Читати книгу - "Гіркий сміх"

— Ну от. Відтворимо обставини.

Кольберг попорпався в своїх паперах і почав:

— Автобус рушив з Бельмансру приблизно о десятій.

— Приблизно?

— Так, весь графік міського транспорту порушився через ту демонстрацію на Страндвеген. Автобуси стояли або через те, що були забиті вулиці, або через те, що поліція їх не пускала, і так спізнювалися, що водіям наказали не дотримуватися графіка, а відразу завертати, як доїдуть до кінцевої зупинки.

— Наказали по радіо?

— Так. Водії сорок сьомого маршруту отримали таку інструкцію зразу після десятої години. З Стокгольмського управління транспортом.

— Прошу далі.

— Ми виходимо з засади, що напевне знайдуться люди, які їхали до котроїсь зупинки саме цим автобусом. Але досі ми не маємо ще жодного такого свідка.

— Вони ще зголосяться, — сказав Гаммар. Він показав на газети й додав: — Побачивши оце все.

— Годинник Стенстрема спинився на двадцять третій годині, трьох хвилинах і тридцяти, семи секундах, — нудним голосом вів далі Кольберг. — Є підстави припускати, що саме в цей час і пролунали постріли.

— Перші чи останні? — запитав Гаммар.

— Перші, — відповів Мартін Бек.

Він обернувся до схеми на стіні й показав пальцем на лінію, якою він обвів середні двері автобуса.

— Ми вважаємо, що той, хто стріляв, стояв тут, — сказав він. — На майданчику навпроти дверей.

— З чого ти зробив такий висновок?

— З напрямку куль. З того, як лежали гільзи.

— Ага. Давай далі.

— Ми вважаємо також, що злочинець дав три черги пострілів. Першу просто, зліва направо, і влучив нею кількох осіб, які сиділи в передній частині автобуса, тих, що на схемі позначені номерами один, два, три, вісім і дев'ять. Одиниця — це водій, а двійка — Стенстрем.

— А потім?

— Потім він обернувся, мабуть, праворуч, і другою чергою застрілив чотири особи в задній частині автобуса, знов-таки зліва направо. Він убив номери п'ять, шість і сім та поранив номер чотири, тобто Шверіна. Шверін лежав горілиць у проході ззаду. Ми пояснюємо це тим, що він сидів на поздовжньому сидінні з лівого боку і встиг підвестися. Отже, його зачепив останній постріл.

— А третя черга?

— Знов просто, цього разу справа наліво, — сказав Мартін Бек.

— А зброєю був, певне, автоматичний пістолет?

— Так, — відповів Кольберг. — Найімовірніше. Звичайного військового зразка…

— Хвилинку, — перебив його Гаммар. — Скільки часу потрібно було на цю стрілянину? Вистрілити чергу вперед, обернутися, вистрілити назад, знов спрямувати зброю вперед і наново зарядити її?

— Оскільки ми ще напевне не знаємо, яку злочинець мав зброю… — почав був Кольберг, але Гунвальд Ларсон перебив його:

— Близько десяти секунд.

— Як він вибрався з автобуса? — запитав Гаммар.

Мартін Бек кивнув Екові і сказав:

— Це твоє завдання. Прошу.

Ек пригладив сивого чуба, відкашлявся й почав:

— Відчинені були задні двері. Найімовірніше, що вбивця вийшов ними з автобуса. Але щоб відчинити їх, йому спершу треба було пройти до переднього сидіння, простягти руку над водієм або повз нього й повернути ручку.

Ек зняв окуляри, протер їх хусточкою і підійшов до схеми.

— Я звелів збільшити ці два малюнки, — сказав він. — На одному видно всі пристрої, з допомогою яких керують автобусом, а на другому — автомат, який відчиняє двері. На першому малюнку вимикач струму, що веде до системи, яка відчиняє й зачиняє двері, позначений номером п'ятнадцять, а ручка, що відчиняє двері, номером вісімнадцять. Ручка міститься ліворуч від керма, спереду і трохи навскоси від бічного вікна. А сама ручка — ви бачите її на другому малюнку — може мати п'ять різних положень.

— Щось я нічого не второпаю, — сказав Гунвальд Ларсон.

— У горизонтальному положенні, або в першому, обоє дверей зачинені, — незворушно вів далі Ек. — У положенні другому, одна риска вгору, відчиняються задні двері, в положенні третьому, дві риски вгору, відчиняються обоє дверей. Ручка повертається також униз, положення четверте й п'яте, Одна риска вниз — відчиняються передні двері, дві риски вниз — знов-таки відчиняються обоє дверей.

— Коротше, — сказав Гаммар, — особа, яка стріляла з того місця, де вона стояла біля середніх дверей, мусила пройти до переднього сидіння, нахилитися над водієм, що лежав на кермі, й повернути ручку в положення друге. Тоді відчинилися задні двері, тобто ті, що й лишились відчиненими, коли прибула поліція.

Мартін Бек відразу схопився за нитку.

— І справді, є ознаки, які показують, що останні постріли пролунали тоді, коли злочинець відступав проходом до переду автобуса. І стріляв з лівого боку. Один із пострілів, мабуть, влучив у Стенстрема.

— Чисто окопна тактика, — зауважив Гунвальд Ларсон. — Навкружна.

— Гунвальд хвилину тому дуже влучно зауважив, що він нічого не розуміє, — сухо сказав Гаммар. — Бо все це свідчило б про те, що злочинець був обізнаний з автобусом, розумівся на його пристроях.

— Принаймні вмів відчиняти двері, — уточнив Ек.

У кімнаті запала тиша. Гаммар наморщив лоба. Нарешті він сказав:

— Отже, ви вважаєте, що хтось спинився посеред автобуса, постріляв усіх, а тоді просто пішов собі геть? І ніхто не зреагував? І водій нічого не помітив у люстерко?

— Ні, трохи не так, — сказав Кольберг.

— А як?

— Що хтось зійшов задніми східцями з верхнього поверху автобуса із знятим з запобіжника автоматом, — сказав Мартін Бек.

— Хтось, що сидів там якийсь час сам, — додав Кольберг. — Хтось, що очікував найзручнішої миті.

— А як водій знає, що хтось є на верхньому поверсі? — запитав Гаммар.

Усі очікувально глянули на Ека, який знов відкашлявся й сказав:

— На східцях вмонтовано електрокамери. А вони в свою чергу діють на лічильник, що міститься на дошці керування. Після кожного, хто проходить