Читати книгу - "Твори. Том 1"

— Я кохаю тебе… кохаю тебе… кохаю нестямно!

Але він завжди холодно відштовхував її і відповідав сухим тоном:

— Якщо ви знову почнете, то я не прийду більше.

Наприкінці березня раптом поширилась чутка про одруження обох сестер. Роза, як казали, мала вийти заміж за графа де Латур-Івелена, а Сюзанна — за маркіза де Казоля. Обидва вони вже стали близькими друзями дому, такими друзями, які користуються винятковими привілеями і особливою прихильністю.

Між Жоржем і Сюзанною встановилися прості, дружні взаємини брата й сестри; вони розмовляли вдвох цілими годинами, глузували з усіх і, здавалось, дуже подобались одне одному.

Про можливість її шлюбу або про імовірних претендентів на її руку не говорили більше ніколи.

Якось уранці, коли патрон привів Дю Руа снідати, пані Вальтер після сніданку викликали для переговорів з якимсь поставщиком. Тоді Жорж сказав Сюзанні:

— Ходімо годувати червоних рибок.

Вони взяли зі столу по чималому шматку м’якуша з хліба і пішли в оранжерею.

Круг мармурового басейну лежали долі подушки, щоб можна було стати навколішки і спостерігати зблизька водяних тварин. Жорж і Сюзанна взяли по подушці, поклали їх поряд і, схилившись над водою, почали кидати в неї хлібні кульки, зліплюючи їх пальцями. Риби відразу ж підпливли, рухаючи хвостами, б’ючи плавцями, поводячи великими банькуватими очима; вони крутились на місці, поринали за своєю круглястою здобиччю, що йшла на дно, і відразу ж виринали, чекаючи нової.

Вони смішно ворушили ротами, раптово й швидко кидалися вперед, схожі на чудернацьких маленьких страховищ. Кривавими цятками різнилися вони на золотому піску дна, пропливали, немов червоне полум’я, в прозорій воді або показували, спинившись, сині обідки, що облямовували їхню луску.

Жорж і Сюзанна дивились на свої відображення у воді і усміхались їм.

Раптом він тихо сказав:

— Негарно критися від мене, Сюзанно.

— Що таке, Любий друже? — спитала вона.

— А пам’ятаєте, що ви мені обіцяли на цьому самому місці того вечора, під час свята?

— А що?

— Радитися зі мною кожного разу, коли проситимуть вашої руки.

— І що ж?

— А те, що її просили.

— Хто?

— Ви це самі добре знаєте.

— Ні. Присягаюсь вам.

— Ні, знаєте. Той довготелесий дженджик, маркіз де Казоль.

— По-перше, він не дженджик.

— Можливо! Але він йолоп — зруйнований грою і виснажений гульнею. Що й казати, гарна партія для такої молодої, вродливої і розумної дівчини, як ви!

Вона спитала, усміхаючись:

— Що ви маєте проти нього?

— Я? Нічого.

— Неправда. Він зовсім не такий, як ви кажете.

— Облиште! Це інтриган і дурень.

Сюзанна перестала дивитись у воду і повернула до нього голову.

— Слухайте, що з вами?

Він промовив таким тоном, наче в нього виривали таємницю з глибини серця:

— Зі мною… зі мною… зі мною те, що я ревную вас до нього.

Вона здивувалась, але не дуже:

— Ви?

— Так, я.

— Он як! А це чому?

— Тому, що я закоханий у вас, і ви це добре знаєт жорстока!

Тоді вона сказала суворим тоном:

— Ви збожеволіли, Любий друже.

— Я сам знаю, що збожеволів. Хіба я маю право прі знаватись вам у цьому, я, жонатий чоловік, вам, молод дівчині? Я гірший від божевільного — я злочинець, негідник, по суті. У мене нема ніякої надії, і я втрачаю розу від цієї думки. А коли я чую, як кажуть, що ви маєте одружитись, то мене охоплює така лють, що я ладен убити кого-небудь. Ви повинні простити мені це, Сюзанно.

Він замовк. Риби, яким не кидали більше хліба, не рухались, вишикувавшись майже в рівну шеренгу, — вони скидались на англійських солдатів; вони дивились на схілені над ними обличчя людей, які вже не цікавились ними.

Дівчина прошепотіла напівжартома, напівсерйозно:

— Шкода, що ви одружений. Та що поробиш? Нема ради, та й край.

Жорж раптом обернувся і, присунувшись до неї зовсі близько, спитав просто в обличчя:

— Якби я був вільний, ви вийшли б за мене?

Вона відповіла щирим тоном:

— Так, Любий друже, я вийшла б за вас, бо ви мені куди більше до вподоби, ніж усі інші.

Він підвівся і пробурмотів:

— Дякую… дякую… благаю вас, не давайте згоди нікому. Почекайте ще трохи. Благаю вас! Ви обіцяєте мені?

Вона прошепотіла, трохи збентежена і не розуміюч чого він хоче:

— Обіцяю.

Дю Руа кинув у воду великий шматок хліба, що був ще в його руках, і вибіг не попрощавшись, мовби зовсім втративши голову. Риби жадібно накинулись на цей шматок м’якуша, що плавав на воді, не зім’ятий пальцям і почали рвати його своїми зажерливими ротами. Вони затягли хліб у другий кінець басейну, метушились під ним і нарешті утворили якесь рухливе гроно, своєрідну живу квітку що кружляла у воді, маківкою вниз.

Сюзанна, схвильована, стурбована, підвелась і поволі пішла в свою кімнату. Жоржа вже не було.

Він повернувся додому дуже спокійний і, побачивши, що Мадлен пише листа, спитав:

— Ти обідатимеш в п’ятницю у Вальтерів? Щодо мене, то я піду.

— Ні. Я трохи нездужаю, — невпевнено відповіла вона. — Краще я залишусь удома.

— Як хочеш, — мовив він. — Ніхто тебе не силує.

І, знову взявши свій капелюх, вийшов.

Уже давно він стежив, пильнував за нею, знав кожен її крок. Сподівана година нарешті настала. Він знав, що означав тон, яким вона відказала: «Я краще залишусь вдома».

Він був ласкавий до неї у наступні дні. Він здавався навіть веселим, а це з ним тепер бувало рідко. Мадлен раділа:

— От ти знову став милим.

У п’ятницю Дю Руа заздалегідь одягся, бо мав іще справи, перш ніж іти до патрона, як він казав.

Він вийшов близько шостої години, поцілувавши дружину, і на площі Нотр-Дам-де-Лоретт найняв екіпаж.

— Ви зупинитесь на вулиці Фонтен, проти сімнадцятого номера, — звелів він візникові.— Чекатимете там, поки я не накажу вам їхати далі. Тоді ви повезете мене до ресторану «Фазан», на вулиці Лафайєта.

Коні рушили лінивим клусом, Дю Руа спустив фіранки. Опинившись проти своїх дверей, він почав пильно стежити за ними. Через десять хвилин він побачив, як Мадлен вийшла і подалася до зовнішніх бульварів.

Тільки-но вона віддалилась, як Дю Руа вихилився з віконця карети і гукнув:

— Рушайте!

Екіпаж знову рушив і доправив його до «Фазана» — буржуазного ресторану, відомого в цьому кварталі. Жорж увійшов у загальний зал і не кваплячись пообідав, час од часу поглядаючи на годинник. О пів на