Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
...І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову...
Історія життя Шевченка з того часу, як він став поетом, така ж коротка, як і трагічна. Неволя, потім слава, ентузіастичні відносини, потім знову неволя. З Петербурга поет поїхав на Україну, де українці стріли його як пророка. Трохи згодом відбулось заснування Кирило-Мефодіївського братства, а потім арешт, Петропавлівська кріпость, заслання й сливе 101/2 років перебування по дисциплінарних батальйонах. Десять років перебування в Середній Азії — з забороною писати й малювати! Ся остання кара, може, чи не найважча. Годі навіть уявити, які страждання мав перетерпіти Шевченко, коли душа його була повна образів та постатів, коли сі образи та постаті, мов доношена дитина, мали на світ родитись, але поет мусив їх затримати в собі, не надаючи їм зовнішньої форми. Вони плакали, ридали, кричали, оті ненарожденні діти, а поет мусив їх власною рукою вбивати в своїй душі...
Арештований у 1847 році, Шевченко визволився аж у році 1857, щоб умерти в 1861 році 26 лютого. Але за це коротке життя Шевченко утворив цілий скарб національний. Справедливо можна сказати, що се найдорожчий, найцінніший скарб, який тільки має українська нація. І се скарб такого значення, що ім’я Шевченка стало синонімом сучасної новітньої відродженої України. Коли б, взагалі, треба було порівняти Шевченка з якоюсь відомою постаттю з всесвітньої історії, то можна було б Шевченка назвати українським Ієремією, що плакав на руїнах Єрусалиму, і Єзекіїлем, що подавав свому народові надії на будуччину.
Г нівний і суворий, він, наче орел, налітав на шулік, що терзали його народ. З усіх негативних з’явищ найбільш огидним для нього було ренегатство людців, яких він охрестив «Кирпа-Гнучкошиєнко» і яких рабська психологія виявлялася навіть в тому, щоб до свого прізвища додати «въ» і стати «гос-подиномъ Гнучкошыенковымъ».
Одна з найбільших його сатир — се «Посланіє до живих і мертвих і нена-рожденних земляків моїх в Украйні і не в Украйні сущих».
Чимсь правдиво біблейським віє від його слів:
І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма.
Орють лихо,
Лихом засівають.
Але раз у раз крізь суворі вислови ви завважите непереможну віру в відродження свого народу. І коли б треба було сказати, чого найдужче хотів Шевченко, то се була б відповідь: щастя свого народу.
Часто, коли поет відходить від головної теми, він утворює чудові жіночі постаті, напр., Марії Матері Ісусової, Наймички, дівчини-лілеї, і тоді суворі слова й думки дають місце ніжним та ласкавим висловам жалощів, сказав би — пієтету до жінки-матері. Перед здивованим читачем з’являється ціла криниця чистої прозорої душі поета, непорочної й прекрасної, як душа дитини.
Але ледве поет вертає до головної теми, як криниця погожої води робиться огненним морем, і кожен, хто наближається до того моря, який би слабодухий та слабосилий він не був, відчуває, як по жилах його пробігає вогонь, а м’язи його напружуються. Се огненне море його поезії творить цілі чуда, найбільші дива, бо гальванізує навіть моральні трупи. Про вплив його поезії можна сказати його ж власними словами:
І, о диво. Трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові.
Вічне джерело вічної любові — отсе поезія Шевченка, найбільший, най-дорогший, найцінніший скарб українського народу. Душею цілого народу є Шевченко, бо до Шевченка нація поволі, але невпинно завмирала, а з того часу незмінно відроджується до нового життя. Наче животворче сонце, пройшов він по Вкраїні, прорізуючи пітьму зневіри та оживляючи все своїми проміннями.
Є він для українського народу тим огненним стовпом, що колись Бог післав народові єврейському, як виходив він з Єгипту.
Як той біблейський огненний стовп, показує він нам шлях до щасливої будуччини.
І в ці дні суму та туги, коли гостріше відчуваємо цілу вагу смерті Тараса Шевченка, коли чигають на нас вороги, коли нові небезпеки загрожують нашому народові, нехай подадуть нам відраду й науку його слова:
«Братія, не вдавайтесь в тугу, а моліться Богу і роботайте розумно во ім’я Матері нашої України».
Сніп. — 1912. — 26лютого (10 березня).
Проф. Микола Сумцов
Поміж невеличкого гуртка наукових діячів сучасного українознавства значне місце займає професор Харківського університету Микола Сумцов. Родився він в 1854 р., вчився в Харкові і з 1878 р. розпочав виклади в університеті. Він віддався найбільш студіюванню історії української літератури й українського фольклору і в цих наукових працях зайняв місце знавця, добре відомого й поважаного не тільки в Росії, а теж і поза російськими кордонами, як видко з того, що його закликали в таке величезне наукове видання, як слов’янська Енциклопедія, по українському відділу. З його розвідок про стару українську словесність найбільшу вагу мають дисертації про Баранови-ча, Галятовського, Гізеля, Вишенського, Квітку-Основ’яненка, Шевченка. Про геніального Шевченка можна налічити біля десяти наукових розвідок М. Сумцова, котрі розкидані в різних часописях і вкупі зробили б цілу чималу книгу. З етнографічного боку у М. С[умцова]
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.