Читати книгу - "Вогнесміх"

бо виконує її волю. Чи ясно я висловлююсь? Все це Тао студіював у якомусь втаємниченому коледжі, де його божевільні задуми підтримали такі ж духовні розбійники, як і він. Вони розробили параноїдальний план перекроєння карми планети. Користуючись багатим знанням сучасної технології, вони підготували проект універсального космічного комплексу — невразливого, потужного, всеозброєного, який може мандрувати в космосі, під водою, в повітрі, навіть нібито спроможний трансформувати течію часу в певних межах, а отже — виходити за координати даної миті. Тобто такий технологічний монстр має бути невразливий навіть для ядерної та лазерної зброї. Куди ж хоче застосувати Тао таке страховисько? Супроти сучасних мілітарних концернів. Оголосити в певну мить ультиматум — скласти зброю і передати владу вільно обраним урядам. Він — Тао — має бути лише координатором всіх цих процесів гуманізації планети і гарантом того, що імперіалізм та диктатура більше не повернуться на Землю. Таким чином створюються умови для вільного розвою духовних сил і об’єднана планета зможе виконати своє призначення — стати трампліном для стрибка розуму в царство свободи.

Уже рік триває робота по підготовці космічного комплексу універсального призначення в цій прихованій печері. Кошти для цього добуваються піратськими нападами. Тао вважає, що його дії цілком виправдані. «На терезах космічного права, — каже він, — я, порівняно з багатіями, котрих грабують мої хлопці, білокрилий ангел. Мій задум — звільнити Землю від грошових павуків та експлуататорів — є задумом самого бога (якщо він існує, звичайно)».

Я намагався показати Тао всю абсурдність його плану. Мільярди людей, котрі ще практично не встигли сформувати свої ментальні, розумові пуп’янки, зав’януть в пекельних вогнях того прискорення, яке він жадає нав’язати планеті. Разом з тим ситуацію використають злобні, інтелектуально розвинуті сили. Я нагадав йому про творців ядерної та нейтронної зброї, підкресливши, що несвоєчасні можливості неодмінно потрапляють у руки злочинців. Що сам він (попри свої благі наміри) скотиться до тривіального диктатора, а шлях всіх диктаторів один і той же — на смітник історії. Соціалістичні країни володіють величезною могутністю, але вони твердо стоять на грунті загального миру. Це не тактика далекоглядних політиків, а стратегія еволюції, котру утвердив ще Ленін, бо знав про необхідність всебічного розвитку мас, тої тканини життя, котра є соціальним універсумом. Проблеми буття вирішують не геніальні одинаки, а весь людський океан. Якщо хочеш добра рідному потомкові, влий свої осягнення, свою силу в народні джерела.

Тао сміявся над моїми страхами й попередженнями. Запевняв, що незабаром я стану свідком його торжества й сам зречуся тисячолітніх мудрувань софістів та нероб. Тоді я поставив перед ним вимогу відпустити мене, бо треба поставити край безвідповідальним експериментам, свідком яких я не бажаю бути. Він згодився мене відпустити, якщо я дам слово не говорити нікому про його таємницю. Я не міг дати такого слова. Тоді він затримав мене тут, аж до здійснення свого плану. Вирішальний день наближається. Моє серце в тривозі. Відчуваю, що має статися щось страшне. А тепер ось твоя поява, друже Гріг. У мене таке враження, що він хоче запропонувати тобі стати його побратимом. Він любить незвичайних людей, а ти йому сподобався. Ну от… Основне я тобі сказав. Все інше знатимеш з його вуст. Бачу — ти втомлений. Пора й мені задрімати. Завтра я покажу тобі надра печери. Подумай, зосередься. Може, знайдеш якісь аргументи, котрі могли б його похитнути? Гадаєш, що це безнадійно? Це не так! У надрах його духу притаїлося щось ніжне й чутливе, але воно оточене корою жорстокості й розчарування. Треба торкнутися глибин душі якимось несподіваним променем. Може, в тобі є таке світло?

Марилися Грицю рідні ліси, Дніпро. На луках паслися косулі, лосі, а поряд з ними мамути, носороги, і хлопець дивувався, звідки виникло химерне поєднання різних епох. Згадалися міркування про можливість відтворення вимерлих тварин генною інженерією. Десь він читав, що в людині зберігається ембріонально-потенційно весь генетичний код біосфери, і якщо розгадати його, то можна в своїх соматичних клітинах знайти і прадавніх рептилій (тільки навіщо їх воскрешати?), і носорогів, і шаблезубих тигрів та мамутів. Хлопець подумав, що, мабуть, пощастило це зробити, і це велика перемога прихильників збереження екологічної цільності й повноти: тепер світові не страшні руїни і катаклізми. В кожній людині зберігається «ноїв ковчег», де наявні «сім пар чистих і нечистих», і після будь-якого потопу вони населять нову землю. Потім Гриць побачив, що з-за кущів верболозу підповзають до тварин браконьєри з дегенеративними кримінальними пиками, тягнучи за собою скорострільні гармати і тяжкі кулемети. Хлопець жахнувся: ось яку потужну зброю вживають сучасні «мисливці»! Хто їм дозволив? Де ж єгері, де батько Василь Гук і його побратим Сава?

Він хотів кудись бігти, когось кликати, та небувала втома сповивала тіло, несила було поворушитися. А тим часом браконьєри висували вперед свої смертоносні пристрої, і загриміло у видноколі: та-та-та-та! ду-ду-ду-ду! Падали, ніби підкошені, граціозні косулі, підламувалися коліна у лосів, тяжко грималися об землю прадавні мамути, не розуміючи, звідки знову прийшло до них нещастя. Ніби лава з вулкана, густим потоком текла по луках багряна кров і вже ось-ось мала сягнути Грицевих ніг. Вона парувала, і запах від неї був задушливий, нудотний, тяжкий. Хлопець закричав від жаху…

Лі заклопотано схилився над ним, співчутливо запитав:

— Тобі щось тяжке приснилося, друже Гріг?

Гриць сів на килимку, все ще не повністю прийшовши до тями. Поступово він згадав усе. Йому здавалося, що сон триває далі, бо здалека глухо долинали якісь удари, дрібно тремтіли скелі, а в печері відчувалася задуха.

— Що це? — пошепки запитав він.

— Де?

— Дивні звуки. Ніби канонада. І запах…

— Ти забуваєш, Гріг, що ми в надрах вулкана. Тут це буває. Невеликий прорив газів. Не бійся — спеціальні пристрої очищають повітря, не задихнемося. А вже як гримне по-справжньому, тоді ніщо не допоможе.

Лі ласкаво усміхнувся, заспокійливо торкнувся Грицевого плеча.

— Я обіцяв показати печеру. Ходімо. Глянеш, в яку мишоловку ми потрапили. Потім поснідаємо і подумаємо, що нам робити.

Гриць звівся на ноги, розім’явся. Відчув, що сила повертається до тіла, і раптова думка про те, що в