Читати книгу - "Біла стрічка в твоєму волоссі, Шрамкова Яна"

Раптом одноманітний голос Фріго змовк і зазвучав інший голос, і хоча він був також одноманітний, але вже по-фріговському.

— Карол Адамко!

Карол Адамко підвівся, втяг патлату голову в плечі і тихенько зауважив:

— Якщо я знову провалився, фатер 1 зробить увечері з мене відбивну, хоча не певен, яку саме — віденську чи звичайну.

На диво, ніхто не засміявся, й Адамко нічого більше не додав, мабуть, розсердився, бо навіть у цій критичній ситуації його слів ніхто не сприймав серйозно, тож без подальшого коментаря він подався до дошки. Взагалі, ніхто не сумнівався в тому, що Адамко знову провалився,— і це невдовзі підтвердилося,— бо класний керівник поплескав його по плечі й чемно повідомив, що після канікул він може повернутися на свою стару добру парту під вікном. Адамко лише випнув нижню губу й, коли повертався до парти, сказав таке, що я взагалі не наважусь повторити. Мабабуся завжди утовкмачувала мені, аби я керувалася принципом: птаха впізнаєш по перу, а людину по мові. Я далебі не знаю, в якому столітті ходила мабабуся до школи, та хоч це, мабуть, було у двадцятому столітті, хтозна, чи й тоді школярі висловлювалися так, як тепер у нашій школі.

Коли б я справді керувалася принципом, який мені порадила мабабуся, й оцінювала своїх однокласників за їхньою мовою, усім довкола,-в радіусі п'яти кілометрів, місце було б у виправному будинку, божевільні або у в'язниці. Наші хлопці ще вряди-годи докладали зусиль і висловлювалися літературною мовою, принаймні доти, доки вчитель був у класі, але тільки-но він виходив, вживали таку лексику, якої не зустрінеш і в Макаренка. Лаялися вони, зрештою, і без причини, так само як деякі дівчата не знати чого сміються. Я спостерігала цей невеселий похід до дошки й від дошки і точно знала, хто що сказав, коли, обернувшись

Батько (чім.).

4 "аз

73

до вчителя спиною, йшов на місце з табелем у руках. Коли черга дійшла до Андреї Дунакової, вона зробила такий вигляд, ніби їй за хвилину мали присвоїти титул Міс Університет, і при цьому вона мала щонайменше дві двійки. Втім, Андреа ніколи не хвилювалась. Вона стояла перед учителем з табелем у рут навіть не зазирнувши в нього! Я ніяк не могла вгадати, чого вона, власне, чекала й чого взагалі там стояла, але коли йшла на місце, сказала чітко й зовсім не тихо:

— А щоб ти провалився разом зі своїм дебільним обличчям!

Каміла Колекова і досі тримала мене за руку — якимось чудом вона не виломила мені її разом із плечовим суглобом, а коли я почула, як Андреа висловилася про вчителя, то почала побоюватися, чи вона, бува, не знепритомніє. Каміла побіліла, немов стіна, й на носі в неї виступили дрібненькі краплини поту.

Я чекала, як зреагує наш класний керівник, і, їй-богу, він зреагував, як справжній Фріго.

— Мені, звісно, шкода, панно Дунакова, що моє обличчя не викликає у вас приємних почуттів. Тільки ж будьте такі ласкаві усвідомити, що моє обличчя аж ніяк не впливало на наслідки вашої праці.

Він замовк і після хвилини могильної тиші назвав прізвище наступного учня. Наступним учнем у списку була я,

— Не бійся,— підбадьорила мене Каміла, коли я нарешті через силу вилізла з-за парти й вимучила посмішку, яка мала означати, що мене на цьому світі анічогісінько не може здивувати. Взагалі я не мала наміру кривлятися, 7а коли в мене втелющилися погляди усього класу, щось у мені ніби перевернулося, і я почала ураз поводитися, немов божевільна їла.

Я ніколи не обманювала нашого вчителя, але, мабуть, училася не так, як він це собі уявляв, от і тепер я уважно слухала його, а він, уже не вперше, закликав мене до більшої старанності. Я зітхнула, вже коли знову сиділа на парті: в моєму табелі не було жодної двійки!

Каміла Колекова мала лише одну трійку і, тільки-но повернулася від дошки, скропила парту зливою сліз.

Міро Мургаш не стримався, замахав табелем над головою й загукав, так ніби його саме прийняли до

Яношікової дружини й обрали ватажком. Хоча він мав самі п'ятірки, але не був зубрилом і взагалі не ви совувався, тож ми пробачили йому добрий табель І прихильно поставилися до його вихватки. Мацо Сі-рацький на лукаве Фрігове запитання, що скаже його батько про такий табель, відповів, сумно посміхнувшись:

— Коротко залагодить цю справу руками.

Фріго слухав його з подивом, а можливо, навіть із захопленням, але роз'яснення не попросив.

Напруга ураз спала, і всі розговорилися. Ірена Бо-лешова-Форситова твердила, що мати, напевно, її відлупцює, а Кирило взагалі не був певен, чи увечері ще буде серед живих. Я не мала підстав плигати від радощів, але завжди в подібних ситуаціях відзначалася здоровим гумором, який допомагав мені подолати неминучі труднощі й біль живота, викликаний нервозністю, і тому я незалежно проголосила, що збираюся здійснити подорож довкола світу, оскільки побилася з Камілою об заклад, що не матиму жодної двійки.

— На самокаті? — запобігливо спитала Андреа, а за хвилину, уїдливо посміхнувшись, додала: — Чи, може, на автомобілі?

Коли б Андреа краще знала мене, то їй було б відомо, що я не маю не лише автомобіля, а й бажання дати себе спровокувати подібними зауваженнями. Я обернулася, аби щось відповісти їй, і раптом помітила Фріго. Він стояв біля старої доброї парти під вікном, схилившись над кудлатою головою Карола Адам-ка. Я вмить збагнула, що трапилося щось лихе. Погляд Фріго нічого не виражав, такі очі бувають у людини, яка марно намагається щось дуже важливе пригадати. Коли він випростався, заклав руки за спину: це вже свідчило не про побіжну неприємність, а знову якесь небуденне адамківське неподобство.

— Ану встань, синку, і прочитай усім нам, якнай-голосніше, що ти вирізав на своїй добрій старій парті, поки ми заважали тобі якимись марними балачками,— мовив Фріго.

Кожен інший учень умить підхопився б, хоч, може, й не охоче, але Карол Адамко не лише не мав наміру читати те, що вирізав на парті, а не збирався навіть уставати. Коли б я була вчителькою, винесла б милого Карола в коридор у зубах, як сліпе щеня, що б він там не нашкрябав на парті, і так би його віддухопелила, що пам'ятав би про це до нових віників. Тільки ж Фріго ніколи нікого не вдарив, мабуть, він і не міг цього зробити, раз нам колись пояснював, що тілесні покарання суворо заборонені. Я не знаю, чому саме, можливо, тому, що цього немає в програмі.

Фріго терпляче чекав, а ми всі до одного пронизували Адамка поглядами, гострішими, аніж славнозвісні отруйні стріли африканського племені зулусів. Я відчувала, що все моє тіло вкривається гусячою шкірою. Коли б у цю хвилину мабабуся шкуру з мене здерла, як часто обіцяла, вона б не витопила з неї і десяти грамів пристойного жиру. Фріго мовчав. Я роззир-нулася довкола, а тоді знову поглянула на нашого милого класного керівника, але з його обличчя, далебі, нічого не можна було вичитати. Наступної хвилини ми всі, наче за командою, зітхнули. Нарешті пролунав дзвінок!

Наш класний керівник спокійно повернувся за кафедру, відкашлявся і наостанку повернув до нас по-фріговському здивоване, нещасне обличчя. Здавалося, що тепер це була не маска, а справжнє обличчя нашого класного керівника Томаша Соботи. Звичайно, ми не чекали ніяких слів про те, як ми повинні чудо-венько відпочити і набратися сили для нового навчального року, але жоден із кас не чекав, що Фріго тільки ніби підніме капелюх, ніби за командою повернеться праворуч і перший помарширує перед нами з класу. Серед цього жахливого напруження і сум'яття я не встигла навіть усвідомити, що, власне, ніхто, взагалі ніхто не сказав жодного захопленого слова про мою нову сукню.

X

Коли вже день почнеться несподіванкою, то потім вони сиплються одна за одною, і людина навіть не знає, чому має більше дивуватися. Вранці мене здивувала мабабуся, через якихось півгодини пан Фест, у школі досить приємно здивував табель, а коли по обіді я з нетерпінням зайшла до нашого бункера, мене здивували там дві речі одразу. Передовсім приголомшило вбрання Мартіна Алеса, а ще — відсутність Якуба.

Як я побачила Мартіна вперше, він мав цілком

нормальний вигляд. Я припускаю, що його сміх, коли вія зненацька впав на землю, звучав не дуже природно, та, гадаю, мало хто міг би засміятися через кілька секунд після того, як під ним провалилась підлога. Увесь цей час, коли ми зустрічалися в бункері, Мартін носив джинси, не знаю, чи з валютного магазину, тз навіть коли вони були з валютного, в цьому аж ніяк не було ні заслуги, ні фантазії Мартіна. Я не знаю, що косив Якуб, але, безперечно, вій ие ходив голий.

Втім, одне я знаю напевно! Мартінів одяг ніколи не відрізнявся від Якубового, хоча Якуб одягався, як бродяга, тоді як Мартін мав батька архітектора. Мабуть, саме завдяки цьому, коли я відчинила наші власноручно виготовлені двері до бункера й побачила Мар-тіна, у мене вмить підломилися ноги в колінах. Мені аж подих забило, і я вхопилася за кільце над дверима, яке прибив Якуб і за яке мав ухопитися кожен непроханий відвідувач. У мене було величезне бажання похитати головою і сказати: "Боже милостивий, тримай мене!", і це була ще досить поблажлива реакція, бо при Мартінові Алесі я принципово не висловлювалася у такий спосіб. Окрім того, Мартін і так уже тримав мене і з вибачливою посмішкою вів до ящика з-під апельсинів. Я сіла. Мартін також. Разів кілька я глибоко вдихнула повітря, а тоді спитала зовсім байдуже, аби не мовчати:

— У якій фірмі ви шиєте собі речі, сер? Можна подумати, що це просто від Діора, що посилки вам надсилають накладною платою на Новозамковий район.

— Це ще не все,— перебив мене Мартін з похмурою зловтіхою, він підвівся, розстебнув свій розкішний піджак, під яким виявився не менш розкішний — людоньки! — парчевий жилет! Він стояв такий виряджений — йому справді бракувало тільки капелюха — й міг би залюбки йти у цирк замість фокусника. На мені була моя звичайна квітчаста сукня, босоніжки, а у волоссі, як завжди, незамінна біла стрічка; оскільки і раніше я часто забувала, то й тепер у мене вивітрилося з пам'яті, що я також менше як дві години тому позбулася такого "люкс"-вбрання. Та навіть коли б не забула цієї обставини, я аж ніяк не могла збагнути, чому Мартін прийшов до бункера такий виряджений! Оскільки я сподівалася, що Мартін, на відміну від мене, знає причину, яка спонукала його до цього нерозважливого вчинку, тож терпляче чекала, коли він відкриється.