Читати книгу - "Весілля в монастирі"

— Та тут усе до ладу, — квоктала диякониха, — і багаті, і закохані, живи, та й годі, коли б не війна...

Літа мовчала. Їй чомусь було неприємно говорити про Ігоря в такому тоні.

Звичайно, він був і красивий, і приємний, їй сподобалась його серйозність, і тоді, коли настрій змінився, але сказати, що справив якесь надзвичайне враження, вона не могла. Адже постійно стрічалася і з друзями брата, і дорослими племінниками чоловіка — студентами, офіцерами, вони були молодші за неї; для одних вона була «тьотя Літа», для других — старша сестра Ілька, значить, і їм сестра, майже для всіх найближче і водночас потай недосяжний ідеал жінки. Коли вона пробувала сватати за Ількових товаришів племінниць чи учениць, це майже завжди терпіло фіаско. «От якби така, як ви», — казали вони одверто. Та вона була в курсі всіх романів, бо часто й не треба було їй сповідатися, вона якось здогадувалася «по носу». Сестра Сима казала: «Літка тільки гляне і вже про все знає, у неї звірине чуття».

Ігор тримався з нею дуже просто, і їй було з ним легко й приємно, з ним вона не відчувала себе старшою, а який він — з багатих чи бідних, — вона й не думала, знала тільки, що небіж ігумені, значить, теж з аристократів, але це по ньому аж ніяк не було видно.

Цікаво все ж таки — яка наречена. Вдома треба ж буде про все докладно розповісти. Вона вже уявляла, як розповідатиме бабусі й подругам, а дівчатка — Галинка і Жечка — нашорошать вушка і допитуватимуться — а яка вона? А який він? А в чому були? А ти що одягла? А як він до тебе? А ти до нього? А з нареченою?

Чесно кажучи, звичайно, з ним сьогодні було цікавіше, ніж теревенити б з дияконихою! Добре, що та заклопотана господарством і не претендує на близькість, а гевали загуляли в повітовому містечку, і слава богу!

Другого дня вранці отець Гаврило пішов до церкви та одразу повернувся і повідомив, що мати Серафима дуже просила диякониху, відому, знамениту кулінарку, прийти до неї порадитися, а Єлизавету Миколаївну теж просить завітати раніше, бо виявилося, що архієрей, якого чекали ввечері, — він мав правити у неділю, значить, завтра, урочисту службу з виносом ікони і хресним ходом навколо церкви, а він приїде сьогодні у першій половині дня, годині о другій і, значить, обідатиме в ігумені, а вже завтра у трапезній з усіма.

— Не барись, Меланіє, іди довідайся, що треба, може, скажуть, що вдома приготувати до обіду, там якісь закуски, чи на десерт, чи твої вергуни до чаю. А ви, Літо Миколаївно, так до душі нашій матері Серафимі припали, каже, попросіть низенько, щоб на обід обов’язково була, адже архієрей з двома якимись батюшками приїде.

Меланія Степанівна заквоктала аж перелякано, заметушилася, та явно була задоволена.

— Хіба я не знаю, як хто приїздить, то до Меланії Степанівни одразу, так ніхто не приготує і не спече. Біжу, біжу, спитаю, що їм треба. А ви, Літочко Миколаївно, тут без мене вже поснідайте, усе на столі стоїть, і чай гаряченький, та краще молочка вранішнього випийте, що там чай — вода, та й годі, і теж туди приходьте.

— Йди вже, не базікай!— кинув отець Гаврило.

— Біжу, біжу! Одна нога тут, а друга вже там!— І вже не побігла, а покотилась — кругленька, пухкенька.

Літа також не барилася, замислилась тільки, що одягти. Треба щось солідніше, ніж учора. От синя шовкова спідниця з широкими, ніби крила, бретелями і біла мереживна блузочка з штучними фіалками замість гудзиків і в тон спідниці — і скромно, і до лиця, а те, що вбрання її дуже молодило, звичайно, не подумала. Глянула у свічадо, поправила пишну зачіску, швидко відрізала ножицями неслухняний кучерик, що вибився не на місці, нічого не наділа на голову, щоб там знову не перечісуватися, і теж майже побігла на монастирське подвір’я. Її цікавило, та й вона завжди любила підготовки до різних свят і включалась у це діяльно й сама.

У монастирі вже всі готувалися. Черниці плели гірлянди квітів, в’язали букети, бутоньєрки, начищали і без того блискучі ківоти та лампади, прибирали кімнати в невеличкій гостиниці, готували в окремому будиночку покої для архієрея.

Матір Серафиму Літа зустріла коло її ганочка. З нею був і Ігор. Ігуменя хоч і намагалась зберегти спокій, але явно хвилювалась, як усе відбудеться. Вона ж не чекала архієрея так рано. Крім того, завтра мала приїхати наречена Ада з матір’ю, бо за три дні вже все домовлено про вінчання.

Звичайно, вона турбувалася про сьогоднішній несподіваний обід для архієрея в її покоях, так би мовити, попередній, у вузькому колі. Для монастиря дуже важливо було, щоб він відбувся в дружній атмосфері, просто, невимушено, але вишукано в усіх відношеннях. То вже завтра мав бути для всіх гостей «монастирський» обід у великій трапезній, який готували майстрині цієї справи черниці, а ще готували простий обід для всіх прочан, жебраків, які завжди сходилися на великі свята і яких монастир у такі дні годував. Та то вже була звичайна справа. Ігуменю турбував «малий» сьогоднішній обід у неї особливо, так би мовити, «з дороги ».