Читати книгу - "Гуляйполе"

СТАЛІН(усміхнувся в свої руді вуса). Товариш Бухарін цього разу не помилився. Він завжди був у перших рядах комуністів-ленінців. Не даремно після його розстрілу я сказав товаришам по партії: "А чи не рано ми його пристукнули?"

ГРУШЕВСЬКИЙ(до всіх). Може досить про ваші партійні "досягнення"? Вони усьому земному світові й досі у печінках сидять... Ви уважно спостерігайте, до чого ваші "досягнення" довели?

Усі замовкли.

...Знову Гуляйполе. Махно ближче підійшов до делегата Тимчасового уряду Росії.

— Пиши, — наказав він. — "Я, такий-то, попереджений Революційним (слово "Революційним" пиши з великої літери) польовим штабом повстанських загонів півдня України, щоб за двадцять хвилин покинув Гуляйполе, а протягом години — межі революційної території".

Сашко й тут вліз зі своєю клішнею:

— Наша ревтер закінчується відразу за Пологами: два кроки — направо, три кроки — наліво, один крок — назад і скрізь:

Базікання охоронця, особливо останній віршик, не сподобалися Нестору, і він обізвав Сашка пустобрехом, а делегатові сказав:

— Пиши далі: "За порушення цих вимог буду розстріляний на місці". Написав? Розпишись і вкажи число та годину й хвилину.

Делегат подав написаний папірець Махну. Отаман читав його, як здалося Сашкові, довго, а тому він зауважив, звісно, у своєму стилі:

— Цей буржуй, Несторе Івановичу, над нами кепкує: ми йому говорили хвилину, а він написав для нас на всю годину.

Негребецький в цьому ж дусі поправив:

— Ми йому — оповідання, а він з нього — роман.

На всі репліки своїх баламутів Махно не звернув уваги й наказав Негребецькому, щоб той провів делегата до воріт і показав йому дорогу навпровстець до Петрограда. А повстанцям, що привели російського буржуя, наказав:

— Ви простежте виконання ним нашого ультиматуму!

— Будь певен, Несторе Івановичу, все зробимо, як треба!

А Сашко Нетреба вдогін делегату вигукнув:

— Петроград — через дорогу навприсядки! Будь здоров і не кашляй!

І ще Сашко нашвидкоруч схопив під столом пляшку, на якій було написано "Скипидар", наздогнав Негребецького й віддав йому пляшку:

— Намасти, Іване, цією живицею пану делегату одне місце, інакше він за такий проміжок часу не встигне перебігти нашу безмежну державу.

Негребецький цілком серйозно взяв з рук Сашка пляшку скипидару й вийшов разом з делегатом. Нетреба, коли за ним зачинилися двері, легко зітхнув, наче фізично перетрудився. А Махно, не сказавши більше жодного слова, пішов до карти, що висіла на стіні, й уважно почав її вивчати.

...На Всесвітньому екрані затемнення. Комп'ютер Всевишнього вибирав ті картини, що найвагоміше висвітлювали тему, задану Дияволом. Ленін захвилювався: він хотів побачити, як махновці знищують посланця від Керенського — цього затятого ворога більшовизму, а тут, наче навмисне, Диявол відібрав у Ілліча таку можливість одержати насолоду від побаченого — взяв і припинив показувати про делегата. Вождеві пролетаріату взагалі подобалося все, що пов'язане з убивством і кров'ю людей чи тварин: це і розповіді бувалих, і художні, а тим більше документальні кінофільми, книги, картини художників. Він міг годинами стояти, наче заворожений, біля картини Іллі Репіна "Іван Грозний вбиває сина" і не раз просив Диявола показати йому на Всесвітньому екрані, як це вбивство сталося насправді, з усіма подробицями, причому, в заповільненій дії. Аналізуючи якраз це убивство ще там, на Землі, Ленін ловив себе на думці, що також з великою насолодою убив би свого кровного нащадка, аби того з дурної голови народила Надія Крупська, і хоч натішився б кров'ю досхочу. На жаль, не народила. Та він, Володимир Ульянов, усе-таки знайшов, як у земному короткому житті задовільнити свою душевно-диявольську забаганку. Так, у дитинстві Володя нещадно викручував усім лялькам руки й ноги і розпанахував ножем їм животи. Коли вбився у колодочки й зникли заїди, задумав, як і старший брат, зайнятися політичним тероризмом. Ішов до цього послідовно: спочатку бунтував у інститутських коридорах, збирав групи однодумців, а згодом створив свою партію, діяльність якої фінансувалася від терорестичних акцій: не гребували ні вбивствами, ні грабунками, ні бандитськими наскоками, ні шантажем... Особисто сам Ілліч участі в цих акціях не брав — просто в нього не вистачало мужності і сміливості, вірніше, він був звичайним боягузом, а тому задовольнявся тим, що був безпосреднім керівником та натхненником усіх подібних нападів. Знамениті терористи-убивці Камо, Coco Джугашвілі (в майбутньому — Сталін), Дзержинський — то вихованці, найліпші учні Ілліча. Бони спеціалізовувалися виключно на знищенні людей, тобто, виконували рішучу вказівку Ульянова: "Розстрілювати, розстрілювати і ще раз розстрілювати..."

А ще Ілліч задовільняв своє бажання насолодитися кров'ю при полюванні тварин. Він завжди бив їх масово і безжально, звісно, без будь-якої необхідності. Іноді цей спортивний інтерес виходив за всякі межі здорового глузду. На курортному засланні у Шушенському,