Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

Я плутано висловлююся. Річ ось у чому: важливою частиною згаданого мирного договору, за словами Приста, було те, що ніхто не видає імена таким людям, як цей міністр. Але ось ми маємо труп бандита — даруйте, політичного активіста, — і, з огляду на те як працює кримінальна поліція, стає зрозумілим, що своїми силами виявити цю людину Вавилон не зміг би. Ямайська поліція, мабуть, не знайшла б навіть білборда посеред Гав-Вей-Трі[355], на якому оголена дівиця, розставивши ноги, пестить свою піську, з написом унизу: «Вавилоне, шукай тут». Точніше, фараони його б виявили тільки після того, як їм конкретно вказали б, куди дивитися. Як і Прист, цей чоловік прослизав на територію і ЛПЯ, і ННП. Але, на відміну від Приста, він мав реальний вплив, бо був у Папи Ло другим чи третім номером.

А це ж щось означає, хіба ні? Означає те, що Кінгстон дійшов до точки, де такий «високопоставлений» персонаж може випивати з людьми, до вбивства чиїх друзів він причетний. Коли спілкуєшся з Біллом Білсоном, Джоном Терном та й з будь-яким журналістом, інтелектуалом чи просто світлошкірим, який живе вище Кроссроудсу, то всі вони прагнуть так чи інак вивідати, як довго той договір проживе, — але це швидше проста цікавість і аж ніяк не вияв тривоги. Гучне зітхання і кивання головою виказують їхнє нібито роздратування, хоча насправді засвідчують те, що навіть це їм по шарабану Чому ж я так переймаюся цим довбаним мирним договором? Адже він, по суті, і документом ніяким не був. Хоча Папа Ло і Шота Шериф літали в Лондон і обговорювали його там зі Співаком. Це не бозна яка таємниця, але те, що лише за один рік щось багатонадійне стає геть безнадійним, — не може не викликати сум’яття.

Загалом я це знаю. Папа Ло знає, але не скаже. Знає й Шота Шериф, — але ж вам відомі випадки, коли хтось не закінчує анекдот тому, що зрозумів: ви його вже знаєте.

От тільки я цей анекдот реально не знаю. На краю мого ліжка сидить чоловік у темно-синій сорочці.

З Папою Ло я вже зустрічався. Перед самим концертом за мир я був у Копенгагені разом із Пристом. Нас там зустрів велетень, який ставав ще більшим, коли розкривав руки й обіймав усіх підряд. Я ніби й не боягуз, але навіть я укляк від ведмежої ласки цього громили. «Тут усі в безпеці! Мир і любов — єдині вібрації, які йдуть від нас!» — начебто казав він, а потім запитав, що поробляє Мік Джаґґер — чи часом не замкнувся на невеличкий трах-трах із чорношкірою красунею. Мені знадобилися дві хвилини, щоб переконатися: реп «Ґлімер твінс»[356] давно вже вийшов за межі «Студіо 54».

— Ти не чув «Деяких дівчат»[357]? Для них це справжнє повернення.

— Яких дівчат я тільки не чув...

От і все. А потім — стрибок уперед, до подій кількох останніх днів. Я ще ніколи не бачив, щоб такий велетень видавався таким маленьким. У нього не було навіть сил наїхати на Приста — за те, що той знову привів до нього цього білого хлопця. Він не хотів розповідати про свою людину, яку пристрелила поліція. Не хотів говорити про поліцію взагалі. Він поводився так, як поводяться вже немолоді люди, які забагато знають або ж урешті ввійшли в той вік, коли світ для них перестав бути загадкою. Вони розуміють те лайно, яке є між людьми, і знають, чому ми всі такі примітивні, підлі та мерзенні, і які ми в житті реально паскудні тварюки, — така ось мудрість приходить до людей з віком. І для цього необов’язково бути старцем, — Папа Ло не такий уже й древній (у гето взагалі не доживають до старості). Причина — у тому віці, який можна назвати віком осягнення; як це осягнення настає, я не знаю, але це щось дуже велике, із сивиною, сіре, і коли воно оволодіває тобою, ти розумієш, що опиратися йому — безглуздо. Як я вже казав, Папа Ло зовні різко змінився лише за один рік і нині здавався надзвичайно виснаженим. Точніше, втомленим.

— Чому поліція вбила твого другого номера?

— Чому троянди червоні, а фіалки фіолетові?

— Не доганяю.

— «Υ» — крива буква з довгим хвостом. Обрізати їй хвіст — вийде «V». «V» означає «вагант»[358], а ти і є вагант, тобто волоцюга.

— Як їм вдалося його вбити?

— Я чув, що з двох-трьох волин.

— Гадаєш, твою людину здала ННП?

— Що?

— Нацпати. Це вони злили твою людину? І чого поліція не дотрималася договору?

— Білий хлопе, а ти жартівник. Хто сказав, що фараони підписалися під тим договором? І чого ти киваєш у бік ННП?

— Мабуть, твоя правда.

— Ха-ха, білий хлопе, ще ти мені вказуватимеш.

Його правда. Шота Шериф теж поглянув на мене, коли я згадав про смерть «другого номера». Поглянув так само, як і Папа Ло.

— Погані часи для одних — це хороші часи для інших, синку. Те, що для когось погане, для інших — добре.

— Хто ж злив другого номера поліції?

— Ти бачив Джосі Вейлза після приїзду?