Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Скажу.

— Не раджу.

— Слухай, ми з Фредді підсобляємо один одному ще з війни. Двічі були компаньйонами і не жалкували. А хіба ти не знаєш, (СКІЛЬКИ. спиртного я йому перевіз? Ні, з-поміж усієї нашої тутешньої братії він — єдиний, на кого я поклався б.

— А я б ні на кого.

; — Так то ж ти. Бувши тобою, я б на самого себе не покладався.

— Відчепися.

. — Гаразд. Іди вже до своїх приятелів. А як ти будеш вибріхуватись?

— Вони кубинці, отже, нетутешні. Познайомилися ми в шинку. Один із них попросив допомогти йому одержати гроші за посвідченим чеком. Переконливо?

, — І ти не помітив за ними нічого підозрілого?

— Ні. Я домовився зустрітися з ними в банку.

— Хто їх туди підвезе?

— Перше-ліпше таксі.

— А що подумає про них водій? Що це квартет скрипалів?

— Візьмемо такого, що взагалі не думає. В нашому місті таких — повно. Таких, як Хесус.

— У Хесуса казанок варить. Він тільки вдає дурника.

— Я скажу їм, щоб знайшли найдурнішого.

_— І такого, що не має дітей.

— Вони всі мають дітей. Ти коли-небудь бачив бездітного таксиста?

— Ох і гад же ти.

— Зате я ще нікого не вбивав, — відповів йому Губань.

— І не вб'єш. Ну, ходімо звідси. З тобою п'ять хвилин посидів — і вже наче воші по тілу повзають.

— Може, ти й так вошивий.

— Невже вони й зі словами передаються?

— Якщо не заклеїти рота.

— То й заклей свого. А я піду вип'ю, — сказав Гаррі.

Перед стойкою бару на високих стільцях сиділи троє туристів. Коли Гаррі підійшов до стойки, жінка демонстративно відвернулася від нього.

— Що п'є ця дама? — спитав Гаррі.

— «Куба лібре».

— То дай мені чистого віскі.

Високий турист в окулярах із товстими скельцями нахилив до Гаррі своє широке обличчя з рівним носом і вузенькими світлими вусиками й сказав:

— Послухайте, хто вам дав право так розмовляти з моєю дружиною?

Гаррі оглянув його з голови до ніг і сказав Фредді:

— Що тут у тебе робиться?

— Ви чули мене? — спитав високий.

— Дихайте носом, — відповів йому Гаррі.

— Зі мною такі номери не проходять.

— Послухайте, — сказав Гаррі.— Ви приїхали сюди відпочити й оздоровитися, так? А коли так, то дихайте носом.

І він вийшов.

—; Мабуть, треба було зацідити йому, — сказав високий турист. — Треба було, га, люба?

— Шкода, що я не мужчина, — сказала його жінка.

— З такими плечима ви б кого завгодно скрутили, — сказав у свій кухоль пива турист із зеленим козирком.

— ! Що ви сказали? — спитав високий.

— Я сказав, що ви могли б з'ясувати його ім'я й адресу й написати йому все, що ви про нього думаєте.

— Послухайте, ви, як вас там. Ви що, насміхаєтеся з мене?.

— Звіть мене просто професор Макуолсі.

— Моє прізвище Лафтон, — сказав високий. — Я письменник.

— Дуже приємно;—сказав професор Макуолсі.— І часто ви ^ пишете?

Високий турист озирнувся довкола.

— Ходімо звідси, люба, — сказав він. — Тут усі або грубіяни, або психи.

— Це дивна місцинка, — сказав професор Макуолсі.— Просто-таки екзотична. Її називають американським Гібралтаром, і лежить вона за триста сімдесят п'ять миль на південь від Каїра. На жаль, крім цього бару, я ще не встиг тут нічого побачити. Але бар, скажу вам, цілком пристойний.

— Я бачу, ви справді професор, — сказала дружина. — Знаєте, ви мені подобаєтеся.

— І ви мені, золотко, — сказав професор Макуолсі.— Але мені вже треба йти.

Він підвівся й пішов шукати свій велосипед.

— Тут усі до одного психи, — сказав високий турист. — Вип'ємо ще по одній, люба?

— А мені професор сподобався, — сказала дружина. — Він такий культурний.

— Зате отой, інший…

— Ах, він такий вродливий, — сказала дружина. — Схожий на татарина. Шкода, що він такий грубіян. Обличчям він, по-моєму, нагадує Чінгісхана. А яка фігураї

— Він однорукий, — сказав її чоловік.

— Правда? А я не помітила, — сказала дружина. — Замов іще по одній. Цікаво, кого ще ми тут побачимо?

— Напевно, Тамерлана, — сказав її чоловік.

— Іч, який ти вчений, — сказала дружина. — Зрештою, я б і Чінгісханом задовольнилася. А чому професорові так подобалося, коли я казала «кузька в пуську»?

— Не знаю, люба, — відповів Лафтон, письменник. — Мені це ніколи не подобалося.

— По-моєму, я йому сподобалася саме як особистість, — сказала дружина. — Який же він симпатичний!

— Мабуть, ти ще зустрінеш його.

— Зустрічатимете щоразу, як заходитимете сюди, — сказав Фредді.— Він тут днює й ночує ось уже два тижні.

— А отой другий, отой грубіян — хто він такий?

— Той? О, той наш, тутешній.

— А чим він займається?

— Та всім потроху, — відповів їй Фредді.— Він рибалка.

— Чому в нього немає руки?

— Не знаю. Певно, десь ушкодив.

— Ах, він такий вродливий, — сказала дружина.

Фредді засміявся:

— Про нього у нас тут різне кажуть, але такого я ще не чув.

— По-вашому, в нього не вродливе обличчя?

— Та що ви кажете, мадам, — відповів Фредді.— В нього обличчя, як шинка, та ще й ніс перебитий.

— Ах, нічого ви, чоловіки, не розумієте, — сказала дружина. — Він герой моїх снів.

— Вам сняться кошмари, — сказав Фредді.

Письменник тим часом сидів з якимсь отупілим виразом на обличчі, який сходив тільки тоді, коли він захоплено дивився на свою дружину. «Тільки в письменника чи в дармоїда з бюро громадських робіт може бути така дружина, — думав Фредді.— Господи, ну й страховисько».

Тут до бару увійшов Елберт.

— Де Гаррі?

— На пристані.

— Дякую, — сказав Елберт.

Він вийшов. Письменник з дружиною сиділи й пили собі, а Фредді стояв за стойкою, занепокоєно думаючи про човен та про те, що від цілоденного стояння ноги болять дедалі дужче. Він уже й дерев'яну решітку настелив на цементну підлогу, але не допомогло. Ноги однаково нили весь час. Зате справи йшли добре, будь-хто в місті міг би йому позаздрити, та й на накладних витратах він заощаджував. «А цьому бабиськові справді бракує однієї клепки в голові. Яким же треба бути придурком, щоб з такою жити. Та я з такою не міг би навіть із зав'язаними очима, — думав Фредді.— Навіть якби мені платили. А п'ють вони коктейлі. І найдорожчі. Що ж, пийте, пийте».

— Зараз, сер, — сказав він. — Хвилиночку.

До бару ввійшов засмаглий, русявий, ставний чоловік у тільнику й зеленкуватих шортах і з ним гарненька смаглява молода жінка в білому вовняному светрі й синіх штанах.

— Кого я бачу! — сказав Лафтон, підводячись. — Сам Річард Гордон з прекрасною Гелен!

— Вітаю, Лафтон, — сказав Річард Гордон. — Ви тут часом не бачили п'яного професора?

— Він щойно вийшов, — сказав Фредді.

— Вип'єш вермуту, серденько? —