Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Аби я ще більше оцінив жертву, яку вона мені приносила, вона вирішила порвати всякі зносини з Б***. «Я залишу йому всю обстановку, – сказала вона, – все це належить йому, але, по справедливості, візьму з собою коштовності, а також близько шістдесяти тисяч франків, які я витягла в нього за два роки. Я не зв’язала себе з ним ніякими зобов’язаннями, – додала вона, – тому ми можемо безбоязно залишатися в Парижі, знявши зручне приміщення, де й заживемо щасливо».

Я заперечував їй, що коли для неї й немає небезпеки, вона велика для мене, бо рано чи пізно мене впізнають, і мені постійно загрожуватиме нещастя, якого я вже зазнав. Вона дала мені зрозуміти, що їй жаль було б покинути Париж. Я так боявсь її засмутити, що готовий був нехтувати будь-якою небезпекою на догоду їй. Тим часом ми знайшли вихід із ситуації: ми знімемо будинок у якому-небудь селі поза межами Парижа, звідки нам легко буде добиратися до міста щоразу, як примха або нужда прикличе нас туди.

Ми вибрали Шайо, розташоване неподалік. Манон негайно вирушила до себе. Я став очікувати її біля хвіртки Тюїльрійського саду.

За годину вона повернулася в найманій кареті, з покоївкою, що прислуговувала їй, і кількома скринями, в яких були її сукні та цінні речі.

Ми швидко доїхали до Шайо й зупинилися на першу ніч у готелі, щоб мати час підшукати собі будинок або принаймні квартиру, достатньо зручну. Вже наступного дня нам удалося знайти приміщення на свій смак.

Щастя моє здавалося мені спершу несхитним. Манон була сама ніжність, сама привітність. До мене вона ставилася з таким милим піклуванням, що я вважав себе винагородженим з надміром за всі свої страждання. Ми обоє набули деякого життєвого досвіду і могли краще судити про розміри нашого статку. Сума шістдесят тисяч франків, що становила основу нашого багатства, не могла тягнутись усе довге життя. З іншого боку, ми не були налаштовані занадто утрудняти себе у витратах. Ощадливість зовсім не була головною доброчесністю Манон, так само як і моєю. Я запропонував такий план.

«Шістдесят тисяч франків, – говорив я, – можуть підтримати наше існування протягом десяти років. Якщо ми залишимося жити в Шайо, двох тисяч екю нам вистачатиме на рік. Ми вестимемо життя достойне, але просте. Єдиною нашою витратою буде утримання карети і театр. Ми будемо обачливі. Ви любите «Оперу». Ми буватимемо там двічі на тиждень. У грі ми так себе обмежимо, щоб наш програш не перевищував ніколи двох пістолів. Не може бути, щоб протягом десяти років у моєму сімейному стані не сталось яких-небудь змін; батько мій похилого віку, він може померти. Я отримаю спадок, і всі наші турботи залишаться позаду».

Такий розпорядок допоміг би нам жити в достатку, якби ми мали настільки розсудливості, щоб постійно її дотримуватися. Манон надто полюбляла вбрання та розваги; я був палко закоханий у неї. Раз у раз у нас виникали нові приводи для витрат; нітрохи не жаліючи грошей, які вона не раз кидала на вітер, я перший готовий був робити для неї усе, що тільки могло їй бути приємно. Та наше перебування в Шайо потроху ставало їй обтяжливим.

Наближалася зима; всі поверталися в місто, село порожніло. Манон запропонувала мені переселитися в Париж. Я не погоджувався; але, щоб догодити їй чим-небудь, я запропонував зняти в місті мебльовані кімнати, де ми могли б залишатися на ніч, коли нам випадало надто пізно засидітися в зібранні, куди ми вирушали по декілька разів на тиждень; бо незручність повертатися так пізно була приводом, який вона виставляла, бажаючи покинути Шайо. Отже, ми придбали дві квартири – одну в місті, іншу в селі. Така зміна незабаром остаточно заплутала наші справи, ставши причиною двох подій, які призвели до нашого розорення.

У Манон був брат, який служив у гвардії.[111] На лихо, виявилось, що він живе в Парижі на одній вулиці з нами. Він упізнав сестру, побачивши її вранці біля вікна, і негайно прибіг до нас. То був чоловік грубий і безчесний; він увійшов до кімнати з жахливими прокляттями; і, знаючи про деякі пригоди сестри, обсипав її лайкою та докорами.

За хвилину перед тим я вийшов із дому, поза сумнівом, на щастя для нього і для мене, бо я найменше був налаштований стерпіти образу. Я повернувся вже після того, як він пішов. Смуток Манон видав мені, що сталося щось жахливе. Вона розповіла мені про прикру сцену, яку довелося їй витерпіти, і про грубі докори брата. Я так був обурений, що готовий був негайно бігти за кривдником, тільки сльози її утримали мене.

Поки ми обговорювали цю зустріч, гвардієць без попередження знову з’явився до нас у кімнату. Якби я знав його в обличчя, то зустрів би його менш люб’язно; але, весело нам уклонившись, він устиг попросити вибачення в Манон за свою запальність; він пояснив, що запідозрив її в розпусті, й ця думка розлютила його; але, розпитавши одного з наших слуг, він отримав про мене такі сприятливі відомості, що побажав зав’язати з нами добрі стосунки.

Хоча розпитувати про мене у лакеїв було досить дивно і образливо, я ввічливо відповів на його привітання, думаючи догодити цим Манон. Вона здавалася втішеною, бачачи, що він заспокоївся. Ми залишили його пообідати.

Незабаром він так запросто відчув себе у нас, що, почувши про наше повернення в Шайо, неодмінно побажав нас супроводити. Довелося надати йому місце в кареті. Це був перший крок, бо незабаром він так приохотився відвідувати нас, що став почуватися в нас як удома і розпоряджатись усім як хазяїн.

Мене він називав уже братом і на правах брата почав запрошувати до нас в Шайо своїх приятелів, пригощаючи їх за наш рахунок; придбав собі прекрасне вбрання на наші кошти; змусив нас заплатити всі свої борги. Я закривав очі на таке самоправство, щоб не заподіяти смутку Манон, і навіть удавав, ніби не помічаю, як він випрошує у неї час від часу значні суми грошей. Щоправда, ведучи велику