Читати книгу - "Пішки на полюс"

Але ні, Сєдов не хоче таке сказати про своїх супутників. Вони, мабуть, піддались хвильній слабості і зараз самі соромляться цього.

Георгій Якович встає і твердим голосом, у якому кожний відчуває його непохитне рішення, говорить:

— Якщо будемо боротись, то пройдемо! Повертати назад, подолавши найважчу частину дороги, — злочин! Та й назад шлях нітрохи не легший, ніж уперед.

— Але у нас не вистачить палива, — зауважує механік.

— Якщо не вистачить палива, будемо спалювати судно! — обриває його Сєдов.

Схопивши шапку і рукавиці, схвильований Георгій Якович вийшов на палубу.

«Фока» нерухомо стояв, оточений крижинами. Кілька матросів працювало на палубі. Сєдов підійшов до них, взявся помагати.

Якийсь час працювали мовчки.

— Погані у нас справи, хлопці! — промовив нарешті Сєдов, порушивши мовчання. — Знову застряли!..

— Це правда, Георгію Яковичу! — обізвався один з матросів. — Кепські у нас справи…

— А що ж діяти будемо, га? — запитав Сєдов. — Назад, чи що, подаватися?

— Чому назад? — здивувалися матроси. — Вам, звичайно, видніше, але назад завжди встигнути можна…

— Ви так гадаєте?

— Так, поки що на «Фоку» жалітися гріх. Недавно які крижини зустрічались! А йому хоч би що — кришить, ламає… Ось так і до землі проб’ємось.

— А якщо не проб’ємось? Розчавить?

— Ну, чого про це думати!.. З вами, Георгію Яковичу, не пропадемо!

Заспокоївшись після розмови з матросами, Сєдов пішов до себе в каюту: перед вахтою поспати хоч годинку.

…Спалюючи самого себе, «Фока» пробивався на північ. Спочатку на паливо розпиляли лазню, потім спалили розбірний будинок, який везли для зимівлі на півночі. Але й цього було мало. Тоді Сєдов наказав розібрати другу палубу. Все, що тільки могло горіти в топках, пішло у хід. Матроси знаходили непотрібні дошки, поліна, всіляке сміття і горючий мотлох; ведмеже і тюленяче сало, змішане з попелом, також виявилось чудовим паливом.

«Фока» неухильно прямував на північ. Надвечір 13 вересня крізь туманну імлу з’явились обриси берегової лінії.

— Земля! — радісно вигукнув вахтовий.

Так, це була нарешті Земля Франца-Йосифа. Але до неї ще треба було добиратися. І в топку полетіли старі канати і порвані вітрила, перемішані з ведмежим жиром.

Все ближче напливала земля. У темряві, що весь час згущалася, Сєдов впізнав обриси берега. Це був мис Флора. Сєдов точно привів свій корабель до мети.

Настала ніч. Неспокійно провів її Георгій Якович. Думка про вугілля не давала спокою. «Завтра зранку, — вирішив Сєдов, — розпочнемо вантажити вугілля і, не затримуючись, рушимо далі…»

Ранок. Шторм, що розпочався вночі, трохи вгамувався. Під дужими змахами весел швидко летить по хвилях баркас. Ось він впирається носом у кам’янистий берег. Не чекаючи, поки матроси витягнуть його на сушу, Сєдов швидко піднімається по невисокому схилу. Недалеко від берега видніються якісь будівлі. Сєдов прямує до них. Безліч ведмежих слідів відбито на снігу.

Сєдов поспішає.

Ось нарешті і будиночок, зовні він цілком зберігся. Сєдов зазирає всередину. Видно, здорово погосподарювали в ньому ведмеді: все порозкидано, поламано. Віконні рами висаджено, товстий шар брудної криги вкриває долівку; на двох’ярусних ліжках, змайстрованих нашвидкуруч, валяються випотрошені матраци. Скрізь мотлох, баночки, склянки.

У цьому будиночку, пригадує Сєдов, зимувала англійська експедиція Фредеріка Джексона. Покидаючи зимовище, англійці залишили на складі трохи вугілля. Нашвидку оглянувши житлове приміщення, Сєдов заходить у невеличку повітку, що була складом. Але й на окладі вугілля нема. Сєдов розгортає сніг руками — знаходить усього-на-всього кілька шматочків і злиплі грудки вугільної пилюки.

Сєдов поспішає у сусідню будову. Там також нема вугілля.

Сєдов іде до будиночка, що стоїть трохи оддалік. Його збудувала італійська експедиція Абруццького. П’ять тонн вугілля залишили тут у 1899 році італійці. Але й у цьому будинку Сєдов не знаходить ні грама вугілля.

Де ж склад Макарова?

В далині видніється ще одна будова. Швидше туди! Провалюючись по коліна в сніг, Сєдов нарешті добирається до макаровської хатини. Коло хатини стовп. На стовпі дощечка з написом: «„Ермак“ проходив тут. 1901.» Ось де мусить бути вугілля!

Сєдов з труднощами відчиняє двері, входить всередину. І тут пусто.

«Куди ж могло дітися вугілля? — дивується Сєдов. — Не з’їли ж його ведмеді».

— Шукайте! Обстежте весь берег! — наказує Георгій Якович.

Матроси розсипалися на всі боки.

Поки вони блукають по берегу, Сєдов знаходить в одному приміщенні невеличку записну книжку. Це власноручний щоденник капітана судна «Америка».

«Америка»! — відразу все стає зрозумілим.

На мисі Флора в І905 роді побувала американська експедиція Фіала. Це американці спалили все вугілля, залишене тут англійцями, італійцями і росіянами.

До болю зціплює зуби Сєдов. Усі його надії поповнити запаси палива щезли в одну мить…

Сєдов повертається на корабель. До болю згнітилося серце. Що робити? Залишатися зимувати біля мису Флора? Неможливо: берег відкритий для всіх вітрів і штормів. Крижини можуть притиснути «Фоку» до берега і розчавити його. Звідси необхідно вирушати. Але куди? Звичайно, тільки вперед. Відшукати на якомусь острові архіпелагу зручну стоянку. Перезимувати. А навесні… навесні — на вирішальний штурм. На полюс! Іншого виходу нема, не може бути. Не повинно бути.

Матроси розмірено гребли, змахуючи важкими веслами. Баркас плавно погойдувався на хвилях.