Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

І мовить із ярістю до святого: "Хто тебе зцілив, скажи нам істину; не гадаю, що інакше зцілився, як через волхвування". Відповідає святий: "Як сам спершу, не бажаючи, сказав ти, так воно і є: Господь наш, Ісус Христос, правдивий Лікар душам і тілам, Той мене зцілив, Котрий усіх волхвів і чарівників укупі із тими, що кланяються ідолам, зв'язавши нерозторжними вузами, віддасть вогню геєнському, бо не пізнали істинного Бога, Котрий сотворив їх". Рече цар: "Знову роздробимо ранами тіло твоє й побачимо, чи зцілить тебе Христос, Якого ісповідуєш?" Відповідає святий: "Вірую в Господа мого Ісуса Христа, що не переможеш мене своїми на мене вигаданими муками, не боюся-бо їх анітрохи, укріплений словами Владики мого, Котрий каже: "І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не можев ; після забиття знову воскресить мене у страшний день праведного суду". І повелів цар знову мучити його вогнем та ранами.

Коли ж били святого і вогнем палили, замість смороду велика добропашність од його паленого тіла виходила. Мученик же так доблесно терпів, що не закричав, ані застогнав, ані зітхнув, аж усі дивувалися його терпінню. Рече до нього цар, лаючись: "Де тепер є Лікар твій, нехай прийде сюди і хай зцілить тебе, казав-бо ти, що й після смерті може тебе підняти?" Відповідає святий Меркурій: "Роби, що хочеш, маєш владу над тілом моїм, над душею ж — Бог, бо хоча й погубиш тіло моє, одначе душа пробуде нетлінно навіки". І повелів цар повісити його стрімголов, на шию ж каменя великого прив'язати, щоб, тяготою каміння давлений, помер. Мученик же, Божою благодаттю укріплений, пробув довгий час у тій муці, висячи живий. Тоді відв'язали каменя, і повелів бити його бичами, що мали кінці, міддю окуті, і настільки битий був нещадно, що і земля обагрилася кров'ю його. Він-бо, ніби адамант кріпкий, мужньо терпів, кажучи: "Дякую Тобі, Господи, що сподобив Ти мені за ім'я Твоє страждати". Цар, бачачи, що мученик аж ніяк не схиляється до волі його, вже не мав більше часу мучити його сильніше, оскільки мусив швидко йти до Риму, видав на нього такого конечного вирока: "Меркурія, який богів наших у ніщо поклав і чесну заповідь повинності нам принизив, повеліває наша держава повести в Кападокійську країну і там голову йому відсікти на позір багатьом: кожен-бо, хто спротивиться цареві, після великих мук скараний мечем буде".

Взяли-бо воїни святого, поклали його на худобину і, прив'язавши його міцно (був-бо тілом вельми розслаблений через численні муки), повезли в Кападокію. Коли ж були вони в Кесарії, явився Господь святому й рече: "Меркурію, прийди до Мене й спочинь, протяг життя здійснив ти і віру зберіг, прийми, отож, вінця подвига свого, тут тобі кончину взяти належить". Мученик же тим видінням Спасовим вельми укріпився і, бажаючи від тіла швидко звільнитись і з Христом жити, сказав до воїнів, які були з ним: "Учиніть повелене вам, не відкладаючи більше, Господь же, Який закликає всіх до покаяння, хай подасть вам "благодать Свою, багатий Він є у милості і щедро дає дари тим, котрі приходять до Нього". Коли це він сказав, усічена була голова його в ісповіданні Спаса нашого Ісуса Христа, місяця листопада у 24-й день.

Наступного дня після кончини святого знайшлося тіло його, ніби сніг, біле, і добропашність мира багатоцінного й тиміаму від нього відходила, і через таке чудо багато повірило в Ісуса Христа. Те ж святе тіло покладено було чесно на відомому місці, й подавало багатьом болящим зцілення. Душу ж того, що торжествував уже на небі, цього воїна, святого великомученика Меркурія, вжила непереможна Владарка Пресвята Богородиця по немалому часі на чудовну воїнственну службу свою так.

Коли святий Василій Великий перед іконою Пресвятої Богородиці, при якій було й зображення святого великомученика Меркурія зі списом — як воїна, молився про те, щоб злочестивий цар Юліян-відступник, гонитель великий та губитель правовірних християн, не повернувся із Перської війни на пагубу християнській вірі, то побачив, що там, на іконі Пресвятої Богородиці, образ святого Меркурія на деякий час невидимий став, по тому ж з'явився із закривавленим списом, а в той-таки час Юліян-відступник на Перській війні був пробитий списом від незнаного воїна, який, пробивши його, невидимий став. Юліян же, окаянний, кров свою від рани кидав угору до небес і на Христа огуду казав таку: "Переміг Ти, Галилеянине!" — і душу свою зле викинув. Про те чудо звістилися тоді явно, що то сама Пречиста Богородиця молитвами святого Василія Великого послала на покару богосупротивного відступника Юліяна, на захист же віри святої та православних християн, того угодника Божого і свого від торжествуючої Церкви до Церкви воюючої — святого перемогоносного великомученика Меркурія, за його ж святим постанням та захистом нехай будемо і ми збережені від ворогів богосупротивних, які перемагаються поміччю його, щоб з ним купно славити Бога й Богородицю навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобної Мастридії-дівиці, котра жила в Олександрії, яка сама собі виколола очі заради цноти. В одного юнака, що вразився красою її і вельми домагався її, запитала якось, кажучи: "Що, брате, бачиш у мені, адже не даєш мені спокою, долягаючи?" Відповів юнак: "Очі твої бачу вельми гарні, вони мене й зваблюють!" Дівиця ж, почувши те, відтак якимсь знаряддям, що трапилося їй під руки, ударила в очі свої і виколола їх.

У той-таки день пам'ять святого мученика Меркурія Смоленського, вбитого від безбожного царя Батия.

Місяця листопада в 25-ий день

Житіє і страждання святого священномученика Климента, папи Римського

У славному великому місті старому Римі був один славний і великородний чоловік на ймення Фауст, котрий вів плем'я своє від дому давніх римських царів. Мав він жінку на ймення Маттидія,яка була також із царського роду} родичку Августа й Тиверія, кесарів римських, її сам кесар дав Фаустові за дружину. Були обоє невірні, віддавали ідолам поклоніння. Вони народили дітей: спершу двох синів вкупі, близнят, і нарекли одного Фаустин, а другого — Фаустиніян, потім народили третього сина і дали йому ім'я Климент. Був же у Фауста брат, лихий норовом і безсоромний перелюбник. Той, побачивши жінку брата свого вельми красну, вразився від неї і зваблював її до перелюбства. Вона ж, бувши цнотлива, не захотіла осквернити чоловікового ложа і збезчестити такою скверною доброродства дому свого і відкидала усяко від себе того перелюбника. Не бажала