Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Це все... мій батько? Він чужими руками вбив короля з королевою? – Альгін із скорботою подивився на спорожнілу чарку.

Богріс віддав свою. Альг миттєво приклався до неї.

– На жаль, – шумно видихнув Вася.

Мені здалося, що Альгін щось недоговорює. І це щось дуже важливе. Настільки важливе, що може суттєво допомогти нашому таємному розслідуванню. Але, випивши вино, Альг поклав голову на руки, спершись на стіл.

– Але до чого тут архімаг? – Герман уважно розглядав схему.

– Ліку, здивуй мене ще раз, – по-доброму попросив колишній королівський сищик.

– Ілворн... – ельф забарився і кинув погляд на Василя. Той підійняв брови. – Ні, Васю, цього не може бути.

– Говори, – гірко посміхнувся той.

– Та годі! Він... цей Триклятий... син Карліана Ясноокого? – усе ще не вірячи собі, припустив Лікраніель. – Значить, я помилився: у нього тут залишилася не кохана дівчина, а батько! От я бовдур!.. Звичайно!.. Для того, щоб довести батькові, що він став великим магом, він грохнув Леонідія з Уріеллою. Ідіот!

– Ідіот і царевбивця, – підтвердив Богріс.

– Шкода, що мене витурили з розшуку, я б узяв тебе на службу. Ти дуже тямущий хлопець, – Вася був абсолютно серйозний.

Ельф почервонів від похвали й смикнув багряним вушком.

– Вася, давай далі, – Герману кортіло дізнатися всі подробиці.

– Гедеон найняв Грондера Вікка для навчання криворукого темного мага. Ну, «найняв» не зовсім доречне слово в цій ситуації. Він усього лише задовольнив амбіції некроманта: пообіцяв місце ректора.

– От гад! – не стрималася я. Через нього пана Річарда відсторонили.

– Твій батько, Альгін, сказав, що все самостійно влаштує. Натомість він зажадав лише одного, щоб його пасербиця навчалася разом із його рідним сином. А потім усе просто: він налаштував Ютару проти Рути, щоб вона в бойовій трансформації накинулася на неї і загризла. А потім зняла з її тіла Поклик Крові й віддала йому.

– Але вона накинулася на Вальдека, – похмуро зауважила я.

– Вальдемар, до речі, своєю закоханістю дуже завадив Гедеону. Ютара, яка на той час перестала контролювати звіра, мало не загризла хлопця.

– Через неї він на все життя залишився німим, – Кхибра з докором глянула на блідого Альга.

– А як Гедеон дізнався про те, що медальйон у мене? Від Красунчика? – припустила я.

– І так, і ні. Він не стане показуватися всякому наброду. А Крамкір – звичайний злодій. Гедеон не утримує за свої гроші бандитів. Вони добувають їжу та гроші власною працею. Для цього в нього є Ілворн.

– Розумний, зараза, – гмикнув Ойх.

– Після того, як пограбували грифон-диліжанс, Красунчик одразу ж розповів про незвичайний медальйон Ілворну. А Треклятий миттєво послав флая Гедеону, повідомивши про дивний медальйон. І поцікавився – чи не він є частиною артефакту, який так хоче роздобути Гедеон?

– Шрам розпатякав? – я розлютилася.

– А хто ж іще? Але я більш ніж упевнений, що некромант має свої види на артефакт. Тільки бандитам про це знати не обов’язково… – Василь похмурішав. – Ті зробили другу спробу крадіжки. Підключили Чучуза з Клопом. Вони мали заманити тебе в провулок, де третій бандит просто вбив би тебе, а потім зняв медальйон.

Я згадала, як маленький злодюжка поцупив із сумки бабусин зошит. А я погналася за ними. Треба ж! А я вважала, що така спритна – злодюжку легко наздогнала.

– Тільки вони не могли навіть уявити, що на них чекає! – усміхнувся Василь. – До третього вони так і не добігли. Хоча, добігти добігли, але допоміг випадковий перехожий, звинувативши тебе, Руто, у відьомстві.

Я згадала, як віддубасила другого злодія качалкою і здала поліцейському. Їхній план із тріском провалився.

– Діяти потрібно було дуже швидко, блискавично. І тоді пан Вікк підключив Альга. Так?

Альгін мовчав. На обличчі ходили жовна.

– Альгін, може, розкажеш про Шрама? – запропонував колишній сищик.

Альг розстебнув верхні ґудзики сорочки й шумно видихнув. Щоки спалахнули, а зіниці розширилися.

– Шрам викликав до себе на розмову. Був надто чемний. Сказав, що треба зустріти дуже важливу гостю і привезти в академію, – він кинув на мене короткий погляд. – До речі, я тоді мало не випустив тебе з поля зору... Грондер Вікк м’яко говорив про те, щоб я розіграв закоханого хлопця, що мені загалом удалося...

– Але навіщо?

– Медальйон... – тихо сказав Альг. – Шраму вдалося повністю переконати мене в тому, що Поклик Крові – це його медальйон, який багато років тому поцупив твій дід, Руто.

Я витріщилася на нього: гарненьке діло! Отже, дід зробив артефакт і викрав. От негідник!

– Але я нічого не знав! Аж нічогісінько! І я йому вірив. Він один із найкращих викладачів академії, навчив нас дуже багато чому, – він глянув на хлопців, шукаючи підтримки. Богріс кивнув. – Ми з величезним задоволенням патрулювали разом із ним Ситів...