Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 140 141 142 ... 236
Перейти на сторінку:
підготував. Покликав Лексо, розповів, що робити. Лексо кивнув. Двом наказав дерево біля дороги підрубати, але так, щоб поки стояло, а не падало. Інших розвів по кущах. Показував, куди стріляти.

— Кажи їм, щоб стріляли лише за моїм наказом, — говорив я Гожо, той перекладав своїм.

Потім прибіг розвідник, сповістив, що гуркотить авто з боку замку. Поховалися. Виїхав панцерник. От диво яке — війна в країні, а вони панцерник у тилу тримають! Мабуть, гроші Ракоці все вирішували. За панцерником вершники їхали, а потім вози. Навантажені по вінця. У кожен по двоє коней впряжені, ледь тягли, хоча дорога ж помалу вниз ішла. Проїхали. Я вичекав трохи, потім послав хлопців готуватися на пагорби поруч. А як усе готово було, дозволив відпочити.

— Ну що, чекаємо, Гожо.

Він кивнув.

— Про що ви думаєте, Іване Карповичу?

— Про те, що колись побачу доньку. Я кілька років не бачив її і дуже скучив. А ти?

— А я думаю, що в нас із Гілі буде багато дітей. І хлопчиків я віддам грати у футбол. Знаєте, що таке футбол?

— Знаю.

— Скажіть же, що цікава гра.

— Ага, тільки по ногах б’ють. — Згадав, як колись грав із польськими грабіжниками у Єлисаветграді.

— Моїх хлопчиків ніхто не дожене, вони будуть такі самі швидкі, як я. Вони ніколи не будуть працювати у шахті. Там наче в пеклі, — зітхнув Гожо.

Прибігли хлопці, доповіли, що артілі рабів працюють, як і раніше. Охоронців не видно. Ну й добре. Вже по обіді наказав підготуватися. Потім почули гуркотіння. Далі діяти мусили за планом. Щойно панцерник міст переїхав, Лексо підпалив бікфордів шнур і кинувся навтьоки. Гожо вдарив кілька разів сокирою, дерево затріщало й повалилося на дорогу. Панцерник загальмував. Двері відчинилися, і з них визирнув охоронець братів Ракоці. Вершники зупинилися на мосту. Один із них побачив, як тікає Лексо. Вистрелив. Тут і я вистрелив у щілину, де водій дивився на дорогу. У бою спробуй у ту щілину поцілити, а тут я лежав і цілився, наче на стрільбищі. Хлопці дали залп, і поранений охоронець вивалився з панцерника. Буртя тицьнув у двері довгу палю, щоб їх не змогли зачинити. Вершники стріляли, гарцювали на мосту, але подітися нікуди не могли, бо попереду був панцерник, а позаду підпирали вози. Пролунав вибух. Аж підлетіли лебедики разом із кіньми! Онде Гожо кинувся до дверей із моїм браунінгом, а я побачив рух у башті панцерника. А он уже двоє циган стрибнули на башту й накрили її кожухом. Кулемет бив наосліп. Постріли всередині. Коли я підбіг, вискочив скривавлений Гожо.

— Убиті! Вбиті! — верещав він.

— Поїхали! Швидше! — Я теж верещав. Загнав циган у панцерник, сам витягнув тіло вбитого водія, сів за кермо. Добре, що машини всі схожі, не треба нічого вигадувати.

— Ось один із братів! — кричав Гожо і показував на труп.

Буртя вихопив ніж і поліз із криком до якогось чоловіка, що намагався сховатися за тілом застреленого охоронця.

— Залиш його! Зв’язати! — заверещав я. Гожо переклав. — Розібрати зброю! Гожо, за кулемет!

Ми віддалялися від мосту. Охоронці, які були на возах, стріляли вслід, а ми мчали до замку. Згідно з планом, нам мусили відчинити браму. Ми були троянським конем. Ракоці не мусили здогадатися, що панцерник захоплено. Увірватися всередину і там дати бій. У замку залишався десяток охоронців. Нас було десь стільки ж, набилося, наче оселедців у діжці. Хтось тримав пістолет, хтось гвинтівку. Лексо схопив кілька гранат.

— Обережно! Гожо, забери їх! — наказав я, бо не хотів, щоб самі себе висадили в повітря.

Ми саме вискочили на ділянку, яку було видно з замку. Я наказав Гожо дати чергу назад, наче нас хтось переслідував, а ми відстрілювалися. Повернув на підйом. Швидкість зменшилася, двигун ревів, важкувато йому було, але тягнув. Поворот, іще один. Якби вони нас розкусили, могли просто закидати гранатами перед брамою. Але я сподівався на краще. Недарма ж книжки читав, усі казали, що читання книжок іде на користь людям.

Видерлися на гору, і я побачив, що брама відчиняється перед нами! Гожо заверещав у захваті, я крикнув, щоб мовчав. Залетіли у двір. До панцерника кинулися якісь люди. Гожо почав косити їх чергами. Цигани вистрибнули. Стріляли вони, стріляли по них. Гожо крутився в башті й поливав із кулемета. Я поїхав до сходів. Звідти теж стріляли, але Гожо залив їх вогнем. Я вискочив із манліхером. Вистрелив по стінах. Збив одного з охоронців. Запрацював кулемет із вікна наді мною. Розстріляв Лексо, який не встиг сховатися. Я кинув гранату. Вона вибухнула, і кулемет більше не стріляв. Я забіг усередину. Побачив пораненого охоронця. Забрав у нього револьвер, бо з манліхером було незручно. За мною побігли кілька циган. Перевірили. Знайшли лише кілька тіл. У будинку були сходи на стіни, вибрався туди. Там залишалося кілька охоронців, вони відстрілювалися з башти. Я кинув гранату. У башті щось загорілося, а потім почали стріляти набої. Здається, влучив в арсенал. Невдовзі охоронці почали матляти білою ганчіркою. Цигани щось закричали, здається, полонених не хотіли. Я заволав на них, щоб не робили дурниць. Вийшов до охоронців і крикнув, що вони можуть здаватися. Ніхто не розумів моєї мови, але всі зрозуміли, що я мав на увазі. Цигани не стріляли, охоронці вийшли з піднятими руками.

— Я їх пристрелю! — Це прибіг Гожо.

— Припини! На ворота, швидко! Охоронці, що залишилися на возах, можуть атакувати! Готуйтеся дати бій! — наказав я. Гожо скривився,

1 ... 140 141 142 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"