Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

— Дуже смішно,— пробурмотів Лорін. — Але щось тут не так. Давайте дізнаємося, чого він хоче.

Вони не поспішали діяти, а просто чекали. І дійсно, коли вони закінчили вечерю й вийшли з таверни, хлопець теж піднявся і, спробувавши зробити вигляд, що це випадковість, рушив слідом.

Четвірка обмінялися поглядами й непомітно пірнули в темну бічну вуличку. Як тільки хлопець теж зайшов туди, Дерек швидко розвернувся й перекрив йому шлях, а Ріанель стала позаду, унеможливлюючи  втечу.

— Гей! Що вам від мене треба?! — юнак відсахнувся.

— Це ми маємо питати, що тобі від нас треба, — спокійно відповів Лорін, схрестивши руки на грудях.

— Ти пів вечора витріщався на нас, особливо на нього,— Кассія кивнула в бік Лоріна.

— Я… Я просто—хлопець запнувся, його обличчя почервоніло.— Я знаю, хто ти.

— Ага, і хто ж він?—Дерек іронічно підняв брову.

— Ти Лорін, принц Грінмоланду!

Лорін зітхнув, закочуючи очі.

— От і попався,—пробурмотіла Ріанель.

— Я ж не ворог!—швидко заговорив хлопець.

—Просто… Я чув про тебе! Про твої битви, про твою сміливість! Ти… ти мій кумир.

Лорін витримав паузу, потім ляснув себе по лобі й невдоволено пробурмотів:

— Оце ми допитали шпигуна…

Дерек пирхнув, а Кассія хихикнула.

— Добре, якщо ти не маєш лихого задуму, то поясни: навіщо так витріщався?—суворо спитала Ріанель.

—Я просто не вірив своїм очам!— тихо сказав хлопець.

—Принц, якого всі вважають героєм, от просто сидіть у таверні й їсть пиріг!

— Можливо я тебе дуже сильно здивую, але герой теж має їсти,—Дерек підморгнув Кассії.

— Іще й як, —додала вона.

Лорін потер перенісся.

— Гаразд, слухай сюди, він зітхнув і зробив крок ближче.— Ти не бачив мене. Ти не бачив нас. Ми просто звичайні мандрівники.

— Але…

— Ніяких «але». Якщо комусь розповіси, що бачив нас тут, у тебе будуть проблеми.

Хлопець схвильовано закліпав очима.

— Я… Я нікому не скажу! Клянуся!

Лорін пильно глянув на нього, потім кивнув.

— Гаразд. І ще одне—наступного разу, якщо хтось тобі подобається, не витріщайся, мов уперше бачиш людину.

— Точно,— підхопила Кассія.— Це трохи лякає.

— І не дуже розумно, якщо ця людина— принц,— додала Ріанель.

Хлопець зблід і закивав.

— Зрозумів! Дякую, що не… е-е… не прибили мене тут!

— Ще не вечір,— підморгнув Дерек.

Хлопець ковтнув і швиденько змився.

— Ну що ж, у мене з’явився шанувальник,— зітхнув Лорін.

— Ох, бідний, як ти з цим житимеш? — саркастично пожартувала Ріанель.

— Як завжди, скромно й велично,—Лорін підняв голову, як справжній принц.

— Занадто багато величі для такої пізньої години, — хмикнув Дерек.

— Пішли вже спати.

Так, жартуючи, вони повернулися до таверни, сподіваючись, що ця ніч у Ельдуарі буде спокійною.

Ельф, що їх зустрічав, провів вершників до їхніх кімнат. Компанії виділили дві затишні кімнати на другому поверсі таверни: одну для Лоріна й Дерека, іншу для Ріанель та Кассії.

— Відпочивайте, мандрівники,—сказав ельф, трохи вклонившись.— Сподіваюся, ніч буде для вас спокійною.

— Ми також на це сподіваємося,— відповіла Ріанель.

Ельф пішов, і друзі розійшлися по кімнатах. Але замість того, щоб відразу лягти спати, як того вимагав здоровий глузд, вони почали обговорювати одну дуже важливу тему.

Ріанель зачинила двері, скинула плащ і відразу повернулася до Кассії з швидкою посмішкою.

— Ну що ж, Кассіє,  давай обговоримо одне цікаве питання?

Кассія підозріло прищурилась:

— Про яке саме?

— Про Дерека.

— А що Дерек?— Кассія зробила вигляд, що нічого не розуміє.

— Та не прикидайся! Я ж бачила, як ти дивилася на нього, коли ми летіли. І як він дивився на тебе.

Кассія схрестила руки на грудях.

— І що?

— Ну… він тобі подобається?

Дівчина зам'ялася. Було безглуздо заперечувати очевидно, тай приховувати щось від Ріанель було марно.

— Так… Можливо… трохи…

— Ага! Я знала!— Ріанель переможно всміхнулася.

— Нел, ну не знущайся!.

— Бо так і є! — засміялася Ріанель.

— А ти знаєш, що йому теж подобаєшся?