Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Звідки мені знати? — відповів Цзя Лянь. — Тобі видніше. Адже ти зазвичай розпоряджаєшся влаштуванням свят і торжеств, у тому числі й днів народження.

— День народження дорослого відзначається за суворо встановленим порядком, — відповіла Фенцзє. — Тільки я не знаю, віднести сестру Баочай до дорослих чи до дітей. От і хотіла з тобою обговорити.

Цзя Лянь довго думав і нарешті сказав:

— Ти, напевно, забула! Адже торік святкували день народження сестриці Лін Дайюй. Улаштуй усе так само.

— Нічого я не забула, — посміхнулася Фенцзє. — Але вчора стара пані цікавилася, коли в кого день народження й скільки кому виповниться. Виявилося, що сестрі Баочай нині п’ятнадцять. Поки ще вона, звичайно, не доросла, але незабаром їй робити зачіску[206]. От стара пані й сказала, що день народження Баочай варто святкувати по-іншому, не так, як це було в сестриці Лін Дайюй.

— Виходить, улаштовуй пишніше, — мовив Цзя Лянь.

— Я теж так думала, але хотіла знати твою думку, — сказала Фенцзє. — Щоб ти знову мені не дорікав.

— Гаразд, гаразд! — засміявся Цзя Лянь. — Не марнуй милі речі! Роби що завгодно, тільки не стеж за кожним моїм кроком.

Із цими словами Цзя Лянь покинув кімнату, і поки ми про нього більше не розповідатимемо.

Знайте, що Ши Сян’юнь, провівши два дні в палаці Жунго, захотіла повернутися додому.

— Зачекай їхати, — сказала їй матінка Цзя. — От відсвяткуємо день народження сестри Баочай, подивишся спектакль, а потім проведемо тебе.

Сян’юнь ніяково було відмовлятися. Вона тільки послала служницю додому по дві нові вишивки, які зібралася піднести Баочай.

Варто зазначити, що з перших же днів появи Баочай у палаці Жунго матінці Цзя полюбилася ця скромна дівчина, і до дня її повноліття матінка Цзя видала Фенцзє двадцять лянів срібла із власних заощаджень і звеліла влаштувати свято із частуваннями й театральними виставами.

Фенцзє посміхнулась і мовби жартома зауважила:

— Хто сміє суперечити бабусі, коли вона збирається, не жаліючи грошей, святкувати дні народження дітей? Який же готувати бенкет? Якщо бабуся хоче, щоб було галасливо й весело, доведеться витратити дещо з тих грошей, які в неї приховані. А ви витягли якісь залежані двадцять лянів і хочете влаштувати на них ціле свято! Чи ви сподіваєтеся, що й ми розщедримося? Не було б у вас — тоді й говорити нема чого! Але ж од злитків золота й срібла у вас скрині ломляться! А ви ще в нас вимагаєте! Хто в нашій родині не доводиться вам сином або дочкою? Невже ви думаєте, що тільки Баоюй буде проводжати вас на гору Утайшань?[207] Ви, певно, маєте намір усе заповісти йому! Звичайно, ми не завжди можемо вам догодити, але ви нас не кривдьте! Судіть самі, чи вистачить двадцяти лянів і на вино й на вистави?

Слова Фенцзє було зустрінуто сміхом. Матінка Цзя теж не стримала усмішки.

— Подумати тільки, до чого гострий у неї язичок! Я теж за словом у кишеню не полізу, але цю мавпу мені не переговорити. Свекруха воліє з тобою не зв’язуватися, так ти з’явилася сюди зубоскалити!

— Моя свекруха любить Баоюя не менше, ніж ви, — заперечила Фенцзє, — і я не маю кому скаржитися на свої образи. А ви ще говорите, що я зубоскалю!

Ці слова викликали усмішку задоволення на обличчі старої пані.

Увечері всі зібралися в матінки Цзя. Після звичайних розпитувань про здоров’я зав’язалася бесіда. Жінки сміялися, жартували, а матінка Цзя, скориставшись нагодою, почала розпитувати Баочай, які п’єси їй подобаються, які страви вона полюбляє. Баочай добре знала, що матінка Цзя, як і всі люди похилого віку, віддає перевагу веселим п’єсам, а страви воліє солодкі та м’які, які не треба жувати, і, врахувавши все це, відповідала на запитання. Матінка Цзя залишилася дуже задоволена. Наступного дня вона перша послала Баочай плаття й дрібнички в подарунок. Про те, що подарували Баочай інші, ми докладно не розповідатимемо.

І ось настало двадцять перше число. У внутрішньому дворі будинку матінки Цзя було споруджено поміст для вистав п’єс на Куньшаньські та Іянські мотиви[208], а у внутрішніх покоях — накрито столи й розстелено мати. Сторонніх у гості не кликали, тільки близьких родичів, за винятком тітоньки Сюе, Ши Сян’юнь і самої винуватиці торжества, Баочай.

Цього дня Баоюй прокинувся рано і, згадавши, що давно не бачився з Дайюй, вирушив її провідати. Дайюй, коли він увійшов, лежала на кані.

— Настав час снідати, — з усмішкою сказав Баоюй, — незабаром почнеться спектакль. Яка сцена і з якої п’єси тобі подобається найбільше? Я замовлю.