Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

Енн заплющила очі, постаралася розслабитися і дати можливість своїй свідомості перегукнутися зі свідомістю Зура.

- Тисне в грудях ... важко дихати ... то розпач ... то гнів, - прошепотіла вона. - Він відчуває, що я кличу. Він відштовхує мене!

- Повертаємось на «бронтозавр» треба добре подумати, - зітхнув старий пірат.

Зур не з'являвся. …У його резиденції відповідали, що правитель перебуває у складно-доступній частині планети, і що із ним просто неможливо зв’язатися.

- Вони відповідають нам щоразу одне й те саме, – в розпачі махнув рукою Мак. - Цілий тиждень ми ходимо сюди на уклін, а вони як папуги - немає і не буде!

- Це може продовжуватися занадто довго, - невесело зауважив Тіар, - треба вживати крайніх заходів! Я відлучуся на кілька діб, скажи іншим, що я розвідую ситуацію. Нічого не робіть та чекайте на мене, – важкий, майже приречений погляд пірата був сповнений якоїсь неминучої рішучості. Останнім часом він був мало балакучий, більший час мовчав, тишком-нишком спостерігаючи за Енн.

Як він і сказав, Тіар з'явився за два дні. Дратівливий, втомлений, ще більш змарнілий, зарослий сивою щетиною. Кинувши кілька слів Маку, він замкнувся у своїй каюті.

- Що він сказав? - поцікавилася Енн, повернувшись разом з Буном з прогулянки пагорбами.

- Сказав, що смертельно втомився і не вийде, поки не відіспиться, - знизуючи плечима, відповів Мак. - Пішли, допоможемо Жако назбирати хмизу, він знову зібрався щось готувати на багатті, і Бун заодно від тебе відпочине.

Енн крокувала поруч з Маком, балакаючи та збираючи в оберемок сухі гілочки:

- Ти не пам'ятаєш, як химери називають ці дерева? Вони такі дивні, кора така гладенька блакитна, а гілки, подивись, вони всі ростуть вгору і жодної вбік. Як величезні гребінці!

- Химери називають їх хору. Точно, вони дивні, зате добре горять.

Все сталося так несподівано! На них стрибнули зверху! Її схопили ззаду сталевою хваткою, приставивши до горла довгий ніж. Енн бачила, як якийсь химер із силою вдарив Мака по голові. Вона закричала що було сил, відчувши, як ніж ще сильніше уперся в шкіру. Незрозуміло звідки з'явилося кілька воїнів сіхаїв, зі спеціального підрозділу самого правителя, які вступили в бій з нападниками, але її викрадачі виявилися спритнішими та сильнішими, не залишивши шансу солдатам Зура вижити.

 А далі розпочався справжній жах! Її грубо потягли за собою, запхнувши в невеликий буфер. Енн виривалася, брикалася ногами, намагаючись вкусити химера, який її тримав, за що він з відчутною насолодою з силою вдарив її по обличчю.

Стерпівши біль, вона з ненавистю плюнула йому межи очі, отримавши від нього наступний удар, який змусив її тихо застогнати.

Потім двоє химер зв'язали її жорсткими мотузками, тягнучи за собою наче тварину. Навколо були самі лише гори та мерзенні морди викрадачів. Енн почала впадати в паніку! На її питання вони лише загрозливо посміхалися.

З нею зволів заговорити їхній ватажок, коли її притягли до якоїсь печери, прикувши за руки до стіни.

- Яке несподіване везіння! - Промовив химер. – У нас у руках смерть самого правителя Зура! Варто лише перерізати тобі ось тут, - і він торкнувся ножем її горла, - як на Химері знову настане безвладдя!

- Тупий кровожерливий ящуре! Ти верзеш повну нісенітницю! - З презирством, тремтячим голосом кинула йому Енн. - У тебе хибна інформація!

- О, ти навіть не уявляєш, наскільки вона достовірна, – зареготав химер. - З вуст вашого татка. Адже між правителем і тобою давно існує сіпат! Яка ганьба для нашої раси! А може …людські жінки не такі вже й погані? - те, що майнуло в очах цього химера, обдало дівчину крижаним жахом! Коли він потягнувся до її грудей, Енн загарчала, як атакуючий звір, вдаривши його ногою. Дикий розпач змушував її з останніх сил захищати своє життя та честь. Химер люто завив, ухилившись від наступного удару він притиснув прикуту дівчину до стіни, полоснувши її ножем по плечу, намагаючись розірвати одяг. Такого жаху та страху вона ніколи ще у своєму житті не знала, але й химер ніколи не зустрічав такого відчайдушного опору. Енн вчепилася зубами йому в обличчя, розірвавши щоку до м'яса. Від болю він відскочив убік, затискаючи рану, а вона злобно прошепотіла:

- Ти зґвалтуєш тільки мій труп, тварюко.

Лютий химер знову кинувся на неї, вхопивши за горло та вдаривши в живіт. Енн закричала від болю! ...Але раптом недалеко пролунали постріли! І це відвернуло увагу химера від нещасної дівчини. На виході з печери зав'язалася справжня стрілянина. Енн заплющила очі, скривившись від болю, одночасно намагаючись угамувати нервове тремтіння. У глиб печери прорвалися воїни сіхаї, солдати, які володіли особливою тактикою бою і могли маскуватися де завгодно, завдяки здатності міняти своє тіло як завгодно. Їх неможливо було розрізнити серед зелених пагорбів, навіть якщо твоя нога наступить такому солдатові на спину, також вони чудово розчинялися в горах, зливаючись із кольором каміння та піску. Одягу на них майже не було, якщо вважати одягом смужку між ніг. Тому їхня відкрита шкіра вільно могла переймати будь-яке навколишнє забарвлення. Це були спритні гнучкі сильні та нещадні тіні. Швидко розрізавши мотузки, один із них кинув їй одну єдину стриману фразу:

- Ти маєш негайно слідувати за нами, це наказ!

Але Енн зараз була надто налякана, щоб бачити різницю між попередніми викрадачами та цими солдатами! Що заважало сіхаям виконувати для когось цю брудну роботу? А якщо ці два угруповання просто намагаються видерти одне в одного таку бажану нагоду шантажувати правителя?! Цієї миті всі химери були для неї однакові, вона не могла довіряти жодному з них! Недовіра та страх змусили Енн бігти! Як тільки вона вийшла з печери в супроводі сіхаїв, дівчина відразу різко сіпнулася вбік, рвонув до найближчого уступу, стрибнувши вниз.