Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

Якщо імпульсний генератор пана Пфаффа може викликати в людині будь-які відчуття й емоції, то чому б ним не скористатися для того, щоб воскресити в свідомості нещасних жертв новоз'явлених фашистів почуття справедливого гніву й бунтарства? Якби це вдалося, люди самі змогли б постояти за себе й розправитися із зграєю ультрасучасних бандитів. Та як це зробити? Як замінити частоту, що стимулює математичні здібності, на частоту, яка збуджує в людині почуття ненависті, гніву, люті?

Роботою генератора керував його творець, старий доктор Пфафф. Я бачив цього старигана в той день, коли знімали спектр моєї нервової системи. Очевидно, це був інженер-садист, який втішався потворним винаходом свого інтелекту. Знущання з людської гідності стало метою його інженерного мислення. Найменше я сподівався допомоги пана Пфаффа. В мої розрахунки він зовсім не входив. Без його допомоги і всупереч його бажанню генератор повинен був запрацювати на потрібній мені частоті!

Коли я розв'язав цю найважчу задачу, то ще раз пересвідчився, яка велика наука теоретична фізика! Оперуючи формулами й рівняннями, вона не тільки завбачає перебіг різних фізичних явищ у природі, а й дає змогу рятувати людські життя.

Справді, імпульсний генератор пана Пфаффа, яку б схему він не мав, віддає певну потужність електроенергії. Відомо, що коли імпульсний генератор перевантажений, тобто якщо в нього відбирати потужність, більшу за проектну, то його частота спочатку повільно, а згодом різко падає. Отже, якщо до нього ввімкнути додаткове навантаження у вигляді омічного опору, то можна примусити його працювати не на тій частоті, що вказана на шкалі, а на нижчій.

Математичні здібності в обчислювальній фірмі Крафтштудта експлуатувались на частоті дев'яносто три герци. Почуття гніву й люті виникає в людей при діянні на них змінного поля з частотою вісімдесят п'ять герц. Отже, треба якось погасити вісім герц! Треба розрахувати для цього додаткове навантаження на генератор.

Коли я був у дослідній лабораторії, то помітив показання вольтметра й амперметра на щиті генератора. Добуток цих величин дав мені потужність. Тепер лишалось розв'язати математичну задачу про додаткове навантаження…

Я в думці уявив собі схему ввімкнення в генератор усіх гігантських конденсаторів, в яких сиділи нещасні люди. Усно я розв'язав рівняння Максвелла для даної конфігурації конденсаторів і обчислив значення електричної й магнітної напруженості поля. Я ввів у ці величини поправку на енергію, яку поглинають у конденсаторах люди, і таким чином встановив значення тієї потужності, що витрачається генератором на стимулювання розумових здібностей обчислювачів.

Виявилося, що в пана Пфаффа лишався запас потужності всього півтора вата.

Цих даних було досить, щоб вирішити питання, як частоту дев'яносто три герци перетворити у вісімдесят п'ять.

Для цього треба було заземлити одну з пластин конденсатора через опір тисяча триста п'ятдесят омів.

Рівняння Максвелла я розв'язав у думці за сорок хвилин, і коли одержав результат, з радощів мені захотілось кричати.

Але де дістати кусок дроту з таким опором? Цей опір потрібно підібрати дуже точно, бо коли він буде іншим, частота зміниться не так, як треба, і сподіваного ефекту не настане.

Міркуючи над цією практичною проблемою, від розв'язання якої залежала доля всього мого плану, я ладен був кусати самого себе, розбити голову об стіл, як той обчислювач у стані відчаю. Я гарячково обмірковував, як виготовити опір заданої величини і досить високої точності, але нічого не міг придумати. Почуття безсилля перед розв'язанням задачі доводило мене до страшенного розпачу, хоч мені весь час здавалося, що розв'язання десь дуже близько.

Я люто стискав голову руками і готовий був завити нелюдським голосом. Раптом мій погляд упав на чорний бокал з пластмаси, що стояв на краю письмового стола. В бокалі були олівці. Десять олівців, усі різного кольору і різного призначення. Не роздумуючи, я схопив перший-ліпший і, покрутивши його перед очима, прочитав: «2Б». Це означало, що він дуже м'який. Грифель м'якого олівця містить велику кількість графіту, який добре проводить електрику. Потім я знайшов олівці «3Б», «5Б», а далі пішли олівці серії «Н», тверді, спеціально для креслення під копірку. Я перебирав у руках олівці, і мій мозок працював гарячково. І раптом невідомо звідки я згадав питомий опір грифелів у олівцях. Олівець «5Н» має опір грифеля дві тисячі омів. За секунду я тримав у руках олівець «5Н». Розв'язки рівнянь Максвелла було знайдено не тільки математично, а й на практиці. З допомогою втиснутого в дерев'яну оправу грифеля я збирався розправитись із зграєю варварів.

Як це дивно! Які дивовижні відкриття робить математична наука! Спочатку довгий ланцюг спостережень, міркувань, аналізів, далі знову спостереження над реальною обстановкою, потім абстраговані обчислення, розв'язання рівнянь, виведених великим Максвеллом у минулому столітті, і внаслідок їх розв'язання точний математичний розрахунок, який показав, що для знищення фірми Крафтштудта потрібен… олівець «5Н»! Хіба не чудова наука теоретична фізика?!

Я стиснув у руках олівець, як найбільшу дорогоцінність, обережно, майже ніжно сховав його у кишеню і почав обмірковувати, як добути два куски проводу, щоб один приєднати до пластини конденсатора, другий — до батареї опалення в кутку кімнати, а між ними закріпити грифель.

Про це я думав не більш як хвилину. Я згадав настільну електричну лампу в палаті, де жив разом з усіма обчислювачами. Шнур до лампи був гнучким, а отже, багатожильним, його треба зрізати й розпустити на окремі жили. Довжина шнура близько півтора метра. Отже, з нього можна мати понад десять метрів тонкого дроту. Цього було цілком досить.

Свої розрахунки я закінчив у той момент, коли голос з репродуктора сповістив, що нам, тобто мені й усім «нормальним» обчислювачам, час іти обідати.

Я вийшов з своєї «камери» в коридор.