Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 1" автора Річард Бах. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 190
Перейти на сторінку:

ДЯКУЮ. БУДЬ ЛАСКА, ДАЙТЕ НЕОБХІДНУ КЛІНІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ.

Філіпс ввів: ЖІНКА ДВАДЦЯТИ ОДНОГО РОКУ ЗАХВОРІЛА НА СКРОНЕВУ ЕПІЛЕПСІЮ.

ДЯКУЮ. ВСТАВТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ПЛІВКУ В ЛАЗЕРНИЙ СКАНЕР.

Філіпс підійшов до сканера. Ролики-подавачі за виступом прорізу, в який належало вставити плівку, оберталися. Філіпс обережно розправив знімок, повернув емульсією донизу. Машина захопила плівку й втягнула в себе. Запрацював друкуючий пристрій. Філіпс подався до нього й прочитав: ДЯКУЮ. ВИПИЙТЕ ФІЛІЖАНКУ КАВИ. Філіпс посміхнувся. Майклзове почуття гумору виявлялося саме тоді, коли його годі було й чекати.

Сканер видавав тихе електричне гудіння. Друкуючий пристрій мовчав. Філіпс схопив свинцевий фартух і вибіг із кабінету.


В операційній № 21 стояла тиша, коли Маннергейм розітнув арахноїдальну оболонку й повільно підняв праву скроневу долю, оголивши основу черепа. Кілька дрібних вен ішло від поверхні мозку до твердої мозкової оболонки і Ньюмен, як завше спокійно, без зайвих рухів коагулював і розітнув їх. Нарешті ділянку було відокремлено, і Маннергейм видобув кавалок мозку з черепа Лізи Маріно й кинув у ринвочку з нержавійки, яку тримала операційна сестра Дарлін Купер. Маннергейм поглянув на годинника. Все йшло за графіком. Протягом операції Маннергеймів настрій знову змінився. Зараз він перебував у стані ейфорії і за правом пишався власною роботою. Він прооперував удвічі швидше, аніж звичайно. І був певен, що опівдні вже сидітиме в своєму кабінеті.

— Ще не все, — сказав Маннергейм, беручи в ліву руку металевий відсмоктувач і пінцет у праву. Він обережно пройшовся місцем, де раніше була скронева доля, відсмоктуючи рештки мозкової тканини. Він видаляв те, що називав «глибшими ядерцями». Це була, мабуть, найнебезпечніша частина операції, але саме її Маннергейм любив більше за все і з цілковитою певністю водив відсмоктувачем, обминаючи життєво важливі ділянки.

Якоїсь миті велика глобула мозкової тканини закупорила отвір відсмоктувача. Почулося тихе сичання, і за мить крихітний кавалок тканини помчав угору по шлангу.

— Ось вам ще й урок музики, — вирвалося в Маннергейма.

Це був звичний для нейрохірургів жарт, але, промовлений Маннергеймом після щойно пережитого напруження, він прозвучав кумедніше, ніж завше. Всі засміялися, навіть лікарі з Японії.

Щойно Маннергейм закінчив видалення зайвої мозкової тканини, Ранада понизив рівень насичення крові хворої киснем. Це було зроблено, щоб трохи підвищити тиск, поки Маннергейм перевірятиме, чи немає в порожнині кровотечі. Після ретельного обстеження Маннергейм задоволено відзначив, що оперована ділянка суха. Потім узяв голкотримач і взявся зашивати тверду оболонку мозку. Водночас Ранада почав обережно знижувати рівень наркозу. Він хотів наприкінець операції мати змогу вийняти трубку з трахеї хворої, перш ніж вона почне кашляти й напружуватися. Це вимагало виваженої комбінації та суворої послідовності ліків, які він їй вводив. І ще в жодному разі не можна було припустити підвищення кров’яного тиску.

Маннергеймова робота посувалася швидко, і невдовзі спритним обертом кисті він наклав останній шов. Мозок Лізи знов було закрито, хоча тверда мозкова оболонка в тому місці, де раніше була скронева доля, осіла й потемнішала. Маннергейм, милуючись на своє творіння, гордо скинув голову, тоді відступив крок назад і стрімким рухом зірвав з рук гумові рукавички. Звук луною рознісся по всьому приміщенню.

— Все гаразд, — кинув Маннергейм. — Зашийте її. Тільки не витрачайте на це всього дальшого життя.

Жестом запросивши японців за собою, Маннергейм вийшов із зали.

Ньюмен зайняв його місце біля Лізиної голови.

— Ну, Лоурі, — сказав він, наслідуючи шефа, — подивимося, допомагатимеш ти мені чи заважатимеш.

Поклавши щиток кістки на місце, наче вирізаний трикутник із кавуна, і зав’язавши нитки швів, Ньюмен був готовий до заключного етапу. Форсепсами він захопив край рани й трохи вивернув його. Далі увігнав голку глибоко в шкіру черепа, пересвідчився, що захопив окістя, і вивів голку в розріз. Потім, перенісши голкотримача ближче до вістря голки, підчепив край рани і просмикнув гілку крізь шкіру. Лишалося зав’язати перший стібок. Продівши шовк з другого боку рани, він передав кінці нитки до нетерплячих рук доктора Лоурі, який мав скріпити їх вузлом. Вони повторювали ці рухи доти, доки рана не була схоплена по всьому периметрові чорними стібками швів. Тепер вона нагадувала велику застібку-блискавку на Лізиній скроні.

Протягом цього етапу доктор Ранада продовжував провітрювати легені хворої, натискаючи на діафрагму. Разом із останнім швом він зібрався дати Лізі чистого кисню, щоб нейтралізувати не засвоєні організмом рештки речовини, що паралізували м’язи. Його рука, працюючи в сталевому ритмі, знову натисла на діафрагму, але треновані пальці вловили незначну зміну реакції хворої порівняно з попереднім поштовхом. Останні кілька хвилин Ліза почала робити спроби дихати самостійно, і ці її спроби до певної міри утруднювали процедуру штучного дихання. Але зараз лікар не відчув цього опору. Він зник. Поглянувши на хвору й вислухавши її стетоскопом, він остаточно пересвідчився, що Ліза раптом перестала намагатися дихати. Перевірив реакцію периферійної нервової системи і побачив, що дія речовини, яка паралізувала м’язову діяльність, слабшає. Але чому ж хвора не дихає? Серце Ранади швидко закалатало. Анестезія нагадувала йому стояння на надійному, але вузькому виступі понад прірвою.

Ранада стрімко перевірив кров’яний тиск хворої. Він підвищився до 150 на 90. Протягом операції він стабільно тримався на 105 на 60. Щось скоїлося.

— Не йдіть! — кинув він Ньюменові, а погляд його тим часом ковзнув по кардіомонітору. Удари були рівномірні, та паузи між ними дедалі довшали, а зубці на осцилографі ставали все нижчі.

— Що сталося? — перепитав Ньюмен, вловивши тривогу в голосі Ранади.

— Не знаю. — Доктор Ранада перевірив венозний тиск дівчини, водночас готуючись ввести Лізі нітропрусід, щоб збити його. Досі Ранада вважав, що коливання життєвих показників відбивало реакцію мозку на хірургічне втручання. Але тепер він боявся крововиливу. Ліза могла спливати кров’ю — тому тиск у черепі підвищувався. Тоді послідовність симптомів ставала зрозумілою. Він ще раз виміряв тиск. Він виріс на 170 на 100. Відразу ж увів нітропрусід і, ще не вийнявши голки, відчув, як все в ньому опускається вниз і навалюється страх.

— Можливо, в неї

1 ... 15 16 17 ... 190
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"