Читати книгу - "Нездоланний"

Другий за розміром кусень грошей забрав Вествуд. Він повинен був їх вразити. Його бортовим комп’ютером був лише спідометр на орендованому форді та наручний годинник на зап’ястку. Це задачка ще зі школи, а не з аспірантури. «Якщо автомобілю потрібно проїхати п’ятнадцять миль за п’ятнадцять хвилин, з якою швидкістю він має їхати?» Звісно, усе залежить від поїзда. Він знайшов радіостанцію, на якій говорили про погоду та умови на дорогах. По радіо передали, що до залізниці було вже близько. Щоб люди могли встигнути за розкладом. Він міг це зробити навіть краще.

Тим часом Ричер та Ченґ сиділи у вантажівці FedEx. Вони подзвонили на склад в Оклахома-Ситі та сказали, що в них є надзвичайно терміновий та невідкладний пакунок ще з минулого вечора, який має бути доставлений до Материного Спочинку. Їм сказали, коли вони можуть найпізніше його принести. Вони прийшли за п’ять хвилин до того. Вони знайшли водія з нічної зміни, який курив на доріжці. Він пояснив їм, що Материн Спочинок є частиною його звичного маршруту. Він погодився, що пачки стодоларових купюр у банківській упаковці були просто прекрасними. Особливо після того, як вони застосували певний психологічний тиск на нього. «Беріть, скільки вам заманеться. Скільки ви самі вважатимете справедливою оплатою. Усе, що нам потрібно, – це просто їхати в кузові авто». І прибути водночас із поїздом. Водій сказав, що це він точно може зробити. Без проблем. Навіть із заплющеними очима. Це був його звичний маршрут. Вони могли їхати і в його кабіні, якщо хотіли, а пересісти вже під час наближення.

А тоді вони мали знову вистрибнути з авто, сподіваючись, що ніхто їх не помітить за магазином водія кадилака, серед усієї тієї метушні з вертольотами, панікою на переїзді та дивним прибуттям Вествуда. Якщо вони правильно розрахували час. Вочевидь, вони все зробили правильно. Метушні було багато, це вже без сумніву. А в магазині ще й нікого не було, що також виявилося маленьким бонусом. Проте пізніше ця відсутність людей зіграла їм не на руку. Але це було пізніше.

А почалося все з того Мойнахана, якому Ричер врізав по яйцях. Він побачив чоловіка, який шкутильгає по вулиці в напрямку магазину або їдальні. Або, можливо, готелю. Його прибрали без проблем, просто обв’язали п’ятьма кабелями з комп’ютерного магазину, а потім ще й запхали йому кляп, зроблений з килимка із того самого магазину. Потім його залишили в покинутому офісі CPA, який розташовувався по сусідству з офісом FedEx і який не було обладнано нормальними замками.

Наступним був його брат, чи кузен, чи ким би він там не був, який мав на голові безглуздий шкіряний капелюх і щось наче шукав. Його прибрали так само просто: знову п’ять кабелів, один кляп і місце на підлозі офісу СРА, біля його родича. Тоді настала черга продавця запчастин. Із магазину запчастин для зрошувальних систем. Він явно шукав цих двох. Цього разу жодних розмов про футбол не було. Лише перев’язування кабелями, кляп та підлога.

Звичайні люди трималися від них подалі. Вони не висовувалися надвір. Якийсь первісний інстинкт, мабуть. Можливо, через те, що в них була зброя. Вони виглядали для них чужинцями. Як декорації до фільму. Нічого не залишалося, окрім як ховатися. Номер 911, схоже, був тут поза зоною досяжності. Копи були далеко звідси. Та й узагалі, надворі було спекотно. Значно зручніше сидіти всередині, там, де є кондиціонери.

Водій кадилака спокійно увійшов усередину. Він думав, що магазин і досі належав йому. Кабелі, кляп і підлога. Їм потрібно рухатися далі, щоб знайти ще продавця із бакалійного магазину. Вони дістались до нього, коли він саме виходив із будівлі, тримаючи в руках маленьку пляшечку «Пепто-Бісмолу»[33]. Кабелі, кляп, підлога.

Гра закінчилася, коли інші члени групи почали з криками вибігати з їдальні. Вони залишили Вествуда наодинці. Він сказав:

– Вони погодились на бензиновий двигун.

Ричер кивнув:

– Вони планували довести свою аферу до кінця, що б ви їм не казали.

– Я гадаю, вони поїхали на ферму.

– А куди ж іще?

– Ми готові?

– Ми зробили все, що могли.

– Я нас туди доправлю.

– Я знаю.

– І там ви мене покинете, правда ж?

Ченґ відповіла:

– Ми вас не кинемо. Хіба що ви самі цього захочете.

– Не захочу.

Ричер сказав:

– Шкода, що я не можу відправити вас туди першим. Замість себе. Ви доросла людина, і мені байдуже, що з вами трапиться. Їдьте з нами, якщо хочете. Будьте з нами увесь час. Але стійте ліворуч від мене.

– Чому?

– Я праворукий. Мені потрібна свобода руху.

– Зрозуміло. Поїхали.

Зазвичай у бізнесі це називається тест-драйвом. Незнайомий механізм, який протягом короткого часу з експериментальною метою випробовує майбутній покупець. За