Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Джонас кивнув, але було видно, що він незадоволений. Він сподівався, що хлопці полізуть на Ситґо, так само, як мав надію розпалити конфлікт, вдершись у їхній барак, знищивши їхні речі й убивши голубів. Втім, вони досі сиділи у своєму триклятому Сховку. Він почувався, як тореадор на полі з трьома молодими бичками. Викинув червону ганчірку, дратував їх, як міг, але бики не хотіли нападати. Чому?

— А як проходить операція з перевезення?

— Усе чітко, — сказав Рейнолдз. — Чотири цистерни за ніч, попарно, за останні чотири ночі. Керує всім Ренфру, той, що з «Ледачої Сюзен». Ти досі не передумав лишити півдюжини для наживки?

— Атож, — сказав Джонас, і тієї ж миті хтось постукав у двері. Діпейп аж підскочив. — Це…

— Ні, — відповів Джонас. — Наш друг у чорній мантії відбув у іншому напрямку. Либонь, хоче підбадьорити й заспокоїти війська Доброго Чоловіка перед битвою.

Діпейп розреготався. Жінка у пеньюарі біля вікна дивилася на своє плетиво і мовчала.

— Заходьте! — гукнув Джонас.

До кімнати зайшов чоловік, одягнений у сомбреро, накидку й сандалії фермера чи vaquero.[23] Проте його обличчя було блідим, а пасмо волосся, що вибивалося з-під сомбреро, — світлим. Латіґо. Жорсткий, вимогливий, він не вибачав помилок. Але це не йшло в жодне порівняння з хихотливим чоловіком у чорному і це було велике полегшення.

— Радий вас бачити, джентльмени, — він зайшов досередини і зачинив за собою двері. Його невблаганне насуплене обличчя наче свідчило про те, що цей чоловік уже багато років не бачив нічого доброго. Можливо, навіть із самого свого народження. — Джонасе? Як справи? Просуваються?

— Справи добре, просуваються, — відказав Джонас, простягаючи руку. Латіґо сухо й рвучко її потис. З Діпейпом і Рейнолдзом він не привітався за руку, але глянув на Корал.

— Довгих днів і приємних ночей, леді.

— І вам, сей Латіґо, того самого зичу, тільки вдвічі більше, — відповіла Корал, не підводячи погляду від в’язання.

Латіґо сів на край ліжка, дістав з-під накидки кисет із тютюном і заходився скручувати цигарку.

— Я ненадовго, — сказав він уривчастим тоном мешканця півночі з Внутрішнього світу, де, наскільки було відомо Діпейпові, трахати північних оленів досі вважалося головним видом спорту. Звісно, якщо твоя сестра бігала прудкіше за тебе й наздогнати її ти не міг. — Залишатися довше було б нерозумно. Я не надто скидаюся на місцевого.

— Так, — здивовано сказав Рейнолдз. — Не надто.

Латіґо зиркнув на нього і знову перевів погляд на Джонаса.

— Більшу частину мого загону розквартировано за тридцять коліс звідси, у лісі біля Каньйону Петлі… до речі, що там так виє в тому каньйоні? Звук такий огидний, що коні харапудяться від нього.

— Тонкохід, — сказав Джонас.

— Людям теж страшно, якщо підходять надто близько, — сказав Рейнолдз. — Краще тримайтеся подалі, капітане.

— Скільки вас? — спитав Джонас.

— Сотня. Добре озброєних.

— Кажуть, вояки лорда Перта теж були добре озброєні.

— Ну й розумний же ти.

— Вони хоч бачили справжню битву?

— Достатньо, щоб мати про неї уявлення, — сказав Латіґо, і Джонас зрозумів, що він бреше. Досвідчених вояків Фарсон тримав у горах. А сюди прибуло невеличке експедиційне військо, в якому, певна річ, лише сержанти знали, як зводити курок.

— Дванадцятеро людей біля Скелі Вішальників охороняють цистерни, які привезли ваші, — сказав Латіґо.

— Мабуть, це навіть більше, ніж треба.

— Я ризикував, їдучи в цю занюхану діру, не для того, щоб ти піддавав сумніву мої рішення, Джонасе.

— Благаю прощення, сей, — байдуже відповів Джонас. Він сів на підлогу коло крісла Корал та заходився й собі крутити цигарку. Вона відклала в’язання вбік і запустила пальці в його волосся, гладячи його. Діпейп ніяк не міг дотумкати, що Джонас знайшов у цій жінці — йому самому вона здавалася лише потворною сучкою з великим носом і прищиками замість цицьок.

— Що ж до трьох молодих чоловіків, — сказав Латіґо тоном людини, яка переходить до суті справи. — Добрий Чоловік був дуже стурбований, коли почув, що в Меджисі з’явилися гості з Внутрішнього світу. А тепер я дізнаюся від тебе, що вони не ті, за кого себе видають. То хто ж вони насправді?

Джонас відштовхнув руку Корал, яка пестила йому волосся, наче відмахуючись од набридливої мухи. Не образившись, вона знову зайнялася в’язанням.

— Вони ще не юнаки, а лише хлопчиська — це раз. А по-друге, якщо їхній приїзд сюди — це ка… а наскільки мені відомо, сам Фарсон дуже переймається ка… тоді цілком можливо, що це наше ка, а не ка Альянсу.

— На жаль, Фарсон не чує твоїх теологічних висновків, — сказав Латіґо. — Ми привезли з собою рації, проте вони чи то зламані, чи то не працюють на такій відстані. Ніхто не знає, що з ними таке. Ненавиджу всі ці цяцьки. Боги насміхаються, коли їх бачать. Ми можемо розраховувати лише на власні сили, друже. Добре це чи погано.

— Не треба зайвий раз турбувати Фарсона, — сказав Джонас.

— Добрий Чоловік воліє вважати цих хлопців завадою на шляху до здійснення його планів. Гадаю, тобі Волтер сказав те саме.

— Еге ж. Я не забув ні слова з цієї розмови. Сей Волтер не з тих, кого можна легко забути.

— Так, — погодився Латіґо. — Він речник Доброго Чоловіка. І головна причина його відвідин — привернути вашу увагу до тих хлопців.

— Йому це вдалося. Рою, розкажи сею Латіґо про твій позавчорашній візит до шерифа.

Діпейп нервово прочистив горло.

— Шериф… Ейвері…

— Знаю його. Гладкий, як свиня у Повну Землю, — сказав Латіґо. — Продовжуй.

— Один із шерифових помічників передав тим хлопцям послання, коли вони рахували коней на Крутоярі.

— Яке послання?

— У День Жнив не з’являтися в місті, не виїжджати на Крутояр, залишатися поблизу свого барака, адже народ баронії не любить бачити на своїх святах чужинців, навіть якщо ці чужинці викликають у них симпатію.

— І як вони, проковтнули наживку?

— Миттю погодилися не потикати носа з дому під час свята, — сказав Діпейп. — Коли хтось їх про щось просить, вони стають м’які й поступливі, як віск. Авжеж, вони не повірили. Ніхто не заперечує проти присутності чужинців на святі Жнив. Взагалі-то, їх навіть запрошують на гулянки. І хлопцям це добре відомо, я впевнений. Суть у тому…

— …щоб змусити їх повірити, буцімто ми почнемо наступ у день Ярмарку, так, так, — нетерпляче закінчив замість нього Латіґо. — Я хочу знати, чи це їх переконало. Ви зможете схопити їх за день до Жнив, як обіцяли, чи вони чекатимуть?

Діпейп і Рейнолдз звернули погляди до Джонаса. Той сягнув