Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Мертва голова 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертва голова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мертва голова" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 29
Перейти на сторінку:
XI. Невідомі багатства

Звичайно Фесор ішов у ліс на цілий день, і тільки і ввечері всі збиралися біля вогнища за котелком чаю, розповідаючи один одному події дня. За цей час Фесор уже повністю оволодів мовою.

Проте останнім часом з ним діялось щось неладне. Фесор повертався в невизначені години, забирався в свою лабораторію і то сидів нерухомо біля столу, обхопивши голову руками і глибоко замислившись, а то раптом зривався з місця, щось збуджено бурмотів і так швидко опускався по драбині, що Сабатьє щоразу боявся за нього. Старик був страшенно неуважний, на запитання відповідав невлад, інколи навіть не чув їх чи обривав розмову на півслові.

— Зовсім збожеволів старий, — говорив Джон, поглядаючи на Фесора.

Фесор і справді був схожий на божевільного.

Якось він сидів недалеко від дому, уважно розглядаючи в траві якусь комаху; потім раптом підвівся й помчав так, наче за ним гнався ягуар. Він бігав по галявині, мов навіжений, репетуючи на весь, голос:

— Чому вона не хоче брати мою ефіпігеру?

Потім він піймав якусь комаху, квапливо повернувся на своє місце і, кинувши комаху, урочисто вигукнув:

— Взяла, каналія!

Сабатьє підійшов до вченого і обережно запитав його:

— У вас, пане Фесор, здається, якісь неприємності з вашими комахами?

— Неприємності? — відповів повеселілий Фесор. — Я мало не збожеволів, ось які неприємності! Але тепер усе гаразд. Ще одна складна загадка природи розв’язана!

І, влаштувавшись зручніше, він з запалом почав пояснювати.

— Оси — це вчені вбивці. Своїх жертв — турунів, ефіпігер і інших комах — вони вражають отруєним кинджалом жала в нервові центри, після чого комах розбиває параліч. Ці живі трупи оса тягне до себе і складає в кладовці, — таким чином, напохваті завжди є свіжі продукти. Ось ця сама оса, лангедокський сфекс, мало не довела мене до божевілля! Вона вразила свою жертву, ефіпігеру, на моїх очах і, схопивши за вусики, не поспішаючи потягла в свою нірку. Я непомітно підкрався, ножицями обрізав вусики, взяв паралізовану ефілігеру й поклав на її місце іншу, яку щойно спіймав. Оса, що тягнула свою здобич, відчула, коли я перерізав вусики, що ноша стала легшою, і оглянулась. Звичайно, вона дуже здивувалась, побачивши, що замість паралізованої лежить інша, жива ефіпігера. Моя оса не вірила своїм очам і, змочивши передні лапки в роті, почала ними протирати оченята. Пересвідчившись, що це не обман зору, оса почала шукати першу ефіпігеру, а до моєї навіть не доторкнулась, хоча я сам підсовував їй здобич. Чому вона не брала мою ефіпігеру?

— Вам це здалося образливим? — спитав Сабатьє.

— Не образливим, а незрозумілим, чорт візьми! — скрикнув Фесор. — Це суперечило інстинкту. Я був сам не свій, поки не розгадав загадку, яку мені задала оса.

— І в чому ж тут справа?

— В тому, ідо я підклав їй самця. Оса ж, як заразі я пересвідчився, полює на самок, тому що в їх здутому черевці міститься великий запас соковитих яєчок — найкраще харчування для личинок сфекса. Мені треба було за всяку ціну знайти ефіпігеру-самку, поки оса не потягла свою здобич. Ось чому я так бігав по галявині.

Сабатьє зрозумів настрій Фесора. Нез’ясовний відступ від інстинкту, цього закону природи, для Фесора був таким же нестерпним, як для астронома незрозумілі збурення в русі небесних світил. Тепер гармонія космосу й душі Фесора була відновлена. Немов важкий тягар упав з його плечей. Фесор став компанійським і навіть запропонував показати, як він ловить комах.

— Я підсікаю стовбури одного чагарника, з якого крапля за краплею витікає своєрідний клей, а він і є принадою для різних комах. Та ось ви самі побачите.

Фесор «злітав» у своє гніздо й приніс звідти горщечки та палички, які роздав Сабатьє і Джону. Потім учений показав, як змазувати його клеєм листя, віти і навіть мох, старанно прикриваючи ті місця, де розставлено і пастки.

Коли перед вечірнім чаєм усі втрьох прийшли до пасток, Сабатьє відзначив, що вони діють чудово, — змазані листки були густо вкриті найрізноманітнішими комахами.

— Це набагато легше, ніж бігати по галявинах, як лоша. Та мені це вже й важкувато стає.

Фесор нахилився, витяг з клею якесь сонечко й розчавив його між пальцями. Пальці його вмить забарвилися в яскраво-синій колір.

— Ця фарба яскравістю кольору й міцністю перевершує анілінові фарби і має одну чудову властивість… А втім, дозвольте поки що не відкривати вам секрету, — сказав він, про щось подумавши.

Цього дня Фесор був товариським як ніколи. Після чаю з медом він запросив гостей до своєї лабораторії на дереві. В лабораторії витяг з невеликого ящика зразки тканин клаптиками завбільшки двадцять на тридцять сантиметрів кожен.

— Ці клаптики, — промовив учений, — зіткані з волокон рослин чи тварин. Спробуйте. Ніяка шерсть не зрівняється з цими тканинами, такі вони м’які, міцні й теплі. Але в мене є дещо й цікавіше.

І Фесор подав Сабатьє клаптик сірої тканини. Коли Сабатьє поклав тканину на руку, він був вражений. Тканина була така легка й тонка, що здавалась зітканою з павутини.

— Спробуйте-но розірвати її! — усміхаючись сказав Фесор.

Сабатьє спершу обережно потяг тканину, побоюючись, що вона розлізеться від найслабшого натягу. Але тканина не розірвалась. Тоді він потяг сильніше, нарешті рвонув щосили. З таким же успіхом він міг спробувати розірвати залізний лист. Джон також захотів випробувати свою силу, але тканина зовсім не піддавалась. І разом з тим вона була легка й прозора.

— Сам чорт не розірве цієї тканини! — сказав Джон, подаючи клаптик Фесору.

Очі й губи Фесора усміхались. У своєму довгому балахоні він здавався алхіміком, Фаустом двадцятого століття. Помахавши, мов прапором, тканиною, Фесор сказав:

— Я здивую вас

1 ... 13 14 15 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва голова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертва голова"