Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Мій ізмарагд, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій ізмарагд" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 26
Перейти на сторінку:
не спускає очей:

«Мені дав його твій генерал Птолемей».

 

 

8

 

 

Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.

 

«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня

А життя - то борня! А любов - то брехня!

 

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

 

Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

 

Міліони людей можу вбить, погубить,

Та чи змушу кого мене вірно любить?

 

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

 

А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить - се горіть вік у вік на кострі!

 

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»

 

 

9

 

 

Серед болю в постелі підводиться цар,

І побожно цілує чудовний той дар,

 

І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.

 

І здалось, що вже біль не так люто палив,

Мовби в збурену кров охолоди налив.

 

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

 

 

 

I

 

 

На Підгір’ї села невеселі

Простяглися долом-долинами,

Мов край шляху на твердій постелі

Сплять старці, обвішані торбами.

 

Понад річку верби головаті

Довгі віти в воду похиляють;

Журавель поскрипує при хаті,

Босі діти по двору гуляють.

 

З-поміж верб, та груш, та яворини

Чорні стріхи глипають, нагнувшись,

Мохом вкриті, корчами калини,

Мов на вітер ті сичі, надувшись.

 

Похилились смерекові стіни,

Там і сям стемпльовані дрючками,

Мов каліки, ждуть собі заміни,

Щоб спочить розбитими кістками.

 

Сліповаті та тісні віконця

В старосвітських засувах ще ходять.

Чи лякаються ясного сонця

Ті, що вік свій в тих хатах проводять?

 

Не видати комина на хаті;

Вранці дим всю хату заповняє,

З стріхи буха, в’ється по загаті,

Хапле очі, сльози витискає.

 

В хаті піч трохи не в півкімнати

З запічком і припічком із глини,

Вічно тепла - то жолудок хати,

Величезний, як живіт дитини.

 

Хліб і страва - тут найстарша справа,

Ціль всіх змагань, замислів, турботи,

Мов родивсь сей люд лиш для роботи,

А на хліб вся праця йде кривава.

 

Ліжко газди - п’ять дощок незбитих,

Сніп соломи і верета зрібна;

Тепла піч є для дітей невкритих,

А для старших постіль непотрібна.

 

Слуги в стайні сплять - їх коні гріють,

А дівки на лаві, на запічку;

Про вигоду й думати не сміють,

Щоб лиш крижі випрямить за нічку.

 

І про одіж мало дбають нині:

Як кожух є й чоботи пасові,

Для газдині шнур коралів в скрині,

Для дівчат хустята шалінові,

 

Капелюхи хлопцям повстянії,-

То й весь празник є на довгі літа;

Буднішня одежа в хаті шита

З полотна, що вироблять хатнії.

 

На стіні розвішані довкола

Дерев’яні давні богомази:

Страшний суд, Варвара і Микола,

Чорні вже від диму, мов від мази.

 

Тільки й всього християнства в хаті,-

Але є й письменства в ній познаки:

Там під сволоком, завитий в шматі,

Лист небесний - писаний бог зна ким,

 

Йосифінський наказ панщизняний,

Прадідівський квит на тридцять буків,

Діда скарга за грунтець забраний,

Батьків акт ліцитаційний драний,-

 

Ось весь спадок, що лишивсь для внуків.

 

II

 

 

В шинку шумить, в шинку гуде,

Аж гомін геть селом іде.

І не питайте, що се є:

Старий Пазюк горілку п’є.

Вже третю ніч він п’є ось так,

Та не гадай, що він пияк.

Він буде ще три ночі пить

І ані цента не платить.

О, бо Пазюк розумний дід,

З кропиви він збирає мід:

Він у селі над всіх моцар,

Бо він собі багач-лихвар.

 

І не гадай, що за процент

Він п’є й не заплатить і цент!

Ось глянь у коршму. За столом

Сидить Пазюк, співа псалом,

Бо він письменний - знай і се!

І бога в серці має все.

Він бороду на руку спер

І сиві очі в двері впер,

Волосся сиве і густе

Лице вкрива його товсте,

А голос дзвінко, мов із блях,

Гукає: «Господи воззвах!»

 

А обік нього кум сидить

І Пазюку в лице глядить,

В очах його читати б рад,

Чи все тут є старому в лад,

Чи все зробив він так як слід,

Щоб ласкав був брикливий дід.

А як старий скінчив свій спів,

То кум несміло річ повів:

«Спасибі, кумцю, вам за глас!

Та щиро я благаю вас,

Вділіть ту позичку мені,-

Я все віддам уосені».

 

Пазюк о стіл б’є кулаком.

«Чи дармо в тебе я дяком?

Не штука то мій глас хвалить!

Кажи горівки ще долить!»

Скрутився кум, неначе в’юн,

Горівку в жида і тютюн

Наборг бере, на стіл кладе,

Знов Пазюка просить іде:

«Вже ж, кумцю, вас я третю ніч

Частую за пустую річ,

Щоб сотку в

1 ... 13 14 15 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій ізмарагд, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій ізмарагд, Франко І. Я."