Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Засліплення емоціями зазвичай карається наслідками, бо ми ґавимо щось важливіше.

        Я все усвідомила і погодилася поїхати до Андрія. Він оформив мені квиток, бо й назву тої станції, до якої їхати, раніше не знала. Взялася готувати його улюблені смаколики звечора. А вранці йому довелось квиток здати, бо хтось пішов у звільнення, напився й створив проблеми, а всім іншим звільнення заборонили. Така новина, коли ти саме маєш вибігати, щоб встигнути на поїзд, приголомшує. А як тим дружинам, що вже перебували в дорозі і вимушені будуть поїхати назад так й не побачивши коханих? Я зараз ладна взяти інший квиток, йти пішки через ліс до бази і ночувати в мороз під парканом, поки мені не дозволять побачити коханого. Але Андрій вмовляє цього не робити, турбується про мене і обіцяє знайти можливість побачитися, адже ось-ось мій День народження.

             Ненавиджу алкоголь! Нічого не вирішує, не покращює, а тільки штовхає людей на безглузді ганебні вчинки, що шкодять їм та іншим. 

— Роблю все можливе, щоб виправити ситуацію. Зараз би обійняв тебе і ніколи не відпускав.

— Як її виправити?

— Попрошусь на перевод до Дніпра. Тільки так буду з тобою поряд.

— Ти ж воювати хотів..

— Ти думаєш я цього не хочу?? Начхати, моя мета зараз, щоб ти не плакала.

— А бронежилет чекає.

— Оце боляче чути..

— Чого? Ти ж ґрунтовно підготувався. Так вмить на все начхати, то якось..Я про те, що в тебе весь час була найважливіша мета опинитися на фронті. Роби, що тобі важливо. Не треба підлаштовуватися під мене, а потім шкодувати, що відмовився від того.

— Моя мрія - бути з тобою поряд. Набридло тут, так само в наряди можу ходити в Дніпрі.

        Син повертається від батька ввечері, а на ранок прокидається із температурою до блювоти та жахливим болем у вушку, до якого й не доторкнутися. Єдине місце, куди я тепер точно поїду, це лікарня. Віктор зможе приїхати тільки пізніше, тому Андрій бронює нам таксі через додаток. А вони як на зло одне за одним відхиляють замовлення, коли ми вже ледве спустилися на вулицю, де сьогодні дощить і калюжі розміром з океан на весь двір. Ледве втримую сина на ногах по під руки. Обоє нервуємо, мало не сваримося з Андрієм телефоном через останнього таксиста, який заїхав кудись не туди. Чудове вийшло свято.. Добре, хоч Юліна мама працює адміністратором в приватній клініці і одразу домовляється з лікарем про огляд. Володимира колеги вважають її онуком, як і Влада, приймають завжди одразу і безкоштовно. Фурункул як наслідок вірусної інфекції можна було б помітити і раніше, але син не надав уваги незвичним відчуттям поки вони не перетворилися на біль, а мама була ж в ауті через власні дебільні страждання. Знов сварю себе за них. Не можна зраджувати себе, допускаючи сумніви і негатив у голову. Не можна!

— Як Володимир?

— От  щойно ввечері розмовляли з ним про те, який він нереально крутий, коли хворий. Поводиться супер. От коли здоровий, синдром його астенічний нерви мотає протестами і нападами гніву через навчання. А хворий справжній чоловік - спокійний, тихий, мінімум скарг. У лікаря сіпався, але всі троє (бабуся, лікарка і я) повторили: "Терпи, бо гірше буде" - і терпів, щоб заглянула у вушко. І на вулиці ледве стояв, але з усіх сил намагався. Тільки мультики вдома попросив.  Спитав: "Один день зір же не зіпсує?" Дозволила - і дитина задоволена. Рік, мабуть, жив без телевізора. 

—  Хлопчина з характером.

— І нагадала йому, який крутий, бо став найкращим в класі, хоч такої ймовірності навіть не уявляв. Але ж зробив. Вчителі його найкращим вважають, бо він на всіх уроках активний і прагне відповідати. Ідеальна дитина. Якби не криворукі акушери.

— Лідерські риси. І гарні гени, бо в нього розумні батьки, — зауважує Андрій.

— Зараз його мета - помститися так однокласникам, бо не приймали спочатку. То що зі списками на Донбас? —   Змінюю тему.

— Сказав головний: "На шикуванні вам ваші командири рот доведуть інфу", а наш не доводить нічого.

     Наступного дня Андрій, звісно, знов цікавиться малим. І згадує:

— Чекай, в тебе ж сьогодні День народження?

— Вчора був. 

— Дідько! Пробач, соромно, що забув.

— Нічого. Віктор не забув, як завжди. Купив, привіз квіти. Коли забрав нас з лікарні, заносив так щоб не бачила. І син вручив. Одного кошика з мене досить, я ж не Галя, не балувана. — Додаю фото моє з сином та квітами, яке батько навіть погодився зробити. Андрій тільки ставить під ним сердечко і не коментує, бо ж ревнощі недоцільні, коли  ти сам забув привітати. Та й після таких скажених гойдалок кожен боїться знов накосячити і ризикувати стосунками.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot