Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

сліз, і годі слів: Він сукні визначить фасони І запах вибере духів. Із невблаганністю тирана Мені він може наказать, Коли сідать за фортеп'яно, Коли до церкви вирушать. Призначить, що мені бажати, Про що ж — лиш марить уві сні… Він хоче в мене все забрати, А сльози залишить мені. …Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів… Тож порятуйте, добрі люди, Покинуть деспота пора. Ходить в рабинях я не буду,— Кохання прагну і добра! Нащо тих грошей чорна сила, Вельможний рід і лоск посад? Аби лиш серцю був він милий, А там — нехай хоч і мулат. …Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів… Чи, може, з милим, чи сама я В морську полину далину; У мене виходу немає — В морську полину далину. Щоб не страждать мені довіку,— В морську полину далину; Нехай лишусь без чоловіка,— В морську полину далину. На білих хвилях од біди Я попливу, і назавжди! …Ти спи, Малвіно, пташко мила, Повір у чари власних снів…
Габрієла з квіткою

На майданах Ільєуса, на клумбах, розквітали квіти: троянди, хризантеми, жоржини, стокротки, нагідки. На зелених галявинах, немов червоні бризки, палали пелюстки онзе-орас. В лісових нетрях, в зоні Мальядо, у вологих гаях Уньану і Конкісти цвіли казкові орхідеї. Але не пахощі квітів, не свіжі пахощі зелених лісів і садів панували в місті. В Ільєусі пахло сухими зернятами какао. Цей аромат, що йшов від складів, де пакувалось какао, від порту і приміщень експортних фірм, був таким міцним, що в приїжджих паморочилася голова, проте жителі міста до нього звикли і зовсім його не помічали. Пахощі какао пливли над містом, над річкою, над морем.

На плантаціях достигали плоди какао, і в пейзажі почав брати гору жовтий колір всіх відтінків, навіть повітря стало золотистим. Наближалося збирання врожаю, неймовірно щедрого і рясного.

Габрієла приготувала величезну тацю із солодощами і другу — ще більшу — з акараже, абара, пиріжками з рибою, запіканками. Негреня Туїска, посмоктуючи недокурок, повідомило їй, про що гомонять в барі, і про ті дрібні події, які його особливо зацікавили: так Габрієла довідалась, що у Мундіньйо Фалкана десять пар черевиків, про футбольні матчі на пляжі, про крадіжку в мануфактурній крамниці і про Великий балканський цирк з жирафами, левами, тиграми, слоном і верблюдом, котрий має незабаром прибути до їхнього міста. Габрієла слухала його з усмішкою, цирк також зацікавив її:

— А це правда, що він приїздить?

— Атож. Уже й оголошення вивішено.

— Колись і до нас приїжджав цирк. Ми з тіткою ходили дивитись. Показували людину, що ковтала вогонь.

Туїска мав свої плани: як тільки прибуде цирк, він супроводжуватиме клоуна, коли той їздитиме містом верхи на верблюді. Щоразу, коли мандрівний цирк напинав свій намет на пустирищі рибного базару, повторювалось одне і те ж. Клоун запитував:

— Хто такий блазень?

Діти хором відповідали:

— Він краде жінок…

За різні послуги клоун крейдою робив на лобі Туїски позначку, і його безкоштовно пропускали на вечірні вистави. А коли негреня допомагало уніформістам готувати манеж, воно ставало в цирку своєю людиною і на якийсь час ящик із щітками та ваксою залишався без господаря.

— Якось мене хотіли забрати із собою. Сам директор кликав…

— Уніформістом?

Туїска мало не образився:

— Ні, актором.

— А що ти мав би робити?

Чорне обличчя Туїски засяяло:

— Допомагати в номері з мавпами. І ще танцювати…