Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Изведоша же Александра и Елеиу-царицу к Менелаю.

И рече ему Елена:

— О господи царю, тьі бьість велке крив *, что ради остави мя со Александром-Фарьіжем, да мене прелестил своим невірством.

И отвіща цар:

— О госпоже Елеио, аз сотворю, яко отселе ин никто же тебе прелестит.

И повелі ея с Александром усікиути.

И с ними Тиндарію или Поликсену, дщер Пріама-царя, повелі усікнути на гробі Ахиллеові, яко ея ради погибе. И Екаму-царицу, матер ея, даша на поділ, с нею же и прочаа госпожа и болярьі [ни].

И ведоми же плакаху зіло.

Царица же Екама, [у]гЬшаше их, глаголя:

— Аз имам слези ваша утолити.

Бяху же и прочаа женьї восхищаеми от чертог новобрач-ньіх, и младенцьі удараеми бьіху о стіну. И земля наводняема кровми падающих. И просто рещи: плач вся содрожаше, и все люто [е] и горькое обдержаше град. И огневи предают и попа-ляют от основаніа, еже во граді прекрасного и преизряднаго Троа.

И увідав же сіє цар Полинещер, повелі заклати Поли-двора-царя, Пріамова сина, и воврещи в море.

И ту присташа корабля гречестіи.

И взят Екама-царица древо, еже почерпсти воду, и обріте сьіна своего мертва и возопи гласом великим, плачащися.

Тогда сльїшав Полинещер-цар, изьійде на утішеніе Екамі-царици. И всташа с нею тройскаа госпожа и збодоша царя Полинещера можи. И сіа увідіша гражане, побьіша их каменіем.

Возврати же ся [Менелае] -цар со всіми греки с побідою и с великою честію, стоя пред Троем 10 літ и еедм місяць.

И тако скончася Тройское царство.

Написа же повість о тройском пленении * творець Имир 53.

Ахиллей же бі сьін царя Екатьі, [а] инде же пишет Филераша 54.

ГІСТОРІЯ

О ЦЕСАРУ РИМСЬКОМ ОТОНІ

Под час корольовання Дагоберда французького панував в Римі можний а пезвитяжонний цесар Отон Перший.

Той мів жону Алюнду, котрая була безплодна; по том з волі божої породила близнята — два сини.

За що важила її з дітками матка цесарська загубити, потворяючи чужоложством, і умишляла розмаїто о затрачен-ню. По том хитре слугу намовила і принайняла, би до цесаро-вої наго ліг, кгди би уснула.

І учинив так.

За чим она свекруха бігла до цесаря, ознаймуючи, же жона його чужоложство поповняє, яко в том і діти бенкарти сплодила.

Цесар Отон, прибігши, так застав і зараз оному слузі шию утяв, а паню до в’язення дав і суд засадив.

Хотіли її з дітками невинне през бабу погубити. По том, жалуючи, осудили, би цесарова з тоєї землі єгипетської була вигнанна.

І провадили її п’ять рицеров з границь до пущі великої і там її з конем і двома синками пустили, давши їй сто фунтов и злоті на страву.

Она ся з ними жалосне пожегнала, тяжко плачучи нещастя і невинності своєї. Богу ся полецивши, пойшла в пущу з боязню великою і приблудилася до єдної скали, под котрою було жродло пієнкне і вода. Там з радостю припавши, одпочивала.

А кгди з дітками ся на ноч уклала, пришедши звір-малпа укра сина єдного і занесла на сторону в пелюшках, іграючися з ним. Котрую найшов конем єдин рицер, і з великою турба-цією одняв тоє дитя, і їхав.

В той час поткавшися збойці одбили [теє дитя] і принесли до порту морського продавать.

Трафився там межи купцями в окренті Климунт, чловєк єден можний з міста Париза, урожоний француз. Той, улюбивши дитя, люб дома і свойого сина мів, купив за тридесять фунтов злота, і мамку найняв. А привіз його до Париза, міста французького, до дому свойого. Взяли його в великую опіку з жоною своєю, іменуючи його сином своїм і, окрестив-ши його, назвали Фліоренцем. ,

Там же знову другоє дитя на пущі, котроє спало при матці, пришедши львиця порвала в пеленах і скочила.

Матка нещасная, учувши, скочила за нею, по том, впадши на коня, бігла втропу за нею, леч в густинах лісних мусила її з очей згубити.

В той час сродзе билася, плачучи тяжко, діток своїх ляментувала, і сама, їздячи на коню, по лісу смутная блудила.

По том услишала голос людський, на котрий радосна ішла, і прийшла ку брегу морському, обачила окрент з людьми, розмовляла з ними і ознаймила свою пригоду. Аж їхали до Єрусалиму. Упросила їх і їхала морем з ними.

Оная львиця, котрая з дитям, бігла до яскині своєї, би покарм щенятам своїм оддала.

Обачив її гриф, през луку з дитям бігучую, пустився до неї, прикро хотячи одняти собі покарм, і ухвитив її за верх, подняв догори, хотів, би дитя впустила. Она ся не пускала, зачим, з нею літаючи, на море затягнув. Ізпрацьовавшися, заледво виспи долетів і там упав з нею.

Львиця, неспрацьованна, там дитя покинувши, порвала його за ногу і, кусаючи його, сродзе замордувала. А видячи ся юж бути львят своїх осиротіла, зостаючи посеред моря, взялася смутити, взираючи жалобне на оно дитятко плачу-щеєся, і розмилувалася над ним, і, припадши, тулила його к собі, би покарм прийняло і їй полегкость вчинило, гди ж юй млеко притискало. Дитя зась, яко голодноє, внет цицю взяло і з великою охотою ссало, і заснуло. Що львиця видячи, іж їй місто львят було, барзо його улюбила і, вигромадивши в піску сухом долинку, гніздо му учинила, і там з ним ся вкладала, яко карм собі з трупу грифа оного забитого міла.

І кгди ся трафило в кілька дній оним людєм в окренті з цесаревою на морю к туй виспі зближитися, привернули там собі одпочити.

І кгди пришов єден, проходячися по виспі, знайшов львицю, лежачую з дитям. Острашився і одбіг, повідаючи товариству, яко видів.

Що слишачи, бідная мати умишляла о своїм дитятку, просячи їх, би з нею пришли обачити. Чого ся бояли. Зачим она, одважившися, пошла сама і, познавши дитя, порвала його к собі і бігла до окренту, а львиця так же, втропи за нею-

Тії ся пострашили і яконайпрудше -на море ся пущали.

Она львиця вхвитилася окренту, по том к ним ускочила, барзо ся корячи кождому, і пристала до матки дитяти оного.

А кгди в той дорозі хотячи єдин цесаровей кгвалт вчинити, она львиця, порвавши його, розедрала.

І кгди приїхали-' до Іопи-міста, там вшедши, цесарова одпочила, і, всівши з дитям на конь, їхала до Єрусалима, а львиця за нею, дитяти ся не пускаючи.

І там приїхавши, прийняв її єдин