Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Протистояння. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

504
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Протистояння. Том 2" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 202
Перейти на сторінку:
прораховував відстань. У нього є максимум два постріли. Пістолет — зброя, відома своєю непередбачуваністю. — І я певен, що він про це теж знає!

— Я потрібна йому, — сказала вона, — а він — мені. Ти тут узагалі ні до чого, Гарольде. І, якби ми поїхали разом, я, можливо… можливо, дозволила б тобі дещо зі мною зробити. Оту дрібницю. І це б усе зруйнувало. Я не можу йти на ризик, що таке може статися, після всієї цієї огидної кривавої жертви. Ми продали душі разом, Гарольде, але від мене ще лишилося досить, щоб вимагати повну ціну.

— Я дам тобі твою повну ціну, — сказав Гарольд і зіп’явся на коліна.

Сонце било в очі. Запаморочення грубою рукою схопило його, закрутило гіроскоп у його голові. Він немовби почув голоси — голос, який заревів вражено, опираючись. Гарольд натиснув на гачок. Гримнув постріл, розкотився луною, стрибаючи від скелі до скелі, тріскаючи, бухкаючи, завмираючи. Обличчя Надін стало кумедно-здивованим.

Гарольд переможно-п’яно подумав: «А вона не знала, що це в мене є!» Її рот розтулився круглим, зляканим О. Очі стали великі. Сплеснула руками, немов зібралася грати якусь аномальну мелодію на фортепіано. Цей момент був настільки приємний, що він смакував його секунди зо дві, не розуміючи, що промазав. Коли ж зрозумів, то знову підняв пістолет, узявся лівою рукою за зап’ястя правої, цілячись.

— Гарольде! Ні! Ти не можеш!

«Не можу? Подумаєш — гачок натиснути. Можу, звичайно».

Здається, вона від подиву і страху застигла на місці, заглибина її горла опинилася точно під прицілом, і він раптово відчув із холодною переконаністю, як усе планувалося закінчити — коротким і безглуздим спалахом насильства.

Ось вона під його прицілом — практично мертва.

Але коли він почав тиснути на гачок, сталися дві речі. На очі потік піт, і в них почало двоїтися. І він почав сповзати. Пізніше він казав собі, що то поповз гравій під ногами, чи ушкоджена нога підвела, чи те й те водночас. Може, навіть то й була правда. Але відчуття… відчуття було таке, ніби його штовхнули, і довгими ночами від того дня до цього він не зміг переконати себе в іншому. Удень Гарольд був уперто раціональним у всьому, але вночі накочувалася кошмарна переконаність, що це сам темний чоловік втрутився і перешкодив йому. Постріл, який мав би пробити їй горло, вирвався з-під контролю — полетів високо, далеко й красиво в байдуже синє небо. Гарольд покотився назад до мертвого дерева, права нога вигиналась і зачіплялася за все, і все від литки до пахвини було огоронуте в суцільний біль.

Він налетів на дерево й знепритомнів. Коли знову отямився, уже стало поночі, і місяць, на три чверті повний, поважно плив над ущелиною. Надін уже не було.

Першу ніч він провів у гарячці страху — певний, що не виповзе на дорогу, що загине в ущелині. Коли настав ранок, він усе одно поліз угору, пітніючи і чманіючи від болю в нозі.

Почав він підйом приблизно о сьомій, приблизно тоді, коли великий помаранчевий самоскид Поховального комітету мав виїжджати з автобусної зупинки в Боулдері. Він нарешті схопився зраненою, в пухирях рукою за поруччя о п’ятій того самого вечора. Мотоцикл іще був там, і від полегшення Гарольд ледь не заплакав. У шаленому поспіху він витяг із торби на сідлі консерви й відкривачку і повними пригорщами став напихати в рот холодне яловиче рагу. Але на смак воно було погане, і, довго намагаючись перебороти себе, він усе виблював.

Гарольд почав розуміти безперечність своєї близької смерті, ліг коло свого «тріумфа» і заплакав, підібравши під себе скалічену ногу. Потім зміг трохи поспати.

Наступного дня його полило потужною зливою — він весь змок і тремтів. Нога почала смердіти гангреною, і він тяжко намагався не намочити свій «кольт вудсмен» об мокре тіло. Того вечора він почав писати в зошиті з цупкою обкладинкою — і вперше помітив, що в нього псується почерк. Зловив себе на думці про книжку Деніела Кіза «Квіти для Елджернона». Там група вчених примудрилася перетворити розумово відсталого прибиральника на генія… на певний час. А потім бідолаха почав усе втрачати… Як же його звали? Якийсь Чарлі, так? Звичайно, бо так потім називався фільм за книжкою — «Чарлі». Гарний фільм. Не такий гарний, як книжка, з купою шістдесятницької психоделічної фігні, як йому пам’ятається, але все одно хороший. Гарольд за старих часів багато ходив у кіно, а ще більше дивився по відаку вдома. Давно, в ті дні, коли світ був, як би це сказали в Пентагоні, «життєздатною альтернативою», кінець цитати. Більшість тих фільмів він дивився сам.

Він записав у своїй книзі — слова поволі росли з хитких літер:

Чи вони всі померли, цікаво? Комітет? Якщо так, то я каюся. Мене ввели в оману. Це погане виправдання моїм діям, але, присягаюся, це єдине виправдання, яке взагалі тут має значення. Темний чоловік так само реальний, як супергрип, як атомні бомби, які й зараз десь сидять у своїх свинцевих ящиках. А коли настане кінець і коли він буде таким самим страшним, як хороші люди завжди знали, — то всі ці хороші люди, які підступлять до престолу Страшного Суду, не матимуть нічого іншого сказати, крім цих слів: мене ввели в оману.

Гарольд прочитав написане, і на його лобі з’явилася тонка, тремка зморшка. То не добре виправдання — то погане виправдання. Хоч як його прикрашай, а воно все одно смердітиме. Той, хто прочитає цей абзац, прочитавши решту, вирішить, що він абсолютний лицемір. Гарольд гадав, що він — король анархії, і темний чоловік розгледів це й спокійно перетворив його на мішок із кістками, який тремтить і помирає поганою смертю при дорозі. Нога в нього роздулася, як камера в шині, і тяжко пахла, немов перестиглими бананами, і він сидів тут, а над його головою у висхідних потоках кружляли, спускалися грифи — і Гарольд намагався дати якесь раціональне пояснення цьому жахові. Він став жертвою підліткової пори, яка для нього затяглась, — усе просто. Отруївся власними небезпечним фантазіями.

Помираючи, Гарольд відчував, що йому додалося розуму і, мабуть, навіть гідності. Він не бажав принижувати себе дріб’язковими виправданнями, які, мов на милицях, пришкандибали на сторінку.

— Я міг би стати важливою людиною в Боулдері, — тихо мовив він, і ця проста, жахлива істина могла б довести його до сліз, коли б він не був такий виснажений і зневоднений. Він подивився спочатку на криві літери на сторінці, потім

1 ... 141 142 143 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Протистояння. Том 2"