Читати книгу - "Експансія-I"

… Вона завжди пам'ятала обличчя старого англійця, до якого її підвів Гаузнер; через нього вона мала познайомитись з Грегорі Уорком, американським дипломатом, що працював у Лісабоні, — німці дали слово, що батько прийде додому зразу ж після того, як вона подружиться з Уорком, той жив у Португалії сам, без сім'ї, дуже сумував.

Англієць потяг її в номер, перервавши вечерю, роздягав тремтячими руками, сопів, човгав ногами, в ліжку був схожий більше на борця, ніж на коханця, їй було погано з ним, вона завжди пам'ятала Ганса, він навчив її бути жінкою, вона зовсім втрачала розум, коли він цілував її ліве плече й тоненьку кісточку ключиці.

— Не треба так сильно, — попросила вона англійця. — На мене це не впливає, моя ерогенна зона отут, — вона доторкнулася до свого плеча.

Англійця тоді перекосило від люті, він ударив її по щоці, сказав, що вона паршива повія, й пішов з готелю. До Грегорі Уорка їй довелося йти самій, вона робила все, що могла, але в ліжко його вкласти не зуміла, а від цього ж залежало життя тата, тільки від цього й ні від чого іншого, так сказав Гаузнер, давши їй клятву офіцера зробити для батька все, після того як вона, у свою чергу, виконає те, що їй було доручено.

— Хочете курити? — спитав Блас.

— Спасибі. Я курю, тільки коли п'ю. Шофер сказав щось непристойне? Чому ви не переклали мені його тиради?

— Я думав, ви забули про це… Ви якось дивно заглиблюєтеся в себе… Я думав, вас це вже не цікавить… Ні, шофер не сказав нічого непристойного… Просто він з Пасальї, це такий район у горах в напрямку до Херес-де-ля-Фронтера, там чоловіки велеречиві, замість «ходімо» вони кажуть: «Чи не вважали б ви за можливе виділити з свого дорогоцінного часу хоча б хвилину і, якщо, звичайно, це аж ніяк не обтяжить вас, піти разом зі мною, вашим покірним слугою». От він і сказав: «Я згоден дати мою машину в розпорядження сеньйора, щоб він міг задовольнити всі бажання чарівної сеньйори». Простіше кажучи, «таксі вільне».

— Диви, яка краса, — посміхнулася Кріста, подумавши при цьому, чому ж вона не почула в цій довгій фразі, яку мовив шофер, єдиного іспанського слова, яке вивчила досконало, — «сеньйора».

… В готелі Блас запитав:

— Мені почекати вас у холі? Чи можна піднятися в номер?

— Ні, — відповіла вона. — Будь ласка, почекайте тут, я повернуся дуже швидко.

Вона піднялась до себе, роздяглася, ввійшла в крихітну ванну, пустила душ; гарячої води не було; холодна, як лід, подумала вона, а на вулиці така спека; мабуть, у них ще працюють арабські водопроводи; дуже дивно, відійшла в минуле культура, вимерли покоління, а творіння рук людських живе й досі.

Кріста чомусь згадала, як батько незадовго перед арештом сказав:

— Знаєш, чим далі, тим дужче я вірю в те, що можна вивести математичну формулу істини. Так, так, це правда!

Треба відштовхнутися від концепції пошуку курсу літаків. Ламані шматки різної спрямованості складаються — волею людського розуму — в абсолют лінії… Десь тут прихований ключ до моєї ідеї… Числа подібні до характерів, ти ніколи не задумувалася над цим? Спробуй уважно придивитися до сімки й одиниці. Цифри ці найбільше мене цікавлять. А яка цікава шістка! Я хотів би, щоб ти почала вивчати теорію чисел, нехай тебе звинувачують, що ти схильна до чорної магії і окультизму, нехай сміються… Я згоден з Бором: у кожній справжній ідеї неодмінно є трошки якоїсь боже-вільності…

Завмерши під душем, вона думала про те, чому діти такі переконані в своїй правоті, чому вони так вперто відстоюють свою правду, ось-ось були маленькі, слово батьків вважали законом, мама й тато все знають, вони найсильні-ші, справедливі й розумні, а настає пора, промине людина певний невидимий кордон (де проходить? між чим і ким?) і стає цілком упевнена в своїй правоті, батьки вже для неї старомодні, боягузливі, та й не такі розумні, якими вони здавалися раніше… Якби можна було вберегти покоління від цієї трагедії, що із віку в вік повторюється! Як багато сердець не було б розбито, як багато доль не було б понівечено…

Про що я, подумала Кріста. Чому це навалилося на мене? З якого часу? Після того як Кемп вийшов з автобуса? Ні. Раніше. Мені двадцять шість, але я прожила три життя, а може, й більше, я лічу людей, а не думаю про них, я не мрію про майбутнє, як інші, а просто програмую можливу ситуацію, зважаючи при цьому на допустимість недопустимого… Пол був ситуацією; тепер виникла певна несподіваність у моїх з ним стосунках… То й що? Я не маю права на ілюзії. Їх у мене витравили. Якщо я піддамся жіноцтву, яка є надія, можу зламатися, запити, перетворитися на вуличну шлюху…

«А ти й є шлюха», — почула вона в собі і не одразу знайшла слова, щоб заперечити; перше, що спало на думку, — «необхідність жертви», — здалося бездоказовим; хіба мало хто опинявся в такому становищі, як вона, але ж вони не шукали виходу в ліжку з чоловіком, який носив таку ж форму, як і ті, що повезли до тюрми тата з мамочкою.

«Тобі хотілося цього», — почула вона те, що досі забороняла собі чути.

Ні, заперечила вона собі, мені не хотілося цього, не хотілося, не хотілося, не хотілося!

І через те, що в голосі було чути лише одне це полохливе й жалісне «не хотілося», їй стало ясно, що хотілося, що цей холодноокий, коректний і співчутливий Ганс з його книжками був уже давно приємний їй, коли ще він тільки почав розпускати хвіст при «шоколаднику» та «квіткареві», але він це робив достойніше, ніж вони, і вмів приховувати своє бажання.

Кріста зірвала з гачка рушник, рвучко закрутила кран, наче злякалася, що й він скаже щось, розтерлась так, аж шкіра горіла, одяглася, зайшла в кімнату і, сівши до столика, замовила Мадрід.

Роумена дома не було.

Він мав поганий вигляд останніми днями, подумала вона. В нього зовсім хворі очі. І він багато пив. Ні, це не тому, що я стала тягарем для нього, я пригадую, як пив Грегорі Уорк,