Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— Тепер… — Маннергейм звів очі на годинника й зрозумів, що доведеться прискорити хід подій. — Давайте пустимо струм у глибинні електроди й подивимося, чи зможемо одержати епілептичні хвилі на ЕЕГ. З досвіду знаю, що коли зможемо — то маємо майже стовідсоткову гарантію, що лоботомія допоможе звільнитися від нападів.

Лікарі біля хворої помінялися місцями.

— Докторе Ранада, — звернувся Маннергейм, — я хочу, щоб ви попросили хвору описати, що вона відчуває і про що вона подумає після стимуляції.

Доктор Ранада кивнув і зник під краєм простирадла. Виринувши з-під неї, він дав Маннергеймові знати, що можна продовжувати.

Ліза відчула стимуляцію наче вибух бомби, безболісний і беззвучний. Після цілковитої порожнечі, що тривала частку секунди, або може й годину, калейдоскоп образів злився із обличчям доктора Ранади в кінці довгого тунелю. Вона не пізнала доктора Ранади і гадки не мала, де вона знаходиться. Все, що вона усвідомила — це відчуття жахливого запаху, що сповіщав про наближення приступу. Її охопила паніка.

— Що ви відчули? — спитав доктор Ранада.

— Допоможіть! — закричала Ліза. Вона спробувала поворухнутися, але відчула, що її зв’язали. Вона знала, що зараз почнеться приступ. — Допоможіть мені!

— Лізо, — сказав доктор Ранада, відчувши занепокоєння, — Лізо, все гаразд. Лише розслабтеся.

— Допоможіть! — скрикнула Ліза, вже не тямлячи, що робить. Фіксатор стримав її голову, а шкіряна попруга — тіло. Тоді всі її зусилля зосередилися на правій руці, яку вона рвонула зі страшною силою і зовсім несподівано. Ремінь, що стримував зап’ясток, тріснув і вивільнена зігнута в лікті рука зметнулася над простирадлом.

Маннергейм зачаровано стежив за дивними показами електроенцефалографа, коли краєм ока помітив руку дівчини. Відреагуй він швидше, — може, нещастя й не сталося б. Але все відбулося настільки несподівано, що ляк на хвильку позбавив його спроможності діяти. Рука Лізи, що шалено металася в повітрі, прагнучи вивільнити прикуте до операційного столу тіло, вдарила по електродах й увігнала їх у мозок.

Філіпс мав телефонну розмову з педіатром Джорджем Різом, коли Робінс постукався в двері й прочинив їх. Філіпс жестом запросив техніка до кабінету, а сам продовжував розмову. Різ цікавився знімком черепа дворічного хлопчика, який, гадали, впав зі сходів. Мартін сказав педіатрові, що підозрює — хлопчика побили батьки, бо рентгенограма грудної клітки дитини виявила старі перелами ребер. Справа була неприємна, і Філіпс закінчив розмову з полегкістю.

— Що у вас? — спитав він Робінса, повертаючись разом із кріслом на сто вісімдесят градусів. Головного техніка нейрорадіології Робінса Філіпс запросив на роботу сам, і між ними встановилися дуже добрі взаємини.

— Лише контрольні знімки, що ви просили зробити для Маннергейма.

Філіпс кивнув, і Робінс закріпив їх у негатоскопі. Як правило, головний технік не ходив робити знімків у інші відділення, але Філіпс попросив його піти до Маннергейма, щоб уникнути клопоту.

Знімки голови Лізи Маріно, зроблені під час операції, засвітилися на екрані. На латеральному знімкові було видно багатогранний просвіт на місці видаленого шматка кістки. В межах цього чітко окресленого простору виднілися яскраві білі силуети численних електродів. Найпомітніші були довгі голкоподібні глибинні електроди, введені Маннергеймом у скроневу долю мозку, і саме ця ділянка з електродами найбільше цікавила Філіпса. Ногою він увімкнув мотор великого, з екраном на всю стіну, негатоскопа, що звався альтернатором. У цю машину можна було поставити будь-яку кількість плівок. Філіпс змусив її працювати доти, аж доки відшукав попередні рентгенограми Лізи Маріно.

Порівнявши нові плівки із старими, Філіпс визначив точне знаходження глибинних електродів.

— Фантастика! — вирвалося в нього. — Ви робите чудові знімки. Коли б мені таке вміння, — половини труднощів не стало б!

Робінс знизав плечима, наче йому було байдуже, але шефові слова порадували його. Як начальник Філіпс був вимогливий, але цінував гарну роботу.

Для вимірювання просвітів між найдрібнішими кровоносними судинами Мартін узяв дрібнокалібровану лінійку. Його знання з анатомії мозку і нормального розташування цих судин давало йому змогу створювати в уяві об’ємну картину потрібної ділянки. Порівнюючи її з пізнішими знімками, він визначив розташування кінчиків електродів.

— Дивовижно, — відзначив Філіпс, відхиляючись назад. — Електроди поставлено бездоганно. Маннергейм маг. Шкода, що його судження не на рівні його ж уміння!

— Віднести знімки назад до операційної? — спитав Робінс.

Філіпс похитав головою.

— Ні. Віднесу сам. Хочу поговорити з Маннергеймом. Прихоплю й кілька давніх плівок. Мене трохи непокоїть розташування задньомозкової артерії. — Філіпс зібрав плівки й рушив до дверей.

Хоча становище в операційній № 21 повернулося, здавалося, до норми, Маннергейм був розлючений тим, що відбулося. Навіть присутність іноземців не стримала його гніву. Найбільше образ перепало Ньюмену й Лоурі. Маннергейм, здавалося, вважав, що вони навмисне роблять усе не так.

Він почав проводити скроневу лоботомію відразу, як тільки Ранада змусив Лізу заснути під загальним внутрітрахейним наркозом. Приступ, що стався з Лізою, спричинив паніку, хоча всі діяли бездоганно. Маннергеймові пощастило схопити вільну руку дівчини, перш ніж вона встигла накоїти ще якогось лиха. Ранада поводив себе наче справжній герой — його реакція була миттєва, він увів сто п’ятдесят грамів тіопентала внутрівенно, щоб приспати хвору, а слідом препарат Д-тубокурарін, щоб паралізувати м’язи. Ці ліки не тільки приспали Лізу, але й перервали приступ. Усього за кілька хвилин Ранада вставив до трахеї трубку й почав давати закис азоту, підімкнувши контрольні прилади..

Тим часом Маннергейм видалив два електроди, що незаплановано увійшли надто глибоко, і водночас Лоурі вийняв інші, коротші. Потім Лоурі приклав до оголеного мозку вологі тампони, а далі прикрив місце операції стерильною серветкою. На хворій змінили простирадла, а лікарів переодягнули й наділи їм на руки свіжі рукавички. Все повернулося до норми, окрім Маннергеймового настрою.