Читати книгу - "Правила для вигнанців"

Мікі сказав Абене: "Дона Абене, воно занадто близько, ми повинні залишитися тут і зачинити люки".

Але Вілкен і Герт нарешті зрозуміли, що відбувається, і я почув, як вони закричали на оціночну групу, щоб вони відступили назад по коридору до човника.

Мені не потрібно було знову дивитися на свої прогнози. Вони не встигали добратися до кінця коридору. Ось чому люди не повинні працювати у безпеці; ситуація змінюється надто швидко, і вони не встигають її оцінити.

Я відправив ліфт до біо-стручка, до найближчого до позиції команди вузла. Двері відчинилися, і я вступив у хаос звуків: криків і пострілів з енергетичної зброї. Я побіг коридором і звернув за ріг.

Я збираюся описати це так, як реконструював подію пізніше зі своєї стрічки та камери Мікі, оскільки тоді я в основному думав лише: "О, чорт, що за хрінь".

Вілкен та Герту вдалося вивести групу з біоцентру, піднятися по пандусу та перейти до перехрестя з трьома іншими коридорами, місце однак було найоптимальнішою точкою для нападу в цій зоні. Я маю на увазі, що якби я збирався напасти на когось, я не міг би обрати кращого місця.

У мене не було часу надто саркастично ставитися до цього, тому що Вілкен і Герт розряджали зброю у коридор, що вигнувся ліворуч. Навіть ліхтарі аварійного живлення там погасли, і я не міг одразу побачити, у що вони стріляють. Еджіро знаходився біля протилежної стіни, просто сповзаючи на підлогу, ніби щось відкинуло його вбік. Коридор праворуч вів до наступного сегмента біо-стручка, і там були шлюз і важкий люк, який був у процесі закриття і вже наполовину ковзнув на місце. Мікі, намагаючись слідувати моїм інструкціям, запустив його через аварійний доступ на стіні. Брейс похитнулася, ніби її хтось ударив і Абене схопила її за руку і підтримала.

Схоже, всі люди були цілі, а Вілкен і Герт відігнали того, хто хотів зустрітись з групою, нагодувавши його пострілами, і я збирався відступити. Потім у зникаючому зазорі між люком і стіною щось зблиснуло. Навіть для мене це було занадто швидко, і було неможливо розібратись без повторного показу відео та його перегляду. Ще до того, як я почав рухатися, це пролетіло повз Мікі, схопило Дону Абене за шолом і потягнуло до щілини.

Майже до того, як я почав рухатися.

Я перетнув перехрестя до них, пролетів повз Мікі та Брейс, вдарився об стіну, використав цей імпульс, щоб піднятися на два метри, щоб бути на одному рівні з тілом Дони Абене. Я влетів у кут люка і  підставив ногу під плиту, яка закривалася. Я відчував напругу навіть у своїх неорганічних частинах; я не міг довго тримати його відкритим.

Одна з ніг Абене зачепила Брейс і звалила її на підлогу. Мікі був єдиним, хто діяв досить швидко. Він схопив Дону Абене за тулуб, і весь його канал був одним криком коду термінової допомоги. Я схопив Абене за талію, притиснувши одну з її рук. Іншою вона відчайдушно трималася за Мікі.

Якби вона не була в костюмі, то була би розірвана навпіл. Якби у люкові не було датчика безпеки, який зреагував на перешкоду, вона була б розчавлена. Я витратив три секунди, намагаючись відчепити павутину, що стискала її шолом. Павутина була червоною і мала вісім багатосуставчастих пальців, це все, що я міг тоді сказати. Тоді я подумав про очевидне рішення. Повітрям можна було дихати, і Абене можна було вилікувати від можливого забруднення, поки вона ще мала голову.

Я намацав її шию, сповільнений незнайомим дизайном костюма, потім мої пальці вдарили по маленькій вкладці. (Я б ніколи не знайшов її вчасно у своїй броні; накладка людської шкіри на мої руки набагато чутливіша.) Я схопив важіль і рвонув його, і аварійне вивільнення розблокувало її шолом. Він застряг у щілині майже на цілу секунду, давши мені достатньо часу, щоб викрутити і витягнути ногу. Потім ворог ​​з іншого боку відпустив шолом, і люк закрився. Я встав на ноги, тримаючи Дону Абене, все ще з прикріпленою до тіла головою.

Вона упала на мене, задихаючись, з рукою, яка зав'язла у моїй куртці. Мікі стояв біля мого плеча, стурбовано тикаючись в її корм, його довгі пальці ніжно піднімали волосся, щоб перевірити її шию. І він говорив: "Дона Абене, вам потрібна медична допомога? Дона Абене, дайте відповідь".

Герт і Вілкен припинили стріляти у коридор, і моє сканування показало, що все, що там було, давно зникло. Брейс зітхнула з підлоги: "Що це було? Ти…" Еджіро, згорнувшись біля підніжжя стіни, крикнув: "Абене!"

Я привітав себе (бо ніхто інший цього ніколи не зробить) з чудовим збереженням. Служба безпеки буквально щойно помітила, що щось намагалося вкрасти голову їхнього клієнта. Тоді Герт сказав: "Він SecUnit!"

Усі люди дивилися на мене та на Абене. Що ще важливіше, Вілкен і Герт навели на мене зброю. О, Murderbot, що ти наробив?

(Я навіть не знаю. Я підозрюю, що це пов’язано з тим, що я пройшов деякий шлях від того, що мені казали, що робити, і що кожна моя дія контролюється, до того, що я можу робити все, що я хочу, і десь по дорозі мій контроль імпульсів пішов до пекла.)

Єдиним виходом з ситуації було вбити їх.

Якби я хотів зберегти у таємниці свій візит сюди, я мав би їх усіх убити. У тому числі і Мікі. У тому числі і Абене. Її голова лежала на моїй ключиці, а волосся було теплим і м’яким там, де воно стикалося з моєю людською шкірою.

Логічним і єдиним розумним виходом із цього було знищити їх. Мені довелося тупо виводити себе з цього стану.

Я переконався, що моє обличчя та голос були нейтральними, як у SecUnit'а. Я сказав: "Я SecUnit за контрактом з консультантом безпеки Ріном, який посланий компанією GoodNightLander Independent як додатковий захід безпеки для групи оцінювання". Я повинен був визнати, що я був SecUnit'ом; не було людини-імпа, яка могла б зробити те, що зробив я. Крім того, мій правий рукав все ще був закатаний, відкриваючи порт зброї на передпліччі. (Неорганічні частини навколо порту можуть виглядати як доповнення, призначене для виправлення травми, але порт зброї не схожий ні на що інше, як на порт зброї.)

Саме тут я згадав про