Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Мей! ― раптом скрикнула Гіон, різко хапаючи її за руку, аби зупинити.

Дівчата так старались утекти від піратів, та виявилося, що ті розділились на дві групи і одна з них змогла перегнати їх і просто зараз неочікувано вийти з-за дерев.

― Ну все, добігались, ― проговорив пірат, дістаючи шаблю із характерним звуком.

― Капітан нічого не казав про те, що вас слід вернути живими, ― підсміхнувшись, зронив інший.

Гіон розуміла ― рахунок іде не на хвилини, а на секунди, а тому відштовхнула Мей в сторону із криками:

― Негайно біжи на пляж! Бери шлюпку й пливи! Я спробую їх затримати!

Пірати переглянулись.

― Затримати? Ха-ха-ах…

― Упевнена, що зможеш, кралечко?

Мей, ні секунди не вагаючись, рвонула у джунглі. Гіон швидко перекрила шлях піратам, моментально займаючи бойову позу.

― Спробую, ― зронила вона, насупившись.

А в голові пролунало тільки: «Я знаю, що не виберусь звідси, та сподіваюсь, це не виявиться даремним. Якщо Мей вдасться вибратись із острова, вона приведе допомогу і тоді Феста буде в порядку. А це все, чого я можу бажати».

― Ти не виглядаєш такою, як твої подружки, ― проходячи по півколу, протягнув один з піратів. ― Одна з них шалена, але просто дурна, а інша належить до того найбільш дратуючого типу людей «я вся така мила і слабка, а на ділі ще те стерво». А ти… ти зовсім іншого сорту борошно.

На обличчі Гіон промелькнула посмішка. Дівчина прекрасно розуміла, що з цими піратами їй не справитись, навіть якщо вона і застосує ті навички, якими володіє.

― То яка я? ― протягнула вона глибоким харизматичним голосом, змахом голови звільняючи обличчя від прядок пшеничного волосся.

― Я думаю… ― пірат почесав бороду. ― Ти просто до чортиків невезуча. Тому що твоя шалена подружка ніколи не вибере тебе, поки є ваша японська товаришка.

Гіон різко насупилась.

― Я розкусив тебе, ― всміхнувшись, підняв вказівний палець пірат.

Інший пірат, набагато дурніший за свого напарника, раптом заплескав у долоні і випалив:

― Ти просто геній, Джек! Ти розкусив її!

Той поглянув на нього докірливим поглядом, а тоді зиркнув на Гіон:

― Однак, я думав, ти вчиниш інакше.

«Я і сама думала, що вчиню інакше», ― промайнуло в голові у норвежки, а сама вона тим часом вивчала територію, на якій їй доведеться битись із цілою купою піратів. Адже ці двоє спеціально затягують час, очікуючи, поки прибіжить решта.

― Я думав, ти розумніша. Якщо ти і справді хотіла врятувати Фесту, тобі слід було самою відправлятись до шлюпок, ― раптом сказав пірат, від чого Фесту перетрусило.

«Якого біса я взагалі його слухаю??? Він не може нічого знати! Не може! Мей допоможе Фесті, я впевнена! Феста завжди вибирала її, і Мей… Мей же теж завжди вибирала Фесту???»

Та сумніви уже прокралися в її голову, тут же позбуваючи дівчину потрібної уваги. Пірати із шаблями налетіли неочікувано. Від перших ударів Гіон зуміла вивернутись, а також в ході бійки, у якій більше уникала ударів, аніж вдаряла сама, змогла вирубити того пірата-дурника, схопившись за стовбур дерева і ударивши його ногами в груди.

А тоді кинулася тікати.

«Що, як він правий? Я зовсім… я зовсім не знаю Мей! Феста довіряє їй, але я… я не можу так сліпо довіряти!»

Вона бігла з усіх сил, але тепер за нею гналась уже ціла купа піратів. Та Гіон не зважала. Ноги самі несли її, а сумніви, посіяні піратом, роз’їдали мозок…

― Я знав, що це була ти, ― противним голосом промовив капітан. ― Я знав, бо після того, як Шаман замордував мою дружину та дитину, я повернувся на Барбадос і розпитав людей про те, що відбувалося тоді на площі. Я дізнався, що був марш гвардійців і там була присутня сім’я губернатора. Тоді я розпитав, чи багато було дітей на події і мені відповіли, що бачили тільки двох… тебе і твого солоденького друга Льюїса…

Феста почала поступово крокувати назад, але капітан зненацька налетів на неї, притискаючи за горлянку до дерева.

― Я міг прийти за тобою ще тоді… я міг змусити тебе страждати… але я знав, що це не матиме потрібного ефекту. Тобі було всього сім. Ти нічого не зрозуміла б, ― він почав говорити голосом справжнього психопата. І навіть посмішка на обличчі проступила така ж. А міміка… від неї Фесті ставало до біса лячно. ― Тож я вирішив чекати. І не просто чекати, поки ти подорослішаєш і станеш прекрасною дівчиною. Я вирішив влаштувати все так, аби ти сама зізналась у всьому.

Шок моментально заполонив обличчя Фести. Так от чого насправді хотів цей психований пірат!

― А тепер… тепер, коли ти зізналась… ― він поволі провів своєю брудною і дуже неприємною рукою по тендітній щоці Фести, опускаючись до рівня шиї, а тоді до ключиць. ― Ти розплатишся за усі свої помилки… знаєш, ― раптом сказав противним голосом капітан, залізаючи рукою під плаття дівчини. Феста намагалась пручатись, але хватка навіть однієї руки цього чоловіка була настільки сильною, що вона просто не могла нічого вдіяти. ― До сих пір я не розумів Шамана… не розумів, чому він відчував таку насолоду, коли убивав мою дружину… та тепер, коли я сам став ним, я відчув… наскільки це живить мій організм, насичує мою сутність… сколихує мою кров… ― проговоривши це, він наблизився, аби облизати язиком щоку Фести.