Читати книгу - "Хранителі"

Іноді Ейнштейн засинав, і тоді його дихання нормалізовувалося, вже не так лякаючи Трейвіса. Але коли він прокидався, то йому було ще дуже важко дихати, і тоді він починав скавчати від болю і — як відчував Трейвіс — від страху. Коли ретривер не спав, Трейвіс ділився з ним спогадами про всі хороші моменти за останні півроку. Здавалося, що Ейнштейна начебто заспокоював його голос.

Пес узагалі не міг рухатися, тому страждав від нетримання. Кілька разів він дзюрив на вкритий поліетиленом матрац, і Трейвіс прибирав, не відчуваючи жодної відрази, з такою ніжністю і турботою, яка притаманна батькові, котрий доглядає за дуже хворою дитиною. Дивно, але Трейвіса це навіть втішало, бо означало, що пес досі живий і певною мірою його організм функціонує, як і раніше.

Вночі декілька разів починався дощ зі шквальним вітром. Вистукування крапель по даху нагадувало печальний похоронний марш.

Двічі впродовж зміни Трейвіса приходив Джим Кін у накинутому на піжаму халаті. Перший раз він ретельно оглянув Ейнштейна і змінив крапельницю, а пізніше, після огляду, зробив йому ін’єкцію. В обох випадках він запевнив Трейвіса, що зараз немає ознак покращення, але принаймні його стан хоч не погіршується.

Часто впродовж зміни Трейвіс ішов в інший куток кабінету і читав текст у простій рамці над умивальником:

ДАНИНА СОБАЦІ

Єдиним абсолютно безкорисливим другом людини у цьому корисливому світі, другом, який ніколи її не покине, який ніколи не буває невдячним і ніколи не зрадить, є Собака.

Собака залишається поряд з людиною у багатстві і в бідності, у здоров’ї і хворобі. Собака буде спати на сирій землі, де дмуть холодні вітри і шалено мете сніг, тільки б залишатися поряд із хазяїном. Собака цілуватиме йому руку, навіть якщо ця рука не може дати йому води. Він зализуватиме рани і подряпини — результат зіткнень людини з жорстокістю навколишнього світу. Собака охороняє сон свого убогого, злиденного хазяїна так ревно і щиро, наче він принц.

Коли людину покидають усі інші друзі, — цей залишається. Коли всі багатства щезають і все розвалюється на шматки, Собака такий же постійний у своїй любові, як сонце, що простує небом.

Сенатор Джордж Вест, 1870

З кожним новим перечитуванням цього послання Трейвіс із новою силою дивувався тому, що Ейнштейн з’явився на світ. Будь-яка дитина тільки й мріє про те, щоб її пес був таким же сприйнятливим, мудрим і розумним, як будь-який дорослий. Для молодих умів найбільший дар небес — домашній собака, що зможе спілкуватися нарівні з людиною, ділитися своїми радощами і бідами, повністю розуміючи їхні значення і важливість. Яке чудо зможе принести більше радощів, навіяти більше благоговіння перед незбагненністю природи, більший захват перед несподіваними сторонами життя? Якимось чином сама думка про об’єднання в одній істоті індивідуальності собаки і людського інтелекту обнадіювала, що колись може з’явитися такий вид, не менш обдарований, ніж люди, але благородніший і з більшим почуттям гідності. А хіба дорослі не найбільше мріють про те, що одного дня у безкрайньому холодному всесвіті вони зустрінуть інших розумних істот і ця зустріч принесе людству полегшення у його одвічній самоті й тихому відчаї, який неможливо передати?

І яка інша втрата може дорівнятися до втрати Ейнштейна, першого обнадійливого свідчення того, що людство несе в собі паростки не лише величі, а й певний божественний первень?

Трейвіс не міг відігнати цих думок. Вони зворушили його, і він аж захлипав від горя. Проклинаючи себе за м’якотілість, чоловік вийшов у коридор на першому поверсі, щоби, бува, Ейнштейн не почув і не злякався його сліз.

Нора змінила Трейвіса о третій годині. Їй довелося вмовляти чоловіка піти нагору, бо він не хотів залишати кабінет Кіна.

Трейвіс був виснажений, але запевняв, що не зможе заснути. Втім, щойно він опинився у ліжку, одразу ж поринув у сон.

Трейвісу наснилося, що його переслідує жовтоока істота з гострими кігтями і щелепами, як в алігатора, хоч і меншого розміру. Він намагався захистити Ейнштейна і Нору, пропустивши їх уперед і підганяючи, але чудовисько якимось чином обігнало Трейвіса й розірвало Ейнштейна на шматки, а потім і Нору. То було Прокляття Корнелла, від якого не врятуватися, навіть якщо ти прибрав ім’я Семюела Гаятта. Врешті-решт Трейвіс припинив біг і впав на коліна, оскільки, втративши Нору і пса, не хотів більше жити. Він зі страхом почув наближення істоти — клац-клац-клац, — але водночас зрадів смерті, що наближалася до нього…

Нора розбудила Трейвіса близько п’ятої ранку.

— Ейнштейн, — коротко промовила жінка. — В нього почалися конвульсії.

Коли Нора привела Трейвіса у кабінет із білими стінами, Джим Кін саме схилився над Ейнштейном, вводячи йому ін’єкцію. Єдине, що їм зоставалось, це не плутатися у ветеринара під ногами і не заважати йому робити свою справу.

Нора і Трейвіс стояли обійнявшись.

Через кілька хвилин ветеринар підвівся. У нього був стурбований вигляд, і він не намагався, як зазвичай, посміхатися чи якось підбадьорити їх.

— Я вколов йому додаткові антиконвульсанти. Гадаю… зараз йому полегшає.

— У нього почалася друга стадія? — запитав Трейвіс.

— Не факт, — відповів Кін.

— А на першій стадії можуть бути конвульсії?

— Це можливо.

— Але малоймовірно.