Читати книгу - "У черзі за святою водою"

І здається, що я володію

Віковічним секретом краси

Лиш тому, що я розумію

Загадкові твої ікси.

Друга строфа поезії також демонструє, що навіть саме застосування змінної, яку позначають останніми літерами латиниці, є чимось недосяжним для ліричного героя. Він цього геть не розуміє, як про це свідчить третя строфа:

Розумію? Який там розум!

Просто здорово, що ти є!

Що вслухається в ніжні погрози

Збаламучене серце моє.

Четверта строфа із невеликими змінами є повторенням першої, яка, вочевидь, видалася поетові надзвичайно вдалою:

Я не заздрю уже нікому —

Де ще мудрих таких знайти?

Одному лиш мені відомо:

Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

Із цього віршу ми бачимо, як, нехай у жартівливій формі, але елементарним математичним категоріям із курсу перших годин шкільної алгебри, надається сенс причетності до великої мудрості.

Поети полюбляють іноді використовувати в поезії наукові категорії, не тільки математичні: протуберанці, плазму, генетичний код. Рідко коли поети, створюючи поетичний образ, направду обігрують якесь положення з природничих наук, шукаючи в ньому аналогії зі станами душі, що їх фіксує поезія. Здебільшого поети просто граються математичними термінами, як горошинами коштовного намиста, одначе не в змозі нанизати їх на нитку. Як люди, котрі не володіють іноземною мовою, під час знайомства у дружній ситуації з носієм якоїсь мови починають вимовляти абсолютно недоречні випадково згадані розрізнені слова тої мови, що викликає взаємний дружній сміх, так і нематематики, щоби висловити своє ставлення до математики, починають згадувати математичні терміни, здебільшого зі шкільної програми: добування кореня, парабола, гіпербола, ікс квадрат, ігрек квадрат, аби показати, що математикою вони захоплюються. Ілюстрацією такого ставлення є вірш молодої поетеси Катрусі Матвійко «Піду в математики»:

Піду в математики, вірші писатиму цифрами!

Шукатиму рими у коренях, навіть в іксах.

Та графік параболи просто поставлю епіграфом.

І душу ховатиму в мінусах. Може, в плюсах.

Піду в математики! Точність там, чіткість увічнені.

Безпристрасний рух різних ліній, без слів і принад.

А буде душа розриватись від болю і відчаю,

Візьму на папері і виведу: ігрек квадрат!

Говорячи про «царицю наук» у поезії, не можна не згадати «царицю української поезії» Ліну Костенко, чию підготовлену до друку 1962 року збірку поезій «Зоряний інтеграл» (прощу звернути увагу на назву!) було знищено з посиленням політичних репресій в Україні.

Тут уже фігурують не недолугі ікси-ігреки, а категорія вищої математики, математичного аналізу. У дужках зауважмо, що гарний і звучний символ Інтеграл досить часто використовується у профанному щодо царства математики світі як назва клубів юних техніків чи навіть кав’ярень. Складно уявити собі ресторан, який називався би «Похідна», одначе «Інтеграли» в ресторанній топоніміці присутні чи не в кожному місті. І взагалі, якщо «ікс плюс ігрек» є символом чогось просто розумного, то інтеграл є символом чогось надзвичайно розумного і значного.

Але повернімося до «Зоряного інтегралу», поеми Ліни Костенко, уривки з якої було надруковано тільки в 1990 році. Немає можливості наводити все надруковане, наведімо лише останні строфи, де поетеса оперує математичними категоріями:

Плюс мінус життя

Таблиця розмноження

Квадратний корінь із мрій романтика

Два пишем три помічаєм

Розношена

Щоденна

Проста

Математика.

Душа піднімається до вищої

Душа обчислює суму площ

минуле — майбутнє — живі і знищені —

правда — поезія — атомний дощ.

Дракон — Атлант — телефон — калина —

віра — вірус — мільярди — нулі…

Життя оперує безкінечно малими.

Ми всі поодинці також малі.

Але з усмішки,

З потиску рук,

З брехні, убитої наповал,

Історія — найскладніша з наук —

Обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ.

Із найдрібніших зоряних крихт!

Вища математика віку:

З СУМИ БЕЗКІНЕЧНО МАЛИХ

ВИНИКАЄ БЕЗКОНЕЧНО ВЕЛИКЕ.

Сенс цієї поеми полягає в тому, що поетеса болісно переживає русифікацію, але помічає окремі моменти невмирущості українства. Це — крихти, безкінечно малі сутності, але їх багато, хоча вони й розрізнені. Але можливе інтегрування цих розрізнених крихт, тобто, Україна ще не вмерла. Треба віддати належне, Ліна Костенко послуговується математичними категоріями достатньо грамотно, хоча ігровий елемент також помітний. Сумою безкінечно малих у результаті інтегрування є не безкінечно велике, а щось відмінне від нуля, щось таке, що вже не є безкінечно малим. Але все-таки «зоряний інтеграл» Ліни Костенко є достатньо органічним, більш органічним, ніж навіть у великого російського модерніста Олександра Блока:

(Идите все, идите на Урал,

Мы очищаем место к бою

Стальных машин, где дышит интеграл…

Також треба відзначити, що високоінтелектуальна Ліна Костенко вживає у своїх поезіях навіть категорії теорії ймовірностей:

Ти дивишся. А я вже — як на трапі.

І слів нема. І туга через край.

Життя іде по гаусівській шляпі,

отак от здрастуй, а отак — прощай

І, хоча крива, яку Ліна Костенко називає «гаусівською шляпою», демонструє нормальний розподіл ймовірностей випадкової величини, а поетеса використала цю криву як траєкторію злету й падіння, цей образ не можна вважати аж таким провальним під кутом зору математики, адже форму гаусівської кривої Ліна Костенко використала грамотно, дарма що сама крива створювалася для іншого. То ж шанувальники поезії Ліни Костенко можуть додати до високого рейтингу її творчості ще один бал: за грамотне використання категорій «цариці наук». Недарма Ліну Костенко люблять математики, на першому її вечорі, на який поетеса з’явилася (у 1989 році) в будинку учених в одному з перших рядів сидів сам Анатолій Скороход.

Контакту математики й поезії відведено так багато місця не випадково: адже математики у повсякденному обігу презентують математику як сутність, набагато вищу, ніж поезія. Прийшов час згадати ще одну крилату фразу, пов’язану з математикою, яка завжди «на слуху»: слова великого математика ХХ