише про те, що ніколи не зможе жити як нормальна людина. Хвилюватися через відносини, сім’ю, майбутнє. Адже нічого цього в неї ніколи не буде! Жити теперішнім, не мріяти, не думати про завтра, адже прийде час, і Марі може не пощастити, як цього разу. Марі вдивлялась у вікно, а думки її були десь дуже далеко. Вона хотіла хоч на секунду забути хто вона. Вона зараз думає одночасно про стільки речей… А що якби вона не вижила? Що, отак би й закінчилось її життя? Навіть не розпочавшись? У неї нічого не було. Вона не зробила в житті нічого важливого, проте так мріяла. Але була думка, яка лякала її найдужче… Марі хоч і на мить, але замислилась: якби вона померла, усе це припинилося б, і вона б не відчувала себе такою самотньою у цьому світі. Та Марі швидко відігнала від себе ці страшні думки. Адже вона всього на всього жаліла себе, вона зовсім не сама. І від того Марі нараз стало соромно, що вона про таке могла навіть подумати.
Ще декілька днів Марі пролежала в ліжку. Вона даремно намагалась звестись на ноги ще декілька разів. Час від часу до неї заходив Тарас і постійно повторював, що треба берегти себе. Але Марі намагалась недовго з ним спілкуватись. Адже з одного боку вона розуміла, що зобов’язана йому життям і, певна річ, була безмежно вдячна йому за це, а з іншого, — вона страшенно боялась, щоб ця вдячність переросла в симпатію до нього.
Сумку Марі знайшли. І їй полегшало, на душі якось стало спокійніше, і її фізичний стан помітно покращився. Такі артефакти, як кинджал, були дуже рідкісними і могли знадобитись іншим борцям. Марі дуже не хотіла, щоб через неї була втрачена така унікальна річ. Андрій розповів як можна хоч трохи відновити сили. Він очевидно не дуже вірив у ці методи. Та знаючи Марі, вона б тренувалась і попри страшний біль. Тому запропонував усі можливі варіанти.
Третього дня Марі уже встала, і зібравши всі свої сили до купи дійшла до Тарасового кабінету. Ще декілька разів вона втрачала рівновагу і спиралась на стіну — нога її все ще не слухалась. А біль у ребрах не давав розігнутись. Проте так легко Марі здаватися не збиралась. Тарас якраз був у кабінеті. Вона це почула, тому й вирішила встати саме зараз. Зціпивши зуби, вона зайшла.
— Доброго дня! — Марі стояла в дверях, що вели до спальні.
— Добридень, — відповів ошелешений Тарас, бо побачив Марі досить впевненою на ногах.
— Чи могли б ваші люди відвезти мене в одне місце? — Марі міцно притискала руку до ребра.
— Що? Та вам навіть вставати не можна! Куди ви збираєтесь у такому стані?! — Тарас зірвався з крісла.
— Мені потрібно набратись сили, якомога швидше відновитись, — Марі відпустила двері, за які весь цей час трималась і підійшла ближче.
— Вам потрібно відпочивати! — Тарас теж подався на зустріч Марі, хвилюючись, що вона може впасти.
— Вам жити хочеться? Мали б радіти, що я зможу якнайшвидше взятись за вашу справу, — сухо, навіть трохи різко, промовила Марі.
— Ви зі мною така неприязна, я вам
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вона», після закриття браузера.