Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Однак дозвольте мені не покладати всю вину лише на персонал. Часто-густо пожильці самі хочуть, щоби з ними няньчилися і їх опікали. І, якщо чесно, інколи їх можна зрозуміти. Бувають дні, коли я сам не проти побити байдики.

Я планую ще якийсь час продовжувати рухатися. Побачимо, як далеко мені вдасться зайти. Пов’язку з голови, яку я отримав після падіння, вже зняли, тож я тепер рухатимуся без в’їдливих коментарів.

Згідно із результатами деяких опитувань, партія «50 Плюс» опинилася на дев’ятому місці. Через шість років кількість виборців, вік яких проминув п’ятдесятилітній рубіж, становитиме більшість. Виникає враження, що політичні партії усіх штибів раптом помудрішали в цьому сенсі. Вони відкрили для себе невдоволених пенсіонерів. Бачте, ми їх раптом зацікавили, і ця новина для нас — наче сніг на голову. І не скажеш, що серед тутешніх пожильців багато політично обізнаних. «Вони грабують нас, сліпих» — мабуть, найскладніша думка, яку ви коли-небудь почуєте за кавою.

Нова мешканка, котра переїхала до кімнати покійної де Ганс, Еф’є Бранд, видається мені приємною. Ковток свіжого повітря порівняно зі середньостатистичною вдовою, яка човгає вздовж коридорів. Ні, вона також човгає, однак принаймні робить це стильно.

Я мило поговорив з нею і вона розповіла, що насправді це не зовсім її вибір переїхати сюди. Проте вона була рішуче налаштована на те, що це «не дозволить їм загнати мене в могилу», принаймні «поки що».

«Можливо, я захочу, щоби мене кремували. Ще не вирішила».

Я сказав, що також іще не вирішив, і що мені не підходить жодний варіант: шість футів униз чи вгору димоходом. Вона погодилася.

«Альтернатив не так і багато. Можливо, когось можуть скинути в море з повітря. Варто запитати того аргентинського пілота «польотів смерті[17]».

«Не думаю, що його вже випустили із в’язниці», — сказав я.

Не думаю, що обмінювався з кимось подібними жартами, відколи я тут. Навіть розмови з Ефертом були іншого ґатунку. Решта мешканців говорили майже винятково про погоду, їжу чи недуги.

Що ж, погода гарна, їжа стерпна, а завдячуючи потрібним пігулкам, біль сьогодні мені не докучав. Якщо коротко: життя — прекрасне.

У газеті я прочитав, що хтось переїхав сімдесят шотландських куріпок, коли автівка того хтось злетіла у кювет. Куріпкова бійня. Жахливе, мабуть, видовище. Усе те пір’я… дзьоби… кров… Або вони були загорнуті в один тугенький пакунок, або автівка чималу відстань рвалася до того кювету. Зазвичай куріпки страшенно нетовариські. Та в будь-якому разі я запитав себе: репортер і справді знав точну кількість упокоєних? А як щодо поранених? Навіть уявити не можу, що всі птахи загинули на місці. Мали би бути й ті, що якийсь час іще дриґалися. Брр… Від усіх цих дошкульних запитань мене почало нудити.

Еферт часто заходив у недільне пообіддя, щоби потеревенити, а заодно і «на келишок того чи іншого». Еферт не перебірливий: вино, джин, бренді, віскі — йому й справді без різниці. Якось, коли ми гостювали у пані Тенкінс, я бачив, як він маленькою чайною ложечкою вихлебтав цілісіньку пляшку яєчного напою. Це все, що вона могла нам запропонувати. Після трьох маленьких келишків він перейшов до супниці й попросив більшу ложку. Так наче його частували заварним кремом. Тенкінс зробила вигляд, що це було найнормальніша річ у сучасному світі, однак впродовж тижнів після того пригощала мене обідом лише тоді, коли Еферта не було поблизу.

Для багатьох пожильців неділя була тим часом, коли вони зустрічали відвідувачів.

«О, хіба відтоді, як ми востаннє бачилися з мамою чи татом, минуло п’ять тижнів? Краще зачекати до неділі». А тоді вони зайдуть на чашку чаю і, широко всміхаючись, якось уже витерплять наступні дві години.

Хендріку, будь відвертим: це у тобі кумкає жаба, бо в тебе самого ніколи не буває відвідувачів, окрім Еферта. Однак ти ж не можеш серйозно називати це відвідинами.

Здійнявся неабиякий галас навколо планів про клініку евтаназії. Особливо серед людей, чий лікар не хо тів допомагати. З цією ідеєю виступила Нідерландська спілка права на смерть. Ця спілка повинна мати чималий кругообіг клієнтів.

Два роки тому Нідерландська спілка захисту права на смерть за три дні зібрала сорок тисяч підписів, щоби змусити парламент ухвалити рішення з допомоги тим, котрі у сімдесятилітньому чи більше віці хочуть заподіяти собі смерть.

Сорок тисяч підписів означає, що парламент мусить щось робити з пенсіонерами, котрі вважають, що вже й так прожили забагато і хочуть померти з почуттям власної гідності, аби втримати їх від покупки пляшки розчинника, щоби підпалити себе в якійсь занюханій кімнатчині, бо ніхто їм більше не допоможе. За словами Нідерландської