Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П."

193
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фольклорно-етнографічні нариси та статті" автора Свидницький А. П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 52
Перейти на сторінку:
паламаря! А Грицько вчепився, як реп’ях кожуха: йди читай! Та й годі.

- Піду, піду! - озвавсь дяк,- лиш відчепіться! - А сам так і махнув до Горпини за порадою.

- Не бійся! - каже вона,- йди читай, а як лусне домовина,- гаси світло і втікай на хори.

Так дяк і зробив. Прийшов до церкви та так читає, так читає! Як-от домовина - лу-лусь! На всю церкву, аж сичі на дзвіниці полякалися. Він хутчій задув свічку і на хори, та й став у куточку і стоїть, притаївшись. Вилізла вона з домовини і ходить - шукає по церкві: «Де б він дівся? - каже сама до себе...- Вже я таки знайду його». І все ходить - мацає по кутках. Скрізь перешукала, а на хори не здогадалась. Так і півні запіли, то не знайшла. Як вона лягла в домовину і все стихомирилось, дяк зліз і почав читати далі. Тут і Грицько прийшов довідатись, чи недаремне дякові за псавтиру заплатив.

Так пройшла одна ніч! Та ще друга наступає. Що тут робити? Іде знов до Горпини за порадою.

- Нічого,- каже вона,- читай, не бійся, а домовина лусне, то ти Тетяну псавтирою в голову, а сам хутчій гаси світло і тікай у вівтар та й стань за вратами перед престолом, де піп стає, як службу божу править. Там тебе не знайде.

Так він і зробив. Читав, читав, аж доки домовина не луснула, тоді за псавтиру та Тетяну в голову, а сам світло задув та й у вівтар, і став за вратами перед престолом.

Тетяна мало що не разом схопилась, як і домовина луснула, і слідом бігла за дяком до привратниці, та була трохи приголомшена, то й не завважила, де він дівся в вівтарі. Походила трохи, пошукала... далі бачить, що сама вже не знайде, та давай свистати на відьом, щоб зліталися зі всього світа. Свиснула раз - посипались відьми, як з рукава їх вив’язав; другий раз свиснула - роєм полетіли, як бджоли наче; третій раз - ще густіше, аж не можуть у двері потовпитися, та й перестали.

- А що, сестрички! Треба нам дяка пошукати. Десь тут, у вівтарі, заховався,- каже Тетяна. І давай шукати гуртом. А він стоїть як вкопаний,- не то живий, не то вмерлий, і очі зажмурив, бо по очах, каже, побачили б. Не одна відьма і очі на нього вирячить, а не бачить, хоч її в лоб вистріль. Шукали-шукали! Цілісіньку ніч прошарили...

- Може, він де інше? - кажуть.

- Ні, таки в вівтарі! Я сама бачила, як біг, і мало за комір не вловила!

- Ну! То де ж би він дівся?

Не знайшли, і перед досвітком ті почали розлітатися, а Тетяна лягла в домовину.

- Ну! - каже,- добре заховався єси! Але ще мені одна ніч зосталась на твоє безголов’я! - Та й півні запіли, вона й задубіла.

Ще з вівтаря почав він псавтиру читати, як вже стихло, йдучи до серед церкви. Проминула й друга ніч. Одна ще осталась! «Коли б цю,- думає,- пережити як, то аж тоді біди збудуся!» Як настав день, почав дяк роздумувати, що йому робити, що та вже добре пообіщалась... Думав-думав та й постановив у своїй голові вже не йти на третю ніч читати. А громада каже: «Нащо ж нам і дяка в селі, як ніхто не буде над умерцем псавтиру читати! То йди собі з села, а ми другого знайдем, що буде своє діло сповняти як належить». Тоді громада мала право сама по собі виганяти дяків, сама їх і приймала, то дяк і злякався: «Виженуть,- думає,- а Вербки добрий приход, такого не скоро знайти!» То він і пристав ще й цю ніч почитати. «Що буде, то буде,- думає,- а буде те, що бог дасть!» - і каже:

- Буду читати і цю ніч, хай вам цур! - І пішов за порадою до Горпини.

- О! вже,- каже,- не знаю, як тобі ця ніч обійдеться! Хіба знайдеш такі ночови, що в них шість літ паску святили, то вкриєшся ними за престолом, щоб не знайшли, а то скрізь відшукають.

Пішов мій дяк по селі таких ночов питати. Єсть такі, що два рази святили, такі, що три, дуже рідко, що чотири, а таких, що шість - ніде і не чував. «Пропаща година! - думає собі.- Що ж тут робити; що діяти?» Йде, понурився, все село оббігавши, та перебирає в своїй голові різні способи і здибає діда. Поздоровкалися, і питає його:

- Чи нема в вас, дідуню, таких ночов, що в них шість літ паску святили?

- Нема, синашу,- каже,- таких, що шість, а такі, що дев’ять, є. Мабуть, чи не од відьми ховаєшся?

- Так, дідусю, ваша правда!

- То мої, каже, ще луччі. Піди та возьми!

Побіг дяк мій на хутір за село, мало не підпалився; побіг і приніс ті ночови. Слава тобі, господи! Та й до Горпини. Ця похвалила і каже:

- Не жди, як уже поки домовина лусне, бо зловить, а по свічці примічай. І як вже завважиш, що недалеко та пора, то вже і вдирай у вівтар, і ляж на помості за престолом, вкрийся та й лежи і не виглядай, то не знайдуть.

Послухав він і цей раз; так читає, так читає псавтиру. От догорає вже п’ятакова свічка, він і пішов у вівтар і поніс вперед себе ті ночовлята, а свічку загасив. Тільки до привратниці дійшов, а домовина й зашумотіла, та ще не вспіла й луснути по правді, як Тетяна вже й схопилась на ноги і бігом у вівтар за дяком. А він хутчій полупотів за престол, ліг і вкрився та й лежить, іскулившись. Недовго шукала його сама Тетяна, зараз почала і других скликати. І поназліталося їх - повна-повнісінька церква, як набив, аж стіни тріщать, і давай шукати всі разом. Знайшли те місце, де він на хорах стояв; знайшли і те, де за вратами ховався; а де сьогодні лежить - жодним способом знайти не можуть. Переступають! Не одна і спіткнеться, мало носом не запоре, а бачити не бачать.

- Чи всі ж ми тут, сестрички? - питає Тетяна.

1 ... 13 14 15 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П.», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П.» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П."