Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 156
Перейти на сторінку:
політичні страхіття. Вона віддала б перевагу жартам і легкому флірту.

— Це правильно, — погодився я. І, згадавши, що як офіцерові зв'язку генерала Юзедовича мені слід якось пояснити свою простоту, додав: — Ви говорите дуже правильно і дуже ласкаво. На жаль, ми огрубіли за роки бійні. І тепер не тільки поручики з пролетарів, але й офіцери з панів грубі, наче портові вантажники.

Коряві акації з білими кетягами стояли як у мереживі. Вони росли праворуч вулиці, з іншого боку на них, як женихи, дивилися довгі тополі. Їхні вершини йшли високо в небо. Воно, як і раніше, було голубе й сонячне.

Дім покійного власника лазні, як і більшість помічених мною будинків у Туапсе, був побудований у саду за фруктовими деревами.

Я заніс корзини на терасу, колись синю, але давно не фарбовану. Дошки підлоги з темними щілинами рипіли під ногами. В будинку, очевидно, нікого не було, бо панночка відімкнула двері ключем. І ми ввійшли в широку неприбрану кімнату, в правому кутку якої стояв трохи припорошений рояль. Двоє вікон кидали на нього по жовтому сонячному квадрату. І порох од цього був ще помітніший. Ліворуч, біля глухої стіни, стояв диван. На ньому у безладді валялися якісь ганчірки. На круглому столі з полірованими зігнутими ніжками тіснилися тарілки. На них — залишки їжі.

Панночка байдуже пояснила:

— У мене постоялець — лікар. А будинок побудовано нерозумно. Решта кімнат суміжні. Мені довелося перебратися сюди, бо не можу без рояля.

— Як вас звати? — запитав я.

— Клавдія Іванівна. Ви теж не назвалися.

— Никодим Григорович Корягін, — випалив я. — Офіцер зв'язку п'ятого кавалерійського корпусу генерала Юзедовича.

— Хіба п'ятий кавалерійський корпус прибув у Туапсе? — діловито запитала Клавдія Іванівна.

— Ні. Я відряджений у розпорядження штабу Кубанської армії.

— Вибачте, поручику. Я відірвала вас од важливої справи.

— Я радий був допомогти вам.

— І я… Я вдячна випадку, який познайомив нас.

На її обличчі була посмішка, та, як мені здалося, не дуже щира.

— Приємні хвилини завжди короткі. Мені час… Ви не підкажете, як пройти на вулицю Святославську?

Вона не зуміла приховати здивування.

— Святославську?! Вам який будинок?

— Чотирнадцять, — збрехав я.

— Там немає такого будинку, — сказала вона. — Це дуже коротка вулиця. Останній будинок там номер вісім.

— Отже, я щось плутаю.

— Схоже. Вам найкраще йти через центр. Вийдете до моря. І праворуч по дорозі, вздовж берега.

— Спасибі вам. Прощавайте.

— Хвилинку, поручику. По-перше, не прощавайте, а до побачення. По-друге, мені хотілося віддячити вам. Ви, звичайно, курите.

— Вгадали.

Клавдія Іванівна підійшла до дивана, з-під квітчастого покривала дістала чорний ридикюль. Відкрила його:

— Ось подивіться.

В її руці блищав нікельований квадратик. Вона натисла кнопку. І над квадратиком здійнялося крихітне жовто-голубе полум'я.

— Це запальничка, — пояснила вона. — Я дарую вам її. Скільки цигарок викурюєте за день?

— Штук п'ятнадцять.

— Чудово. Щоденно п'ятнадцять разів ви будете згадувати про мене.

— Я не можу взяти ваш подарунок. Це дуже коштовна річ.

— Ви мене ображаєте, поручику.

— Вибачте. Спасибі.

— На здоров'я, — насмішкувато відповіла Клавдія Іванівна. — Якщо у вас буде час і ви виявите бажання послухати музику, заходьте. Вечорами я рідко розлучаюся з роялем…

— Дякую.

— Тепер останнє прохання: віднесіть корзини за рояль. Як ви здогадуєтесь, їм не місце посеред кімнати.

Я підняв корзини. Поніс їх до рояля. Але там, у кутку, сталося непередбачене. Одна з корзин, права, зачепилася за виступ підвіконня. Ручка з хрускотом одірвалася. Корзина перевернулася. Почувся дзенькіт розбитого скла — і… десятків зо два ручних гранат, градом застукавши об підлогу, розкотилися врізнобіч.

Пізніше я часто замислювався над тим, що ж відчув у той момент: страх, здивування, спантеличення? Здається, ні те, ні друге, ні третє. Те, що сталося, було якийсь час вищим за моє розуміння. І мене заплеснув подив, який часто-густо буває викликаний спритним картярським фокусом.

Рука Клавдії Іванівни, ніжна, біла рука з тренованими пальцями ковзнула у глиб ридикюля. І враз я побачив короткий нікельований пістолет.

— Ви у мене стрілятимете? — запитав я.

Вона відповіла дуже впевнено:

— Так. Якщо ви спробуєте звідси вийти.

— Це смішно. Мені байдуже до ваших штучок!

— Можливо, ви й праві. Але нічого іншого я не можу придумати.

— Думайте швидше.

— Не виходить. Я на це не розраховувала. Ви такий спритний і сильний… І раптом така необережність.

— Я мушу йти.

Вона заперечливо похитала головою. Погляд її не виражав нічого, немов великі сірі очі були скляні.

— Ви коли-небудь убивали людину? — запитав я.

— Не доводилося.

— Думаєте, це легко?

— Я звикла до труднощів.

— Чуєте, я не запитую, хто ви. І не запитуйте мене. Але я не ворог вам.

— Ви знаєте мою таємницю.

— Гранати. Можливо, вам підсунули їх замість порцеляни.

— А якщо я колекціоную вибухонебезпечні предмети?

— У кожного свої дивацтва.

— На все є відповідь.

— І вихід із будь-якого становища є. Якщо подумати.

— Однак ви заважаєте мені думати. Заважаєте своїми розмовами.

— Взагалі я не страждав від балакучості. Це нерви.

1 ... 13 14 15 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"