Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Не чіпай мене, — сказав Гаррі.— Мені треба думати.

Він сидів за столом і дивився на піаніно, буфет і радіоприймач, на картину «Вересневий ранок» і літографії з купідонами, що ціляться з луків, на лакований дубовий стіл і лаковані дубові стільці, на занавіски на вікнах і думав: «Чи зможу я коли-небудь тішитися домашнім затишком і не тривожитися за завтрашній день? Чому мені тепер гірше, ніж було, коли я починав? І навіть це все піде прахом, якщо я не впораюсь із цим ділом, як належить. Але я впораюсь. Окрім будинка, в мене за душею хіба півсотні доларів, але я поставлю на карту все. Дідько б узяв тих дівчат. Як це ми із старою не спромоглися на щось краще. Може, всі хлопці, які в ній сиділиг вийшли до того, як я з нею спізнався?»

— Ось, принесла, — сказала Марія, кладучи на стіл зачохлений автомат. — Всі магазини повні.

— То я пішов, — сказав Гаррі. Він підняв і зважив у руці масивний автомат у зашкарублому брезентовому чохлі.— Поклади його в машину, під переднє сидіння.

— До побачення, — сказала Марія.

— До побачення, старенька.

— Я не буду тривожитись.

— Будь розумною.

— Ох, Гаррі,— сказала вона й міцно притислася до нього.

— Ну, пусти. Мені треба бігти.

Він поплескав її по спині обрубком руки.

— Ти, морська черепахо, — сказала вона. — Ох, Гаррі, шануйся.

— Я пішов. До побачення, старенька.

Дивлячись, як він виходить з дому, високий, широкоплечий, ставний, з вузькими стегнами, вона думала, що в нього й досі хода, як у хижого звіра, легка й швидка, і він ще зовсім не старий; він так вільно й плавно рухається, думала вона, і коли він сідав у машину, вона побачила його світле, споловіле від сонця волосся, його обличчя із широкими монгольськими вилицями й вузькі очі, перебитий ніс, широкі уста й кругле підборіддя; сідаючи в машину, він усміхнувся до неї, й вона заплакала. «Бісове обличчя, — думала вона. — Щоразу, як бачу це бісове обличчя, мені хочеться плакати».

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

У барі Фредді сиділо троє туристів, і Фредді їм прислуговував. Один був дуже високий, худорлявий, широкоплечий чоловік у шортах і в окулярах із товстими скельцями, з вузенькими світлими вусиками на засмаглому обличчі. Його супутниця мала по-чоловічому обстрижене біляве кучеряве волосся, землисту шкіру, обличчя й фігуру жінки-борця. Вона також була в шортах.

— Ет, кузька вам у пуську, — сказала вона третьому туристові, в якого були рудуваті вуса, одутле червоне обличчя, а на голові — білий полотняний кашкет із зеленим целулоїдним козирком. Він мав дивну манеру говорити, відкопилюючи губи, — наче їв щось гаряче.

— Чарівно, чарівно, — сказав чоловік із зеленим козирком, — я ніколи не чув такого виразу в розмовній мові. Гадаю, це застарілий зворот, що вживається тільки в… хм… специфічних літературних текстах.

— Дві кузьки вам у пуську, — сказала схожа на борця дама, раптово сповнюючись грайливості й даруючи йому нагоду помилуватися своїм прищуватим профілем.

— Браво, — сказав чоловік із зеленим козирком. — У ваших устах це звучить надзвичайно мило. Де ви вперше почули цей зворот? Не в Брукліні?

— Не звертайте на неї уваги. Це моя дружина, — сказав високий турист. — Ви вже познайомились?

— Ет, кузька йому в пуську й дві кузьки в наше знайомство, — сказала жінка. — Як вам живеться-можеться?

— Непогано, — сказав чоловік із зеленим козирком. — А вам?

— їй можеться за двох, — сказав високий. — Ви б подивилися.

Саме цієї миті ввійшов Гаррі, й дружина високого туриста

сказала:

— Ах, який екземпляр! Якраз те, що мені треба. Купи його Мені, татку.

— Можна тебе на кілька слів? — звернувся Гаррі до Фредді.

— Авжеж. Починай, не бійся, я що хоч стерплю, — сказала дружина високого туриста.

— Заткнися, ти, хвойдо, — сказав Гаррі.— Давай вийдемо туди, Фредді.

У задній кімнаті за столом сидів Губань.

— Привіт, начальнику, — сказав він Гаррі.

— Заткнися, — сказав Гаррі.

— Послухай, — сказав Фредді,— щоб я цього більше не чув. Я не дозволю тобі обзивати моїх клієнтів такими словами. В пристойному закладі жінок не обзивають хвойдами.

— А хто ж вона, як не хвойда, — сказав Гаррі.— Ти чув, що вона мені цвірінькала?

— Все одно це не привід, щоб казати їй таке у вічі.

— Ну, гаразд. Гроші при тобі?

— Аякже, — сказав Губань. — Де ж їм іще бути? Я ж сказав, що прийду з грошима.

— Діставай.

Адвокат подав йому гроші. Гаррі порахував: десять банкнотів по сто доларів і чотири по двадцять.

— Мусить бути тисяча двісті.

— Мінус мої комісійні,— сказав Губань.

— Ану, давай сюди решту.

— Не дам.

.— Даси.

— Помиляєшся.

— Ах ти ж, паскуда.

— Слухай, ти, хаме, — сказав Губань, — ти й силоміць їх у мене не відбереш, бо вони не при мені.

— Ясно, — сказав Гаррі.— Ясно, що я дав маху. Послухай, Фредді. Ми ж з тобою свої люди. Я знаю, що твій човен коштує тисячу двісті доларів. Тут бракує ста двадцяти. Візьми й ризикни цими ста двадцятьма доларами й платою за найми.

— Це ж разом виходить триста двадцять доларів, — сказав Фредді. Йому страшно було ризикувати такою сумою, і він аж спітнів, подумавши, що може втратити її.

— Бери під заставу машину й радіоприймач. Вони коштують не менше.

— Я можу оформити це на папері,— сказав Губань.

— Навіщо мені твої папери, — невпевнено відповів Фредді. Та нарешті, знову вкриваючись потом, він сказав: — Що ж, де наше не пропадало. Тільки дуже прошу тебе, Гаррі, бережи човна. Обіцяєш?

— Берегтиму, як свій власний.

— Власного ти не вберіг, — сказав Фредді і, жахнувшись цього спогаду, спітнів іще більше.

— Можеш бути спокійний, Фредді.

— Гроші я покладу до свого сейфа в банку, — сказав Фредді.

Гаррі глянув на Губаня.

— Що ж, надійне місце, — сказав він і посміхнувся.

— Бармене! — гукнув хтось із бару.

— Це тебе, — сказав Гаррі.

— Бармене! — гукнули знову.

Фредді повернувся за стойку.

— Той чоловік образив мене.

Гаррі чув верескливий голос жінки, але він уже розмовляв з Губанем:

— Я стоятиму на Товарній пристані. Це за півкварталу звідти.

— Гаразд.

— Оце й усе.

— Гаразд, начальнику.

— Свиня тобі начальник.

— Ну, гаразд, гаразд.

— Стоятиму я там з четвертої.

— Так. Кажи далі.

— Вони повинні захопити човен силоміць, ясно? Я нічого не знаю. Я просто перевіряю двигун. Човен ще навіть не готовий до виходу в море. Я найняв його у Фредді, бо нагодилися. клієнти на риболовлю. Вони повинні під дулом револьвера змусити мене завести двигун і самі повинні перетяти чалки.

, — А як же Фредді? Ти ж не казав йому, що наймаєш човен йа риболовлю.

— Фредді я скажу правду.