Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли сонце сіло, дивна і похмура тривога охопила всіх нас; кожен по-своєму готувався до чергування. Лікар Вінчестер сказав мені, що й собі купить респіратор. Ця ідея так йому сподобалась, що я переконав і міс Трелоні надіти респіратор, коли прийде її черга вартувати.
Й от настала ніч.
Розділ V
Додаткові інструкції
Вийшовши зі своєї кімнати о пів на дванадцяту, я побачив, що у палаті хворого все гаразд. Нова доглядальниця, строга, акуратна й уважна, сиділа в кріслі коло ліжка. Трохи оддалік, між ліжком і сейфом, сидів доктор Вінчестер у респіраторі, який затуляв рота й носа, він мав у ньому дивний і майже кумедний вигляд. Стоячи в дверях і роздивляючись їх, я почув тихий шум і, обернувшись, побачив нового детектива: він кивнув, приклав палець до губ і тихо відійшов. Поки що жодного спостерігача не зморив сон.
Я сів на стілець у коридорі поруч із дверима. Наразі я не бачив потреби ризикувати і знову потрапити під вплив того прикрого запаху. Певна річ, мої думки крутилися довкола головних подій минулого дня і ночі, та я вже не губився у сум’ятті думок, як це було попередньої ночі. Відчуття реальності не покидало мене, я відчував себе справжнім охоронцем.
Здавалося, минуло небагато часу, аж двері відчинилися і з кімнати вийшов доктор Вінчестер. Він зняв респіратор, вивернув його й обережно понюхав.
— Я вже йду, — сказав він, — і повернуся рано-вранці, якщо, звісно, по мене не пошлють раніше. Але сьогодні все, здається, добре.
Потім з’явився сержант Доу, він тихо увійшов до кімнати і зайняв місце, яке звільнив лікар. Я був у коридорі, але що кілька хвилин зазирав до кімнати. Це була радше формальність, адже кімната була настільки темною, що важко було щось розгледіти. Десь опівночі міс Трелоні вийшла зі свого покою. Перш ніж зайти до батька, вона завітала до кімнати, де перебувала сиділка Кеннеді. За декілька хвилин вона вийшла і, здається, повеселіла.
Респіратор був у неї в руці, та, надіваючи його, вона поцікавилась, чи не сталося чогось, поки вона спала. Я відповів пошепки (сьогодні ввечері в будинку ніхто не говорив голосно), що все гаразд. Тоді вона одягнула свій респіратор, а я свій, і ми увійшли до кімнати. Детектив і доглядальниця підвелися, й ми сіли на їхні місця. Сержант Доу вийшов останнім і зачинив по собі двері, як ми й домовилися.
Якусь часину я сидів спокійно, та серце моє калатало. В кімнаті стояв напівморок. Бліде світло від лампи відбивалося білим колом на високій стелі, та навіть воно лише підкреслювало чорноту тіней, і вони ніби почали жити власним життям. Спати мені не хотілося, і щоразу, як я підходив, щоб поглянути на пацієнта, видно було, що міс Трелоні теж була насторожі. Кожні чверть години один чи другий полісмен заглядав через прохилені двері, й щоразу ми обоє бурмотіли крізь маски: «Все гаразд».
Минали години, темрява знай густішала. Світло на стелі вже здавалося не таким яскравим, зелений край абажура на лампі став більш схожим на маорійський нефрит, ніж на смарагд. Нічні звуки і сяєво зір у вікні лише посилювали похмурість і таємничість тієї темряви, що стояла у кімнаті.
О другій годині ночі на мене навалилося дивне відчуття. З рухів міс Трелоні я втямив, що вона також відчула щось нове. Другий детектив щойно зазирнув досередини, і протягом наступних п’ятнадцяти хвилин ми були наодинці з непритомним пацієнтом. Моє серце шалено закалатало, мене охопив якийсь невиразний страх — здавалося, якась нова істота увійшла до кімнати, і поруч відчувалась присутність якоїсь потужної особистості.
Щось торкнулось моєї ноги. Я опустив руку і зрозумів, що це був Сильвіо. Він загарчав і морснув мене по руці пазурами. Я відчув кров на руці й, повільно вставши, підійшов до ліжка. Міс Трелоні також стояла і озиралася довкруги. Її очі були шалені, груди підіймались і опускались, ніби їй бракувало повітря. Коли я доторкнувся до неї, вона замахала руками, ніби від чогось відбиваючись. Не можна було втрачати й миті. Я схопив її на руки, кинувся до дверей, відчинив їх навстіж і ступив у коридор із голосним криком:
— Допоможіть! Допоможіть!
В ту ж мить наспіли детективи, місіс Грант і доглядальниця. Одразу ж за ними прибігло кілька слуг. Я передав міс Трелоні домоправительці, кинувся до кімнати і ввімкнув світло. Сержант Доу і сиділка поспішили за мною.
Ми прибігли вчасно: як і раніше, біля великого сейфа, простягнувши вперед забинтовану руку, лежав містер Трелоні. Неподалік збоку валявся Єгипетський ніж у формі листка, який до того лежав серед старожитностей на полиці розбитої шафи. Він стримів у підлозі, де раніше був закривавлений килим. Але в кімнаті нічого не зачепили, не було жодних ознак чогось незвичайного. Поки сиділка і двоє слуг переносили пораненого назад у ліжко, ми з полісменом докладно обшукали приміщення, але нічого не знайшли. Незабаром міс Трелоні повернулася до кімнати. Вона була бліда, але зібрана. Підійшовши до мене, вона тихо сказала:
— Я відчула, що втрачаю свідомість. Не знаю чому, але я так злякалася!
Ще одним струсом для мене став зойк, коли я поклав руку на ліжко, щоб нахилитися й оглянути її батька уважніше:
— Ви поранені. Погляньте! Дивіться! Ваша рука в крові. На простирадлах теж кров!
Через хвилювання я зовсім забув про те, що мене подряпав Сильвіо. Не встиг я й словом обізватися, як міс Трелоні схопила мене за руку і підняла її. Побачивши паралельні лінії
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер», після закриття браузера.