Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:
ж се в бе­сур­ме­на,

Доню, не заш­ко­дить?» -




«Ні, сам цар по­веліває…» -


«Як! Отой невіра?» -


«Ні, ма­ту­сю, в нього на­ша


У по­вазі віра.




Він, ко­ли ти хо­чеш зна­ти,


Змалку в злій на­пасті,


Крився хлоп­цем між ор­дою,


Вівці му­сив пас­ти.




Кантемир йо­го спро­ва­див


У якісь На­гаї… [63]


Там знай­шов він на­шу мо­ву,


Віру і зви­чаї.




Дак по-на­шо­му й мо­лив­ся, -


(Сам се ка­же), - Бо­гу,


І но­сив сви­ти­ну на­шу


Латану та вбо­гу». -




«Дак з то­бою і го­во­рить,


Кажеш, як лю­ди­на?..


О бо­дай йо­го по­би­ла


Пагубна го­ди­на!» -




«Не ка­жи-бо так, ма­му­ню!


Куди ж Бо­жа во­ля


Кочубея швир­го­ну­ла..?


Чи смерть, чи не­во­ля?» -




«Ох!.. Про ту ли­ху го­ди­ну


Я ніже не знаю


І те­пер вже про ди­ти­ну


Тільки рідну дбаю». -




«О ря­туй йо­го, Пре­чис­та!


Коли ж роз­лу­чи­ла


Нас си­ра зем­ля, чи мо­ре,


Чи во­ро­жа си­ла,




За йо­го ли­царську ду­шу


Я щод­ня мо­лю­ся


І гірки­ми пе­ред Бо­гом,


Як бе­ре­за, ллю­ся.




Слухай, не­не, яс­на зо­ре,


Щастє, до­ле, втіхо!


Чи з сього доб­ро, чи го­ре…


І ве­ли­ке ли­хо?» -




«Що ж та­ке?» -


«Шепну на ву­хо.


Цар - лю­ди­на справді…» -


«Як, щоб ти з ца­рем укупі


Потонула в аді?» -




«Не по­то­не­мо: бо хо­че


Потай ох­рес­ти­тись


І моїм бо­гам зо мною


День у день мо­ли­тись». -




«Да воск­рес­не Бог! - гук­ну­ла,


Хрест кла­ду­чи, ма­ти. -


Лучче б я в Дністрі вто­ну­ла,


Ніж сього дож­да­ти!




Се ж ди­явольська спо­ку­са…


Доню! Сла­ва Бо­гу,


Що він іншу нам з то­бою


Показав до­ро­гу!




Ось яку… Ходімо, до­ню,


В об­раз­ну кімна­ту…


Хоч по­ба­чу й там з то­бою


Пагубу ба­га­ту…




Пагуба - чер­тог ба­га­тий.


Знаймо се. Ходімо


І богів нас ря­ту­ва­ти


З пек­ла умолімо».





ДУМА ТРЕТЯ





Увіходять у кімна­ту,


В хрис­ти­янську ха­ту.


Там при­га­ше­но ок­ра­су,


Мов той жар, ба­га­ту.




Ніби в Київських пе­че­рах,


Темнувато в хаті.


Против лам­пи в зла­то-сріблах


Образ пре­ба­га­тий.




То бу­ла Пре­чис­та Діва;


На ру­ках ди­ти­на:


До кон­ця в ви­со­ких співах


Люба нам кар­ти­на, -




До кон­ця ж бо ми впо­ваєм


На лю­бов свя­тую,


Що чу­дов­ним ро­бить раєм


Нашу жизнь зем­ную.




Поза нею з бож­ни­ка­ми


Всі бо­ги й бо­гині,


Під квітка­ми й руш­ни­ка­ми,


Ледве-ледве мріли.




Темнота пе­чер­на ро­зум


Хмарою вкри­ва­ла


І про щось не­довідо­ме


Серцю про­мов­ля­ла.




Аромат квіток трав­ча­тих


З мир­рою зли­вав­ся,


І ку­то­чок сей в па­ла­тах


Церквою зда­вав­ся.




І, мов їм обом не­бесні


Святощі за­ся­ли,


Доня й не­ня безс­ло­весні


На коліна впа­ли.




Образ чис­то­ти зем­ної


Мовчки їм го­во­рить,


Що він справді чу­дот­ворні


Речі в серці тво­рить.




«О Пре­чис­та Діво - Не­не! -


Прорекла Ма­ру­ся, -


Се зро­би­ла Ти, що в ме­не


У гос­тях ма­ту­ся.




Принеси ж іще од­но­го


Гостя до­ро­го­го,


Панотця мо­го бла­го­го,


Чесного, свя­то­го!




І ко­ли Лев­ку су­ди­ла


Всемогуща во­ля,


Щоб спо­чи­ла див­на си­ла


В гли­бо­кос­тях мо­ря.




І йо­го ко­за­ку­ваннє,


Дивне всім ли­царст­во,


Не ля­ка­ло пліндру­ваннєм


Темряве по­ганст­во;




Коли Ти мені су­ди­ла


В сих чер­то­гах жи­ти


І то­му, що вся­ка віра


Кориться, го­ди­ти, -




Дай мені з Твоєї лас­ки,


Світ йо­му відкри­ти,


Тихий мир у хрис­ти­янських


Землях вод­во­ри­ти!




Нехай віру пе­рес­та­не


Побивати віра


І в омані не ско­нає


Дивний сей невіра!»




Як стру­на д' струні на кобзі


Стиха про­мов­ляє,


Так мо­лит­ву чис­ту доні


Мати до­пов­няє:




«О не­бес­ная ца­ри­це!


Ти ще й не ро­ди­лась,


Як звізда твоя на грішних


Із не­бес ди­ви­лась,




І хоч ма­те­ринські му­ки


Ще в за­чатті зна­ла,


Та до нас пре­чисті ру­ки


З не­ба прос­ти­ра­ла.




І звізда твоя на зем­лю


Сяєвом спус­ти­лась


І на всю людську все­лен­ну


Сонцем засвіти­лась.




Ти сіяла, та й стра­да­ла,


І те­пер сіяєш:


Милосердєм бла­го­дат­ним


З не­ба по­зи­раєш.




Подивися ж оком чис­тим


В ма­те­ри­ну ду­шу:


Що терпіла я, терпіти


Наново не му­шу!




Не життє, мо­лю, не втіху,


Смерть пош­ли нам ти­ху,


Дай за­мовк­ну­ти навіки


В труднім серці ли­ху!»





ДУМА ЧЕТВЕРТА





На се слово хтось захлипав,


Здержуючи голос…


Зтуманіли тут обидві,


Ув обох зв'яв волос.




І яснішим світом наче


Лампа засвітила…


Озирнуться - ревно плаче


Коло них Заїра.




В гарні руки головою


Русою схилилась,


І сльозина за сльозою


Перлами котилась.




Як побачила старенька


Сльози ревні, тихі,


Сповнилось гірке серденько


Над все зле утіхи.




Обняла її, як мати,


Стала цілувати


І до лона, мов дитину


Рідну, пригортати.




«О моя ж ти добра! Се ти


Матері Пречистій


Вкупі з нами присвятила


Дар шаноби чистий?» -




«Так, голубонько моя ти!


Мене мати вчила


І навколішках стояти,


І богів благати.




Я люблю вас, християне:


Мов траву росою,


Ви нам скроплюєте рани


Щирою любов'ю.




І небесную Царицю,


І святих шаную,


Бо від них одраду в серці


Невимовну чую». -




«Доню! - прорекла старенька. -


Щира ся людина


Так мене, мов друга ненька,


Наново зродила.




Я лежала, доню мила,


Мертвою марою


І Заїра воскресила


Мене сон-травою». -




«Дай, - рече тогді Заїра, -


Чесно привітати


Ту, кому над цілим миром


Дано царювати».




До чола вона й до серця


Руку прикладає


І, вклонившись в саму землю,


Оддалік вітає:




«О щаслива із щасливих,


Пишна квітко вроди!


Да обійме твоя сила


Всі царства й народи!




Чиста сила милосердя,


Царственості перла,


Некрушимого вовіки


Праведного берла!» -




«Я нещасна із нещасних, -


Прорекла Маруся, -


Царювання й благ дочасних


Боязно боюся.




Сестро! Дай себе обняти


І розцілувати,


Що воскресло в тебе в хаті


Серце моє, мати!»




Но при слові цім Заїра


Мовчки відступила


І покривалом широким


Вид собі закрила.




Бо завіса проти неї


На шнурах розкрилась


І кімната світом денним


Зразу освітилась.




З-під завіси хтось

1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."