Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том другий"

На підтвердження того, що промисловість нівечить більше людських життів, ніж війна, найкраще навести витяг з недавнього звіту ліверпульського санітарного інспектора (звіт цей справедливий не тільки щодо Ліверпуля):

«До багатьох дворів сонце майже або й зовсім не заглядає, а в помешканнях завжди тяжка задуха; це останнє значною мірою від того, що пористі стіни за багато років просякли всілякими випарами. Марними виявилися спроби Комісії в справах парків та садів прикрасити житла біднякам, подарувати їм квіткову розсаду та ящики з квітами на вікнах. Такі подарунки виявилися ні до чого в тих дворах, бо квіти й рослини не витримали нездорової атмосфери і повсихали, посвідчивши в такий спосіб брак сонця в дворах бідноти».

Містер Джордж Го склав таку таблицю для трьох парафій Сент-Джорджа в Лондоні:

А є ж, крім того, так звані небезпечні професії, в яких працює безліч робітників. Їхнє життя справді-таки висить на волосинці, і то далеко більшою мірою, ніж життя солдата двадцятого століття. При обробці льону у полотняному виробництві мокрі ноги та мокрий одяг дуже часто призводять до бронхітів, запалень легенів та гострого ревматизму, а в чесальних та прядильних цехах дрібний пил викликає в більшості працівників хвороби легенів. Жінка, що працює там із сімнадцяти-вісімнадцяти років, у тридцять уже руїна. Робітники хімічних підприємств, куди набирають найдужчих і найкремезніших чоловіків, живуть пересічно менше сорока восьми років.

Про гончарство доктор Арлідж каже таке: «Гончарний пил не вбиває нагло, а осідає рік за роком усе грубшим шаром на легенях, поки їх стінки стають, немов обтиньковані. Дихання стає все важчим і важчим, здавленим і врешті припиняється».

Сталевий пил, кам'яний пил, глиняний пил, лужний пил, деревний пил — все це вбиває, все це смертоносніше за кулемети й гармати. Найстрашніший пил у виробництві свинцевих білил. Ось опис типового кінця молодої, здорової, добре розвиненої дівчини, що йде працювати на фабрику свинцевих білил:

«Попрацювавши тут деякий час, вона захворює на недокрів'я. На яснах у неї з'являється дуже бліда синювата смуга, але буває, що зуби та ясна в неї лишаються цілком здорові і синюватої смуги не видно. Недокрів'я супроводиться схудненням, але таким повільним, що ні вона сама, ні подруги нічого не помічають. Однак хвороба прогресує, і дівчині все дужче дошкуляють головні болі. Часто при цьому тьмариться зір або навіть наступає тимчасова сліпота. Дівчина впадає, як здається її близьким та лікарям, у звичайну істерію. Хвороба все загострюється, хоч зовні цього й не помітно, аж поки дівчину охоплює несподівана конвульсія, що починається на одній половині обличчя, потім переходить на руку, далі ногу тієї самої половини тіла, і, нарешті, все тіло нестримно тіпається, як при епілепсії. Це супроводиться втратою свідомості, напади йдуть один за одним, інтенсивність їх зростає, і в одному з нападів вона й умирає. А іноді свідомість почасти або повністю відновлюється — на кілька хвилин, годин чи й днів, і хвора тоді скаржиться на нестерпний біль голови або починає маячити і робиться збудженою, як у гостро-маніякальному стані, або насупленою і понурою, як у меланхолії, і в маячні просить підвести її. Мова в неї при цьому не зовсім розбірлива. Без будь-яких застережних симптомів — хіба що пульс, доти кволий, з числом ударів близьким до норми, нараз повільнішає і твердне — хвору несподівано охоплює ще одна конвульсія, під час якої вона й умирає, одразу або після стану коми. В деяких випадках конвульсії поступово стихають,» головні болі припиняються і хвора одужує, однак при цьому зовсім втрачає зір, тимчасово або назавжди».

А ось кілька конкретних випадків отруєння свинцевими білилами:

Шарлотта Раферті, молода, вродлива, висока, добре збудована жінка, що й одного дня не хворіла в своєму житті, пішла працювати на фабрику свинцевих білил. Вперше корчі схопили її на фабриці, коли вона стояла біля драбини. Доктор Олівер оглянув її і виявив синю смугу вздовж ясен, що є ознакою отруєння свинцем. Йому було ясно, що корчі незабаром повернуться. Так і сталося, і вона померла.

Мері Ен Толер — сімнадцятирічна дівчина, що зроду не знала ніяких нападів, тричі відчувала недугу і мусила покинути роботу на фабриці. Ще не сповнилось їй і дев'ятнадцяти років, як стали помітні ознаки свинцевого отруєння — мала напади, з рота йшла піна, і вона померла.

Мері А., надзвичайно здорова жінка, змогла проробити на свинцевій фабриці двадцять років, і тільки раз за всі ці роки відчула кольки. Її восьмеро дітей померли в ранньому дитинстві від перелогів. Одного ранку, коли ця жінка зачісувала волосся, в неї несподівано відібрало пальці на обох руках.

Елізу Г., двадцяти п'яти років, після п'яти місяців роботи на свинцевій фабриці схопили кольки. Вона перейшла на іншу фабрику і працювала там безперервно два роки. Потім ті самі симптоми повернулися, її охопили конвульсії, і вона за два дні померла від гострого свинцевого отруєння.

Містер Воєн Неш заявляє: «Діти робітників, що працюють на виробництві свинцевих білил, приходять на цей світ лишень для того, щоб померти від корчів, викликаних свинцевим отруєнням. Вони або народжуються недоносками, або вмирають у перший рік життя».

Врешті, дозвольте розповісти про долю Гарріет А. Вокер, молодої сімнадцятирічної дівчини, що полягла на індустріальному полі бою. Вона емалювала посуд, а на цій роботі отруюються свинцем. Її батько і брат були безробітні. Вона таїла свою хворобу, ходила щодня по шість миль на роботу і з роботи, діставала свої сім-вісім шилінгів на тиждень і померла в сімнадцять років.

Виробничі депресії також відіграють неабияку роль у тому, що робітників поглинає Прірва. Для тих, кого тільки тижнева платня утримує десь між родинним життям і повним зубожінням, місяць вимушеного безробіття означає невимовні труднощі, і від такого удару долі жертви не завжди оклигують, коли й знаходять знову роботу. Оце щойно я прочитав у пресі повідомлення про збори Карлейльської філії профспілки докерів, і там сказано, що багато докерів цілими місяцями заробляли до чотирьох-п'яти шилінгів. За причину цього вважають застій у вантажних роботах у лондонському порту.

Для молодого робітника чи робітниці або молодого подружжя нема жодних гарантій щасливого й здорового життя ні в середньому віці, ні в старості. Хоч би як їм працювати, майбутнього вони собі не забезпечать. Все це справа випадковості, щодо якої вони безпорадні. Цьому лихові ані запобігти, ані викрутитись од нього. Якщо вже вони на індустріальному полі бою, то мусять