Читати книгу - "Долина Чотирьох Хрестів"

Однак ми не могли зрозуміти, чим викликаний приступ люті, як поставилися до цього інші учасники експедиції, а якщо божевільний лишився один, то куди ділася решта, до того ж ми не знали, як пояснити, чому саме експедиційні документи привернули його увагу. Стежачи за постаттю чоловіка, який метався по екрану і останки якого лежали в поварні, я думав, що лють його — дивна лють, що вона не від шаленства сильної людини, яка йде напролом, а швидше — з відчаю, від безутішності й безвихідності… А втім, може, все це мені тільки здавалося.

На прохання пілота і штурмана, ми продемонстрували їм усе, що зберігалося в «пам’яті» хроноскопа й мало відношення до експедиції, а потім підвели підсумки.

Ось що ми вже знали:

1) в Якутську до експедиції Жильцова приєдналися політичні засланці Розанов і Зальцман.

2) експедиція вийшла в океан, і через два роки деякі її учасники опинилися в поварні, в Долині Чотирьох Хрестів, де двоє з них, Жильцов і Мазурін, загинули;

3) в Долині Чотирьох Хрестів, у поварні, полярні дослідники чомусь залишили документи, а самі пішли, причому якийсь чоловік, найімовірніше, один з учасників експедиції, намагався знищити документи, а потім покінчив життя самогубством;

4) Зальцман дістався до Краснодара і вмер там від тифу; перед смертю його жорстоко мучили докори совісті, він намагався відповісти самому собі, правильно вони зробили чи неправильно, а в записках явно протиставляв політзасланця Розанова командиру шхуни Черкешину;

5) Розанов загинув у боях з Колчаком, борючись за Радянську владу в Східному Сибіру, і прах його поховано в братській могилі на березі Байкалу…

Спочатку я вирішив, що в поварні лежать останки Черкешина, хоч зараз не беруся пояснити, чому саме так подумав. Але Берьозкін почав доводити мені, що, судячи з записок Зальцмана, Черкешин — людина сильна, наділена непохитною волею, безумовно, мужня, і припущення про самогубство — просто абсурд.

— Коли хочеш знати, — говорив Берьозкін, — так могла вчинити людина з характером Зальцмана, але ніяк не з характером Черкешина…

— Але ж Зальцман… — почав я.

— Так, Зальцман витримав іспит, і я схильний думати, що це був хтось інший…

Ми вирішили залишити питання відкритим і даремно не морочити собі голови: адже документи повинні багато дечого пояснити нам.

в якому, за поновленими щоденниками Жильцова, дається опис першого етапу роботи експедиції, беруться до уваги влучні й всебічні характеристики учасників плавання, а також містяться роздуми з приводу того, що історія повторюється.

Все, що лишилося від Щоденника Жильцова, ми прочитали без особливих утруднень, тільки зрідка вдаючись до хроноскопа. Жильцов описував докладно, чітко, з великою доброзичливістю всіх учасників експедиції, майже не згадуючи про себе, тобто так, як писала більшість вітчизняних мандрівників. Цим він одразу ж привабив нас, і ми, читаючи щоденники, вірили кожному слову… Записки інших учасників експедиції, прочитані пізніше, дали нам можливість скласти певне уявлення про Жильцова. Він належав до прекрасної школи російських військових моряків — високоосвічених, гуманних, відданих науці, — до людей з широким кругозором, ясним розумом і твердою волею. Такими були Крузенштерн і Лисянський, Лазарев і Беллінсгаузен, Коцебу, Нахімов і Седов… У щоденнику Жильцова майже не було абстрактних міркувань, але весь напрямок його думок, мимовільні симпатії і антипатії, відбиті в записах, дали нам змогу прийти до висновку, що він був хоча й не революційно настроєною людиною, але, безперечно, прогресивним ученим. Про це свідчили і факти, зокрема ставлення Жильцова до Розанова й Черкешина. Долі цих трьох людей з різними переконаннями й різними вдачами зав’язалися в складний вузол одразу ж, як тільки експедиція залишила Якутськ…

У щоденнику Жильцова був докладний запис, який помітно вирізнявся стилем. Ми назвали його «виправдним», хоча в прямому розумінні слова Жильцов не виправдовувався. Просто незабаром після виходу з Якутська, коли «Зоря-2» вже йшла вниз по Лені, він записав у щоденнику, що екіпаж шхуни не укомплектований повністю і що десь у дорозі доведеться найняти ще одного матроса; Жильцов докладно аргументував це, а через сторінку ми знайшли коротку, з двох рядочків помітку: на борт шхуни взято матросом С. С. Розанова. Нам здалося дивним, що Жильцов сам найняв матроса: екіпаж звичайно комплектує капітан чи командир корабля. І Жильцов далі сумлінно зазначив, що лейтенант Черкешин рішуче протестував проти взяття на борт ще одного політичного засланця. Однак Жильцов наполіг на своєму.

Цей епізод одразу багато дечого пояснив. По-перше, ми пам’ятали, що Розанов працював разом із Зальцманом на верфі в Якутську, отже, міг найнятись в експедицію там. Очевидно, щось перешкодило цьому. Ми всі погодилися з думкою, що за Розановим, на відміну від Зальцмана, був суворіший нагляд, і місцеві власті не дозволили йому поїхати з експедицією: все-таки експедиція мала намір вийти до берегів Америки… Розанов намагався потрапити до складу експедиції, і Жильцов, який не міг не знати про думки властей, але співчував йому, допоміг; Розанов приєднався до експедиції уже в дорозі, незважаючи на протест лейтенанта Черкешина…

Вийшовши