Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— Аайно! — кинув Маннергейм, розгинаючись, щоб дати відпочинок спині. — Лоурі, якщо, подорослішавши, ви вирішите змінити фах, то скажіть мені. Якщо ж ні — то тримайте гачки так, щоб я їх бачив.

Лоурі став так, що не бачив власних інструментів.

Двері до операційної розчинилися, й увійшов Філіпс із плівками в руках.

— Обережно, — прошепотіла Ненсі Донован, — у Наполеона препаскудний настрій.

— Спасибі, що попередили, — роздратовано сказав Філіпс. Попри те, що Маннергейм був видатний хірург, його злило, як усі терплять шефові хлоп’ячі вибрики. Він поставив знімки в негатоскоп, знаючи, що Маннергейм помітив його. Пройшло хвилин п’ять, перш ніж Філіпс зрозумів, що Маннергейм зумисно його ігнорує.

— Докторе Маннергейм! — покликав Мартін, перекриваючи звук серцевого монітора.

Всі звернули погляди на Філіпса, коли Маннергейм повернув голову так, що промінь прикріпленої на його лобі схожої на шахтарську лампочку впав просто на обличчя рентгенолога.

— Ви що, не бачите, що ми робимо операцію на мозку, і вам, можливо, й не варт нас відволікати? — тамуючи лють, проговорив Маннергейм.

— Ви зажадали рентгенолога, щоб визначити розташування електродів, — спокійно відповів Філіпс, — і я вважаю за обов’язок поінформувати вас…

— Вважайте, що ваш обов’язок виконано, — відрізав Маннергейм, стежачи за дедалі глибшим надрізом.

Насправді Філіпса непокоїло не розташування електродів — він знав, що їх занурено бездоганно. Непокоїло те, що задній електрод націлився просто на важливу мозкову артерію.

— Є ще дещо, — продовжував Мартін. — Я…

Маннергеймова голова зметнулася вгору. Промінь лампи на його голові ковзнув по стіні, потім кинувся на стелю і водночас голос хірурга стьобнув, наче батогом.

— Докторе Філіпс, чи не заберетеся ви звідси разом зі своїми знімками, щоб дати нам скінчити операцію? Коли ми потребуватимемо вашої допомоги — то звернемося до вас.

Потім, уже нормальним голосом, попросив операційну сестру дати пінцет і взявся до роботи.

Мартін неквапно вивільнив із затискачів плівки і вийшов з операційної. Переодягаючись у гардеробній у звичайне вбрання, він намагався не надто замислюватися над тим, що відбулося. Так було легше. Зворотним шляхом до відділу радіології він дозволив собі трохи простежити конфлікт з точки зору фахової відповідальності, як він її розумів. Цю відповідальність пробудила сцена в операційній. Спілкування з Маннергеймом вимагало витримки, яка, йому здавалося, ніколи не знадобилася б радіологові. Він повернувся до свого кабінету, так і не вирішивши, чи правильно він себе поводив, чи ні.

— На вас уже чекають у кабінеті ангіографії, — повідомила Гелен Уокер, коли він увійшов до приймальної. Вона підвелася й рушила за ним до кабінету. Гелен була дивовижно лагідна тридцятивосьмирічна негритянка з Куїнсу і працювала в Філіпса секретаркою вже п’ять років. У них налагодилися чудові ділові стосунки, і Філіпс жахався, думаючи про те, що колись вона може піти від нього. Як і кожен добрий помічник, вона відігравала важливу роль у організації його повсякденного життя. Навіть його теперішній гардероб з’явився внаслідок її зусиль. Він усе ще носив би той лантухуватий спортивний одяг, до якого звик у коледжі, якби Гелен не кпила з нього доти, доки він якось не погодився зустрітися з нею в магазині Блуміндейла в суботу. В результаті з’явився зовсім новий Філіпс, і зграбні костюми за новою модою підкреслювали атлетичність його фігури.

Філіпс пожбурив знімки на письмовий стіл і вони загубилися серед інших плівок, паперів, наукових журналів та монографій. Стіл був єдиним місцем, до якого Філіпс заборонив Гелен доторкатися. Байдуже, який вигляд мало його робоче місце — він завше знав, де що лежить.

Гелен стала позаду від нього і почала зачитувати нескінченний список повідомлень, які, вона вважала, йому необхідно знати. Телефонував доктор Різ, цікавився результатами сканування свого хворого, рентгенапарат у другому кабінеті ангіографії полагодили і він працює нормально, дзвонили з невідкладної допомоги, сказали, — ждуть на важку травму черепа, що потребуватиме сканування. Такій інформації не було краю і вона не містила нічогісінько цікавого. Філіпс доручив секретарці владнати все так, як вона «збиралася зробити», і Гелен зникла за дверима.

Філіпс зняв білий халат і надів свинцевий фартух, який носив під час деяких рентгенівських досліджень для захисту від випромінювання. На нагруднику фартуха кидався в вічі вибляклий напис НАДЛЮДИНА, який, однак, ніяк не вдавалося змити остаточно. Напис жартома зробили за два роки до того колеги-рентгенологи, і, знаючи, що це, кінець кінцем, вияв поваги, Мартін не розсердився.

Він уже збирався йти, коли його очі ковзнули поверхнею столу. Йому треба було хоч на мить побачити касету з програмою, щоб пересвідчитися, що новина, принесена Майклзом, — не просто виплід уяви. Касети не було. Мартін ступив крок до столу і став нишпорити в купах паперів, що надійшли після Майклзових відвідин. Касета виявилася під знімками, зробленими для Маннергейма. Філіпс рушив до дверей, але знову спинився. Узяв касету й останній знімок черепа Лізи Маріно в бічній проекції. Крізь прочинені двері гукнув до Гелен, просячи її повідомити в ангіографію, що він уже йде, а сам підійшов до робочого столу.

Зняв свинцевий фартух і кинув його на спинку стільця. Уважно подивився на прототип комп’ютера, думаючи, чи справді він працюватиме. Потім підняв знімок, зроблений під час операції Лізи Маріно до рівня світла від негатоскопів, що стояли поруч. Силуети електродів його не цікавили і мозок відразу ж абстрагувався від них. Філіпсові хотілося знати, що комп’ютер скаже з приводу трепанації. Він знав — цієї операції не було введено до програми.

Клацнув вимикачем на головному процесорі. Засвітилася червона лампочка і він повільно вставив касету. Коли він ввів її на три чверті, машина раптом жалібно ковтнула її, наче голодний пес. Відразу ожив друкуючий пристрій. Філіпс наблизився і прочитав таке: ПРИВІТ! МЕНЕ ЗВАТИ РЕДРІД. ЧЕРЕП № 1. БУДЬ ЛАСКА, ПОВІДОМТЕ ІМ’Я ХВОРОГО.

Філіпс повільно — двома вказівними пальцями — віддрукував: ЛІЗА МАРІНО і ввів інформацію до комп’ютера.

ДЯКУЮ. БУДЬ ЛАСКА, ПОВІДОМТЕ СКАРГИ ХВОРОГО.

Філіпс віддрукував: ПРИСТУПИ і повідомив комп’ютер.