Читати книгу - "Засвідчення"

Вочевидь, Ґрейс сказала їм — чи наказала? — розіграти перед Керманичем чергову балаканину: мовляв, хай сприйме це як підводний камінь або, у кращому випадку, як гаяння часу намарне. Але вони не страждали від цього зачовганого повтору. Навпаки: тішилися ним, неначе затяті чародії-заклиначі в пошуках авдиторїї. Керманич міг сказати, що Вітбі збентежився, немов усох, намагаючись утиснутися в найдальший кут.

«Силами підкріплення», як жартував його батько, було відео білих кролів, які зникали на невидимій межі: певно, їх показували безліч разів, судячи з коментарів, киданих кадрам навздогін.

Цей випадок стався всередині дев’яностих, і Керманич натрапив на ці дані, які стосувалися невидимої межі між Нуль-зоною і зовнішнім світом. Нібито в рефлексивному нападі розпачу через самі невдачі замість успіхів, учені випустили напризволяще дві тисячі білих кролів, приблизно футів за п’ятдесят від межі, у чітко окресленому місці, та погнали їх зграєю просто на цю межу. Окрім цінності спостережень за переміщенням кролів із місця на місце науковий відділ мав кілька сподівань, що одночасне чи майже одночасне перетинання межі таким величезним потоком «живих тіл» може «перевантажити» «механізм» за межею й викличе його коротке замикання, навіть якщо буде воно «просто локальне». Малося на увазі, що цю межу можна перевантажити, як електромережу.

Вони документували переміщення кролів не лише стандартним відео, але й крихітними камерами, прикріпленими до кролячих голів. Отримані результати монтажу звели разом на розділеному екрані, для максимально драматичного ефекту використовувались і вповільнений рух, і прискорений, тож це мало вигляд якоїсь спроби додати певної розмитості, якщо взяти усі кадри заразом. Начебто відеомонтажер хотів якось, удаваною недбалістю, оминаючи відеоряд, додати легковажності події. Загалом, як дізнався Керманич, у відеотеці було понад сорок тисяч фрагментів відео про зниклих кролів. Які стрибали. Які спирались один на одного, утворюючи хистку кролепіраміду, намагаючись не бути виштовхнутими за межу.

Основна послідовність кадрів відеоряду, показана на звичайній швидкості або у вповільненому стані, мала незадовільну якість. Кролі хиталися від ударів і вислизали з рук людей у мішкуватих захисних костюмах: ця група заганяла звірят у півколо. Люди, які мали чаклунсько-таємничий вигляд, мов яка анонімна, вбрана в біле поліція для боротьби з вуличними бешкетами, оснащена довгими білими щитами навпереваги, стоячи пліч-о-пліч, нібито утворюючи стіну, аби стискати й відштовхувати кролячу зграю. Накреслена на землі червона неонова лінія позначала п’ятнадцятифутову перехідну зону між зовнішнім світом і Нуль-зоною.

Кілька кролів вислизнули за півколо або у скажених стрибках знайшли такі траєкторії, які перекинули їх через непробивний мур, проштовхнули їх уперед. Але переважна більшість не змогла втекти. Найчастіше такі одчайдушно мчали вперед і, або під час бігу, або під час стрибка, зникали, потрапивши на край межі. Там не було ні пульсації, ні кровопролиття, ні роздертих органів. Кролі просто зникали. Крупний план уповільненої зйомки виявив мікросекунду перехідного проміжку, де на екрані з’являлася половинка або чверть кроля, але насправді тільки завмерлий кадр міг зафіксувати мить між там і не-там. Один завмерлий кадр зафіксував переміщення — видовище задніх частин близько чотирьох десятків переплетених між собою кролів, більшість — під час стрибка, знеголовлених і без торсів.

Відео, яке йому показували вчені, було без звуку — просто закадровий голос, та Керманич знав із записів, який жахливий вереск здійняли загнані кролі, щойно першу партію погнали за межу. Подібне до оплакування на тлі масової паніки. Якби відео тривало далі, Керманич побачив би й останніх кролів, які збунтувалися та помчали на своїх погоничів, розпочавши війну з ними: стрибаючи, кусаючись, дряпаючись… побачив би, як білі щити заплямувалися червоним, побачив би, як спантеличилися дослідники, аж лави їхні розладнались, а чимало кролів забігли казна-куди й пропали безвісти.

Самі ж камери, певно, могли показати ще менше. Начебто занедбані, скинуті з екрана уривки кінострічок, вони просто показували задки й подушечки задніх лап кролів, що розпачливо металися, а також якийсь раптовий, уривчастий пейзаж галай-балай, аж доки все й стемніло. Не було відео про кролів, які б перетнули межу, хоча ці втікачі й замилили очі: болота обабіч є з вигляду вельми схожими. Південний Округ змарнував чималенько часу на відстеження втікачів, аби виключити можливість того, що вони отримали кадри, котрі потрапили вже з-за межі.

Так само і наступна експедиція до території Нуль-зони, виряджена за тиждень після експерименту з кролями, не виявила ознак жодних білих шкурок, живих чи мертвих. Так само не було й експериментів, які принесли б хоч маленькі результати. Так само Керманич не оминув і ущипливого зауваження якогось еколога про ті події: у тій його записці можна було прочитати: «Якого чорта? Ці ж зайди осквернять Нуль-зону». Хіба? Невже хтось, творець Нуль-зони, попустив би цьому? Керманич намагався вигнати з думок сміховинний образ Нуль-зони, яка, роками потому, відсилає назад кроля завбільшки з людину, що нічого не пам’ятав би, окрім своєї функції. Більшість магів і чародіїв уже хихотіли в неналежних місцях, начебто показували йому, як робили свій найвідоміший трюк. Але цей регіт він і раніше чув; він був певен, що багато кого це відео, хай і віддалено, а таки турбує.

Декого з відповідальних за це осіб вигнали, а декого — перевели на інші посади. Але, очевидячки, з плином часу тобі залишили, для фарсу, той самий іконописний образ, бо тут збереглися залишки наукового відділу, останні працівники, які з награним ентузіазмом показують тобі те, що раніше вважалося цілковитим провалом. Мали вони й більше йому показати — дані та зразки з Нуль-зони під склом, — але той зміст не перевищував фактажу в особових даних, і цю інформацію Керманич міг перевірити й сам, пізніше, як матиме більше часу.

Керманич мав певні підстави не протестувати проти цього відео. Це було відпочинком, полегшенням, яке очікувало на нього. Записи відео з першої експедиції, члени якої загинули, хіба що один вижив, і це на тижні Керманичу слід було вивчити як первинні свідчення. Але йому не сподобались і відлунки такого собі хлопчачого завзяття — надто гостра реакція на цю презентацію, приховане ниття, наприклад: «Гляньте-но на цю чухню, яку ми послали на межу! А гляньте-но, який трюк ми утнули!» Подайте нам дешевого пивця. Затягуйтеся щоразу, як зобачите білого кроля.

Коли Керманич ішов від них, усі вони вишикувалися в одну непорушну лінію, от ніби він ладнався їх сфотографувати, й по черзі тиснули йому руку. Лише після того, як він і Вітбі зробили поворот кругом на сходах, пройшовши повз ті