Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Никомидійського града, служив у жертовниках нечистим богам. Тоді, благодаттю Христа, Бога нашого, який нікому загинути, але всім спастися бажає, просвітлений був. Побачив звабу бісівську і блуд еллінський, і прийшов у пізнання істини, і повірив у єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, відкинув і зневажив ідолів. І відновилася у старості, як орлові, юність його: відродився святим хрещенням і всією думкою і душею приєднався до любови Христової, виявляв же й иншим еллінам суєту і згубу нечестя їхнього. І наставляв на спасення, ученням своїм приводячи до Христа, і був для багатьох прикладом навернення до Бога. Юдеї ж, які там жили, бачили такий Лукиліяновий з ідолопоклонництва у християнську віру перехід, ще ж бачили й те, що багато хто за прикладом і вченням його покидає кумирослужіння, і приєднується до християн, і хрещення святе приймає, — сповнилися гніву й ненависти. Із заздрости таємні господовбивчі люті отроки склали наклеп на нього, передали його судищу нечестивих — і поставлено раба Христового перед тим, що був тоді в Никомидії, комитом Сильваном на допит. Довго ж примушував комит старця, аби відрікся Христа і знову до ідолослужіння повернувся. Той же ніяк не корився. Через те на гнів зрушився комит, звелів всіляко мучити його, зламати йому щелепу, і палицею без жалю бити, і стрімголов повісити, тоді, після довгого й лютого катування, до темниці вкинути. Побачив Лукиліян святий у темниці чотирьох отроків, які за віру Христову були туди вкинені, — Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія. Зрадів їм, розмовляв з ними про Христа Бога й укріплював їх до подвигу мученицького, аби не боялися тимчасових мук задля вічної на небі винагороди, щоб не лякалися смерти задля майбутнього життя ані щоб не шкодували цвіту юности своєї Христа ради, який готує їм нестаріюче блаженство в Царстві своєму. Молилися всі разом вдень і вночі до Бога й тішили себе надією Христовою. Після багатьох днів знову Дукиліяна святого, вже разом з отроками, мучили і в піч вогненну з ними вкинули. Всемогутній же Бог виявив над ними чудесну свою милість, як же і над тими колись єврейськими отроками, що у вавилонській печі: вогонь-бо в холод перемінився і полум'я — на росу, ще ж і дощ великий зверху пролився, піч до решти погасив. І вийшли святий Лукиліян і юнаки неушкодженими. Таке преславне чудо Боже осліплені невірством і злістю елліни зараховували не Божій силі, але чарам християнським. Засудив тому неправедний суддя мучеників святих на смерть і відіслав їх до Візантії, щоб там кару прийняли.

Коли вони досягли Візантії, святих чотирьох юнаків — Клавдія, Іпатія, Павла та Діонисія — мечем було потято, а святого Дукиліяна на хресті повісили й по цілому тілу цвяхами прибили. Так Богові дух передав. Виглядає так, що його на хресті розіп'яли юдеї, бо в каноні у пісні третій сказано про те таким віршем: "Юда передав Ізбавителя Христа колись боговбивцям, ти ж нині беззаконними юдеям переданий". Приєдналася ж до вінця їхнього страдницького і свята діва Павла. Вона, від батьків вірних народжена, до любови Христової з юности серцем розпалилася, берегла дівство своє для Жениха безсмертного і старалася бути достойною Небесної Оселі. По батьках осиротівши і досить маєтків маючи, обходила темниці і в'язнів, що за Христа страждали, відвідувала, золотом у сторожів вхід собі в темницю до святих купувала і служила рабам Христовим, все необхідне подаючи їм із майна свого. Голодом і спрагою мореним приносила їжу і пиття, нагим давала одяг, зранені тіла мученицькі, що струпами гнили, лікувала, обмивала, обтирала, лікувальні пластирі прикладала й полотнами чистими обв'язувала. Цілувала ж їх, бо рани за Христа терпіли, просила їх зі сльозами, аби помолилися за неї до Христа Бога, щоб не полишав її милости своєї. Та вибрана невіста Христова і до святого Лукиліяна, коли він у Никомидії у темниці з отроками сидів, приходила і корисними його повчаннями насолоджувалася. Коли ж мучений був святий з юнаками, вона дивилася на подвиг їхній, у глибині серця свого ревно за них до Христа молилася, щоб укріпив рабів своїх і подав їм терпіння та допомогу перетерпіти муки до кінця задля слави імени Його святого. А коли розходилися люди, вона йшла на те місце, де святих мучили, збирала із землі пролиту кров їхню і як велику святиню в себе зберігала. Коли вели старця і чотирьох юнаків у Візантію на смерть, вона пішла за ними, служачи. Коли ж святих отроків потяли, та дівчина свята зібрала чесні їхні тіла і благоговійно поховала. Після кончини ж святого Лукиліяна і святих отроків, знову в Никомидію повернулася. Подібне до першого робила, і довідалися нечестиві, що вона християнка, взяли і до того ж Сильвана-комита на суд привели. Бачачи її після багатьох облесних, ласкавих і грізних та погрозливих вмовлянь непокірною, комит звелів її оголити й бити різками та палицями довго й немилосердно. І коли вона знемогла тілом (але не духом) від багатьох ран, ангел Господній явився і зцілив її. Прийнявши тілесне здоров'я, мучениця сміливішою і мужнішою в муках виявилася. Тоді в уста били її жорстоко, бо дошкульними словами докоряла катові. Після того в темницю її вкинули, і знову на допит вивели, у піч вельми розпалену вкинули — і вийшла з печі без шкоди, бо так, як же і попереднім святим мученикам, сила Божа остудила силу вогненну, аби невісти Христової палюче полум'я не торкнулося. Після цього кат засудив її на смерть, щоб мечем її потяли, і у Візантію відіслав, аби там само кару прийняла, де і Лукиліян святий з юнаками кінець прийняв. І коли була мучениця Христова на місці тому, де Аукиліян хресну за Христа прийняв смерть, багато дякувала Богові, який сподобляв її вінця мученицького і приєднання до святих. І, помолившись як годиться до Господа, схилила під меч дівочу свою голову радісно, і страчена була, прийшла з долішніх у горішні й увійшла в Оселю Небесну, у радість Господа свого, подвійним вінцем — дівства і мучеництва — увінчана від найлюбішого Жениха свого Христа, Господа нашого.

У той самий день житіє і страждання святого священомученика Лукіяна, який жив у дні апостольські, і тих, що з ним

Преславних мучеників перемоги над дияволом та його слугами і страждання подвижників Христових згадувати — ніщо инше, як лише славу Христа, Бога нашого, сповіщати і силу Його проповідувати в доброподвижних мучениках, що задля слави пресвятого імени Його постраждали. Бо у всьому сам був