Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Колгосп тварин 📚 - Українською

Читати книгу - "Колгосп тварин"

964
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Колгосп тварин" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:
але тварин більше надихала Боксерова сила і його незмінне гасло «Я працюватиму ще завзятіше!»

У січні забракло харчу. Різко зменшилася зернова пайка, а тоді оголосили, що натомість вводиться додаткова пайка картоплі. Згодом виявилось, що більша частина картоплі померзла, бо її погано вкрили. Картопля розм’якла й знебарвилась, і лише небагато її годилося для їжі. Бували дні, коли тварини трималися на висівках і кормовому буряку. І здавалося, що їм у вічі вже зазирає голодна смерть.

Але було життєво необхідно приховати це від зовнішнього світу. Бо збадьорені невдачею з вітряком, люди розпускали нові злісні вигадки про «Колгосп тварин». Ширилися чутки, ніби тварини дохнуть від голоду й хвороб, люто б’ються між собою, ніби серед них є випадки канібалізму і навіть випадки поїдання власних дітей. Наполеон добре розумів, які згубні наслідки мали б правдиві факти про їхнє становище з продовольством, тому за допомогою Вімпера спробував трохи покращити загальну думку. Досі, коли Вімпер щотижня навідувався до них, тварини майже зовсім не стикалися з ним, одначе тепер кільком довіреним тваринам, переважно вівцям, доручили в його присутності ніби випадково розмовляти про те, що, мовляв, їм збільшили пайку. До всього, Наполеон звелів наповнити спорожнілі засіки у хліві по вінця піском, а пісок присипати залишками зерна й корму. Знайшли привід і провели Вімпера хлівом, аби той сам побачив засіки. Обдурений, він і далі сповіщав зовнішньому світові, що голод не загрожує «Колгоспу тварин».

Проте на кінець січня стало очевидно — треба десь роздобути хоч трохи зерна. Наполеон уже рідко з’являвся серед тварин і безвилазно сидів у будинку під охороною лютих псів. Коли ж він і виходив, то робив це чинно і лише у супроводі шести псів, які, щойно хтось наближався, відразу ж починали гарчати. Іноді він не з’являвся навіть недільного ранку, передаючи вказівки через свиней, найчастіше за допомогою Пищика.

Якоїсь неділі вранці Пищик оголосив, що у курей, які почали нестися, забиратимуть яйця. Наполеон через Вімпера уклав контракт на щотижневий продаж чотирьох сотень яєць. Мовляв, за той виторг вони куплять збіжжя і провіанту, щоб вистачило протриматися до літа, коли становище поліпшиться.

Від цієї звістки кури здійняли страшенний ґвалт, їх попереджали про ймовірність такої жертви, та вони не йняли віри, що таке колись станеться. Вони якраз нанесли яєць для весняного висиджування і тепер протестували, кажучи, що забирати їх є вбивством. Уперше після вигнання Джонса мало не вибухнуло повстання. На чолі з трьома молодими чорними мінорками, кури спробували протистояти Наполеонові. Вони злітали на сідало і там неслися. Яйця падали на землю і розбивалися. Проте Наполеон діяв рішуче й безжалісно. Він заборонив годувати курей і заявив, що кожного, хто дасть їм хоч зернятко, буде страчено. Пси стежили за неухильним виконанням цього наказу. Кури трималися п’ять днів, а тоді здалися й повернулися до своїх гнізд. За цей час здохло дев’ятеро курей. Їх поховали у садку й оголосили, що вони здохли від коксидіозу. Вімпер нічого про це не чув: яйця довозилися вчасно, і раз на тиждень за ними приїжджав фургон бакалійника.

Сніжка більше не бачили. Подейкували, нібито він переховується на сусідній фермі — чи то в «Лисячому Гаю», чи то в «Лужку». На той час стосунки Наполеона з іншими фермерами дещо покращилися. Виявилося, що у дворі лежать штабелі лісу: їх заготували років десять тому, коли рубали буковий гай. Деревина добре підсохла, і Вімпер порадив Наполеону її продати. Обоє — і містер Пілкінґтон, і містер Фредерік — були раді купити деревину. Наполеон вагався, не знаючи, кому віддати перевагу Дехто помітив, що коли він мав домовитися з Фредеріком, то проносилася чутка, ніби Сніжок переховується в «Лисячому Гаю». Коли ж він схилявся до Пілкінґтона, то виявлялося, ніби Сніжок зараз у «Лужку».

А навесні виник новий клопіт. Сніжок потай уночі провідує ферму! Тварини так занепокоїлися, що не могли спокійно спати у своїх стійлах. Казали, нібито щоночі, коли западає темрява, він проникає на ферму і чинить усіляку шкоду. Краде зерно, перекидає бідони з молоком, б’є яйця, витоптує грядки з розсадою, обгризає фруктові дерева. Хай яка прикрість ставалася, її незмінно валили на Сніжка. Розіб’ється шибка чи заб’ється ринва, неодмінно казали, що то нічні витівки Сніжка. А коли загубили ключ від хліва, ніхто не сумнівався, що то Сніжок вкинув його у колодязь. Вони були певні цього навіть тоді, коли загублений ключ знайшовся під мішком із збіжжям. Корови знай заявляли, що коли вони спали, Сніжок пробирався до них у стійло і їх доїв. Подейкували, що навіть щури, які тієї зими особливо дошкуляли, перебувають у злочинній змові зі Сніжком.

Наполеон віддав наказ усебічно розслідувати підривну діяльність Сніжка. У супроводі псів він вийшов ретельно проінспектувати господарські будівлі. Інші тварини ступали за ними на шанобливій відстані. Наполеон чи не щокроку зупинявся і нюшив землю, шукаючи Сніжкові сліди, які, за його власними словами, він міг розпізнати на нюх. Винюхував у кожному закутку: у хліві, корівнику, курятнику, на городі. І знаходив їх ледь не всюди. Мало не вткнувшись рилом у землю, він кілька разів втягував повітря, а тоді не своїм голосом вигукував: «Сніжок був тут! Я виразно чую його запах!» На саме слово «Сніжок» пси починали гарчати й шкіритися, і їхні гострі ікла наганяли на всіх невимовний жах.

Тварини нетямилися зі страху. Їм здавалося, що Сніжок — то якась невідома сила, що заповнює собою все довкола і приносить їм всілякі напасті. Увечері їх зібрав Пищик і стривожено повідомив, що має для них вкрай важливу новину.

— Товариші! — вигукнув він і нервово затупцяв. — Виявлено жахливу річ — Сніжок запродався Фредерікові з «Лужка». Той навіть плете змову, аби напасти й відібрати наш Колгосп. Під час нападу Сніжок буде провідником. Але не це найгірше. Ми гадали, що Сніжок збунтувався через свої марнослав’я і пиху. Та ми прикро помилялися, товариші! А знаєте, яка справжня причина? Від самого початку Сніжок злигався з Джонсом! Він весь час був таємним агентом Джонса! Про це свідчать документи, які нам вдалося дістати після його втечі. Гадаю, товариші, це багато що пояснює! Та хіба ж ми й самі не бачили, як він намагався — на щастя, невдало, — аби ми зазнали поразки й програли Битву під Корівником?

Тварини заціпеніли, бо на цьому тлі навіть підступно розвалений Сніжком вітряк виглядав дитячою забавкою. І все ж вони не відразу до кінця все усвідомили. Тварини пам’ятали — чи їм здавалося, що

1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колгосп тварин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колгосп тварин"