Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сонце і місяць, сніг і лід 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

510
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонце і місяць, сніг і лід" автора Джессіка Дей Джордж. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 65
Перейти на сторінку:
й маму. Мама на прощання лише ледь помітно кивнула головою.

— Залазь мені на спину, — сказав ізбйорн.

Ганс Пітер, немов вловивши, про що йдеться, підсадив сестру і допоміг їй вилізти на широку ведмедячу спину.

У супроводі Роло ізбйорн розчинився в хуртовині, неначе мав крила. Дівчина міцно трималася за його м’яке біле хутро і молилася.

Розділ 8

Лише коли дівчина почала звикати до дивного ведмедячого галопу, звір зупинився. Вони стояли на вершині кручі. Унизу виднілась улоговина з вузеньким потічком, біля якого дівчина колись зустріла білого оленя. Снігопад стишився, місяць наважився показати світові своє обличчя, тому чорну смужку води можна було розгледіти без особливих труднощів. Поруч із валуном, що нависав над потічком, стояв Аскелядан.

Він опустив високий комір своєї свитки, і кожен його подих швидко перетворювався на пару. Навіть з такої висоти дівчина могла помітити, що він сердиться, адже його обличчя почервоніло так сильно не лише від холоду. Він безперестанку товк правою рукою, складеною в кулак, по лівій руці, вбраній в рукавицю, та з неприхованою люттю копав валун. Аж попід кручею лунали його прокльони.

— Злізай, — сказав ізбйорн.

Дівчина з’їхала з його спини, а Роло став поруч із нею. Раптом її охопив жах. А може, то все була брехня? Може, ведмідь збирається з’їсти її, Роло та Аскелядана? Або ж він передумав і вирішив залишити її тут саму. Добре, що на ній була біла свитка! Принаймні їй було тепло…

— Чекай тут, — сказав ведмідь.

Він обійшов улоговину і підняв голову догори, втягуючи носом повітря, а тоді видав дивний депресивно-душогубний звук, який, немов батіг, вдарив слух дівчини. Вітер підхопив той звук і поніс кудись у далечінь. Кілька ударів серця, і хтось відгукнувся на той звук. З півдня долинули подібні звуки.

Зачарований ведмідь звівся на задні лапи — дівчина раптом усвідомила, що він удвічі вищий за Ганса Пітера. Ізбйорн оголив свої довгі білі зуби і заричав. Там унизу, в улоговині, Аскелядан був надто зайнятий своїми прокльонами, аби хоч що-небудь помітити чи почути. Ведмідь розкрив пащеку і знову заревів так, що аж сніг із гілок дерев посипався на землю.

Дівчина гепнулася на снігову кучугуру, роззявивши рота. Кататися на спині ведмедя було весело, і вона вже було почала мріяти про життя в палаці, однак зараз раптом збагнула, що перебуває під владою величезного та дикого звіра. І не має значення — зачарований він чи ні.

Сидячи на купі снігу поряд з Роло, котрий тулився до неї, вона більше не могла бачити, що відбувається в улоговині, однак добре чула крик Аскелядана. Почувся свист тятиви, стріла влучила в дерево, зовсім близько від ведмежої голови. Ведмідь опустився на чотири лапи і побіг понад краєм улоговини, але рухався у протилежному від дівчини керунку.

— Ходімо, — звернулася вона до Роло та відсунула його вбік, щоб легше було звестися на рівні ноги.

— Але він сказав чекати тут, — заперечив вовк.

— Ти й справді надумав слухатися ведмедя?

Сказавши це, вона рушила вперед, не залишивши своєму домашньому улюбленцю іншого виходу, аніж іти слідом за нею. Вона намагалася йти якомога ближче до дерев, щоб брат її не помітив. У цій білій свитці та чоботах він легко міг сплутати її з маленьким білим ведмедиком і випустити в неї стрілу. Відчувши на дотик хутро ізбйорна, дівчина була переконана в тому, що свитку Ганса Пітера зробили з такого ж хутра. Вона вкотре замислилася над тим, звідки у її брата ця свитка та що означають вигаптувані на ній літери.

Ведмежі сліди подекуди трохи відходили від стежки. Дівчина подумала, що ведмідь вчинив дуже мудро. Адже неможливо було точно визначити, чи земля під сніговим покривом не провалиться, та й взагалі, чи під тим покривом є хоч якась земля. Для крихітної та обережної людини завжди була можливість пересуватися від одного скрижанілого виступу скелі до іншого. Однак для когось такого великого, як зачарований ведмідь, триматися тієї стежки було б самогубством.

Дерев ставало все менше, і крок за кроком дівчина дісталася до галявини, на якій стояв ізбйорн. Ні, два ізбйорни. Другий був не такий великий і не настільки білий, але все ж величний. Ведмеді стояли дуже близько один від одного, майже торкаючись носами та дихаючи один на одного.

Ще мить, і менший ведмідь заскавулів та позадкував. Більший ведмідь пішов у наступ, у його ричанні почулися владні нотки. Дівчина відгорнула капюшон, щоб хоч краєм вуха почути, про що вони розмовляють.

— Ні, благаю, брате, — просив менший ізбйорн.

— Я тобі не брат, — відгаркнув зачарований ведмідь. — Давай. Вже.

— Ні, благаю, мій повелителю! — заскавулів інший ведмідь.

Більший ізбйорн, її ізбйорн, заспокоївся і, схоже, пожалів іншого ведмедя.

— Пробач. У мене немає іншого виходу. А тепер іди. Прошу. У винагороду за твою жертву твій дух злетить до зірок.

Інший ведмідь скрикнув дивно і зворушливо. Він і далі задкував, однак не міг вивільнитися від могутнього погляду зачарованого ізбйорна. Менший ведмідь розвернувся і побіг по краю кручі, над самою прірвою. Дівчина скрикнула. Вона знала, що снігова кірка у тих місцях дуже тонка і не витримає такої ваги. Ведмідь зупинився у найнебезпечнішому місці, звівся на задні лапи і заревів, повторюючи рев ізбйорна. Так, як і першого разу, почувся звук відпущеної тятиви лука, зблиснула стріла.

Однак тепер вона влучила не в дерево. Стріла поцілила у самісіньке серце меншого ізбйорна. Звір безрушно впав на сніг.

— Ні! — дівчина кинулася до нього, однак зачарований ведмідь став на її шляху.

— Залазь мені на спину, — рявкнув він.

— Ми повинні йому допомогти.

— Він помер. Давай, хутко! — сказав ведмідь, і далі заступаючи собою шлях. Помітивши, що вона сумнівається, він повернув голову вбік, оголив зуби і сказав: — Ти хотіла багатства для сім’ї. Ну!

Дівчина опустилася на землю. Вона чула, як її брат Аскелядан видряпується нагору, щоб дістатися кручі. Тепер він зможе повернутися до Християнії і продати шкіру вбитого ведмедя королівському кравцеві. Аскелядан розбагатіє та прославиться, саме так, як мріяла Фріда. Саме так, як просила дівчина.

— Обережніше з бажаннями, — сказав ізбйорн, здогадуючись, про що вона зараз думає.

Дівчина підкорилася і залізла йому на спину. Ізбйорн побіг. Він рухався у протилежному від улоговини керунку, все швидше та швидше. Дівчина дивилася праворуч: поруч із ними біг Роло. Їй не

1 ... 13 14 15 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце і місяць, сніг і лід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце і місяць, сніг і лід"