Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

На радощах у декого з офіцерів вирвалися войовничі вигуки — нечуваний вияв емоцій для зазвичай стриманих алеті.

— Ясновельможний, а як бути з вашим сином? — запитав Телеб. Він знав про їхню сварку. Далінар сумнівався, чи в усіх десяти військових таборах знайшлась би хоч одна людина, яка ще не чула про неї.

— Пошліть за ним, — твердо промовив великий князь. Адоліну ця вилазка була потрібна не менше за самого Далінара, якщо й не більше.

Офіцери кинулися хто куди. А за мить увійшли князівські Збруєносці. Сурми проспівали всього кілька хвилин тому, але після шести років боїв воєнна машина працювала злагоджено й задіювалася при першій же необхідності. Знадвору залунала третя серія сигналів, що скликали Холінових людей на битву.

Збруєносці оглянули взуття Далінара, перевіривши, чи досить туго затягнуті шнурки, після чого надійшла черга підбитого ватою жилета, який накинули на нього поверх мундира. Далі внесли сабатони — латні черевики — і поставили перед ним на підлозі. Ті з усіх сторін покривали шкіряне взуття, а шорстка поверхня їхніх підошов немов прилипала до каміння під ногами. Зсередини вони світилися від сапфірів, вставлених у спеціальні заглиблення.

Це нагадало Далінарові останнє видіння. Променистий у латах, на яких сяяли ґліфи. Новочасна Збруя так не світилася. Чи міг його розум вигадати цю характерну деталь? Наскільки таке вірогідно?

«Тепер не час це обмірковувати», — промайнуло в його голові. Він прогнав від себе будь-яку тривогу й нерішучість, як навчився робити ще замолоду, під час своїх перших битв. Воїн повинен бути зосереджений. Адолінові запитання нікуди не дінуться й після вилазки. Але в цю мить він не міг собі дозволити невіри у власні сили чи хоча б невпевненості в них. Прийшов час знову стати Чорношипом.

Князь ступив у сабатони, і їхні ремені самі собою затяглися, обвившись довкола черевиків. Далі надійшла черга нагомілковиків, що кріпилися до сабатонів, захищаючи ноги до колін. Сколкозбруя — не те, що звичний обладунок: жодного кольчужного плетіння чи шкіряних попруг на стиках. Її шви прикривали менші за розміром пластини — взаємно зчеплені або з напуском, але неймовірно хитромудро влаштовані, — не залишаючи жодних вразливих місць. Вони практично не терлися одна об одну та майже не подразнювали шкіри: кожна була ідеально підігнана, наче ці лати виготовлялися спеціально для Далінара.

Сколкозбрую завжди надягають, починаючи з ніг і закінчуючи головою. Цей обладунок надзвичайно важкий: без тієї додаткової сили, яку він же і надає, битися в ньому не зміг би жоден смертний. Далінар спокійно стояв, поки Збруєносці облачали його стегна в набедреники та кріпили їх до набедрених щитків і кулета — довкола талії чи на поясниці та нижче спини. Потому причепили латну спідницю з невеликих, зчеплених між собою пластин, яка сягала якраз до колін.

— Ваша Ясновельможносте, — сказав Телеб, підступаючи до нього. — Чи обміркували ви мою пропозицію щодо мостів?

— Телебе, вам відоме моє ставлення до мостів, які переносять люди, — відповів Далінар, доки Збруєносці кріпили на місце нагрудник, а тоді взялися до поручів і налокітників. Він уже відчував, як у ньому здіймається дарована Сколкозбруєю сила.

— Нам не довелось би використовувати такі облегшені мости безпосередньо в процесі атаки, — зауважив Телеб. — Лише для того, щоби дістатися до оспорюваного плато.

— Ми все одно змушені були би залучати гужові мости, щоби перебратися через останню прірву, — відказав Далінар. — І я не впевнений, що мостонавідні команди хоч якось вплинули б на нашу швидкість. Не тоді, коли ми змушені чекати, доки до переправи дістануться чали.

Телеб зітхнув.

А Далінар тим часом змінив думку. Хороший офіцер — це той, який приймає накази до виконання, навіть якщо не згоден із ними. Проте ознакою чудового офіцера є ще й намагання запроваджувати інновації та вносити раціоналізаторські пропозиції.

— Даю вам дозвіл на те, щоби завербувати й вишколити одну мостонавідну команду, — промовив Далінар. — Побачимо, що з того вийде. У таких перегонах навіть кілька хвилин можуть виявитися вирішальними.

Телеб усміхнувся:

— Дякую, сер.

Той махнув шуйцею, оскільки на десницю Збруєносці якраз надягали латну рукавицю. Він стиснув долоню в кулак, і крихітні пластинки бездоганно повторили його форму. Тоді надійшла черга лівої рукавиці. Затим його шию покрив панцерний комір, плечі — нараменники, а голову — шолом. І нарешті до наплічників Збруєносці прикріпили плащ.

Далінар зробив глибокий вдих, відчуваючи, як перед лицем близької битви в ньому прокидається Запал. Твердим, важким кроком він вийшов з кімнати. Слуги та члени почту розступалися перед ним, даючи дорогу. Той, хто одягав Сколкозбрую після тривалої перерви, почувався так, немов після неглибокого, тривожного сну несподівано прокидався бадьорим і сповненим сил. Пружність ходи і дарований Збруєю стимул спонукали князя бігцем кинутись по коридору та…

А чому б і ні?

І він помчав. Телеб і решта здивовано скрикнули й метнулися слідом, силкуючись не відставати. Далінар легко відірвався від них, досяг головної брами, вискочив назовні та перелетів через довгі східці, що вели до його резиденції. Він радісно всміхався, на якийсь час зависнувши в повітрі, а тоді з грюкотом опустився долі. Сила удару була така, що камінь під його ногами розколовся, а сам він напівприсів.

Просто перед ним тяглись акуратні ряди казарм його військового табору, розміщені радіально: так, що в центрі розташування кожного батальйону містились їдальня і плац. Його офіцери якраз добігли до верхнього кінця сходів і здивовано поглядали вниз. Затулившись долонею від сонця, серед них стояв і Ренарін, зодягнений у свій мундир, що ніколи не бував у битві.

Далінар почувався по-дурному. Хіба він жовторотий юнак, який оце вперше одягнув Сколкозбрую? «До роботи. Досить забавок».

Піхотний генерал Перетом віддав честь, щойно великий князь наблизився.

— Ваша Ясновельможносте, сьогодні чергують Другий і Третій батальйони. Вони саме шикуються, готуючись виступати.

— Перша команда мостової обслуги до вилазки готова, Ваша Ясновельможносте, — відрапортував, підійшовши, Гавара — генерал інженерних військ. Він був невисокий на зріст, і в його жилах текла якась домішка гердазійської крові: на це вказували темні, кристалічні нігті, хоч він і не носив іскровикрешувача. — Від Ашелема надійшла інформація, що рота лучників також готова.

— Що з кавалерією? — запитав Далінар. — І де мій син?

— Я тут, батьку, — долинув знайомий голос. Адолін пробирався крізь натовп, який на очах густішав. Княжичева Збруя була пофарбована в темно-синій — колір Дому Холінів. Забрало його шолома було підняте, і на