Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Привіт – знову повторюю, але вже трохи голосніше і Жадана нарешті приходить до тями, і в її очах я знову бачу свідомість. Тихцем передаю драконові сумку, щоб той одягнувся і знову переводжу погляд на господарку яка вже встигла натягнути на обличчя диявольську посмішку.

– Привіт Маргарито! – підходить до мене і неочікувано обійма, потім нарешті відлипає і дивиться начебто і на мене, але погляд косить мені за спину – Як же я рада тебе бачити! 

– Я теж – видушую напружено, а її погляд знову жадібно пада на дракона… щось мені здається, що вона чекала не скільки на мене, а на дракона раз так зирка на нього своїми очиськами!

– Ого! А ти вмієш дивувати Ритусю, як і завжди! Летіти на Дикому так, ще й сидячи без яких не будь ременів! Вражає! 

Боже мій, скільки ж у цих словах отрути! Що її вистачило б і ціле море залити! Навіть і ще, й залишилося б трішки.

– Так – відчуваю себе жалюгідно! От начебто мене і нахвалюють, але відчуття наче пожували і виплюнули.

– До речі, а навіщо ти тягаєшся з цією сумкою? – вказує на неї пальцем.

– А це… одяг драконові, не люблю коли перед очима мелькають голяка – і натягую посмішку білого кролика.

– Зрозуміло – кривиться – але все одно, не розумію цієї твоєї примхи… – Жадана ще якийсь час щось роздумує і каже – Ну та й добре, ходімо в середину.

Я йду за Жаданою і згадую про дракона який стояв за моєю спиною, ледь помітно обертаюся назад, щоб перевірити де він і помічаю що дракон іде за мною на відстані трьох кроків. Ну хоч за це не треба так турбуватися. Ми прямуємо до великих подвійних дверей які одразу ж відчиняють двоє юнаків. Напевно слуги? Коли ми проходимо повз хлопців, вони трохи відсахуються в сторони коли помічають дракона. 

Схоже Нокс і справді місцева знаменитість. Ми заходимо до величезної зали посеред якої стоять два крісла і стіл, а попід стінами…

– Скажи красунчики! Чи не так? Сама обирала рабів під цю чудесну зустріч! – нахвалює себе Жадана.

Що? Підбирала під зустріч? Вона і дійсно божевільна! Бо попід стіною стояло з десяток чоловіків міцної статури, вісі темно волосі, в одних штанах і навіть однакового зросту! Та вона і дійсно якась хвора! Та в них навіть взуття не має! Не те що сорочки!

– Так дуже мило – видушую, що хочеться помити язика з милом декілька разів.

– Я рада що тобі сподобалося, все ж недарма ми такі давні подруги – продовжує плюватися отрутою.

– Ага-а – протягую невпевнено, бо позаду мене зараз стоїть той хто не повинен дізнатися, майже всю правду. Але я буквально потилицею відчуваю гарячий погляд і можу припустити що, там застигло не одне питання на мою адресу.

Ми сідаємо в крісла один навпроти одного, а дракон влаштовується біля мене поправу сторону, сідає на підлогу в покірному жесті опустивши голову і склавши руки на коліна. До нас збігаються ще декілька слуг які швидко приносять чай і смаколики до нього.

– Ех, як же довго я тебе не бачила Маргарито. Я навіть почала сумувати за нашими витівками й незабутніми розвагами. Ну, що розповідай. Що поробляєш? Чим займалася увесь цей час? – Жадана нетерпляче чека на мою відповідь вчепившись в мене зверхнім поглядом. 

Так, треба негайно заспокоїтися і відповідати якомога безтурботно, адже вона саме на це і очікує. Бо й досі вважає що Маргарита все та ж, наївна дурепа.

– Якщо чесно – почала якомога байдуже – останнім часом така нудьга. Та й батько мозок виносить щодо мого одруження.

– Оу, справді! І що? Ти плануєш виходити заміж? 

– Не те щоб планую… – трохи зам’ялася з відповіддю.

– Зрозуміла, ти не хочеш йти за той старий мішок з кістками – говорить Жадана.

Треба ж, вона навіть про це зна! Добре ж все винюхала, чи це Маргарита їй ще тоді розповіла?

– Ага – погоджуюся і не встигаю продовжити, як вона одразу закида мені нове питання.

– Не вірю що в тебе не було нічого цікавого. – Жадана хитро дивиться на мене – Адже ти купила такого красеня і зовсім не хочеш ділитися зі мною враженнями. Як тобі він? Все ж, я не очікувала що мого Дикого купиш саме ти. – Жадана зробила акцент на останньому слові.

– А ти про це? Та про що тут розповідати – роблю невдоволене обличчя – він навіть ніяк розважити мене не хоче, сидить собі та й все. – надуваю губи як ображена п’ятилітка. Боже, і що я за маячню верзу! Ні, я розумію що повинна притримуватися ролі безсердечної психопатки-стерви так, ще й до того розбещену яку всі сприймають як цілковиту дурепу! Але навіть так, це складно робити, враховуючи що “цього чорта в спідниці” я бачу вперше! Яку я вперше бачу, ну добре вже вдруге, а от розмовляю вперше!

Ще й дракон під боком якому не варто знати про минуле Маргарити, а як виявилося через декого може пригадати! Якщо вже не пригадав.

– А мені цікаво послухати, особливо про те, як саме ти його осідлала? Адже навіть мені цього не вдавалося зробити, цей непотріб брикався увесь час скільки б я його не шмагала! – кривиться – Навіть довелося ексклюзивні ланцюги начепити, щоб краще слухався, але й це не допомогло. – робить з себе невинну жертву.

От стерва! Та він ледве не загинув від тих клятих ланцюгів, коли я намагалася привести його до тями! 

– Ну що, розповіси? – продовжує – Бо я вперше бачу, щоб цей непотріб так добре когось слухався, адже навіть тоді коли ми робили свої маленькі витівки над ним, я не помічала в Дикому великої покори до тебе.

Я помічаю боковим зором як дракон напружується всім своїм тілом. Невже згадав! Будь ласка, Дикунчику протримайся хоча б до повернення додому, а там якщо вже й будуть питання на всі відповім нічого не приховуючи. Бо в тому вже не буде ніякої потреби.

Серце починає битися зі швидкістю світла що мало з грудей не вискакувало, а якби й могло давно б відростило собі маленькі ручки з ніжками і втекло якнайдалі.

– Та я нічого такого незвичного не робила – намагаюся згадати хоч щось, щоб мені зараз допомогло! Що там роблять такі божевільні садистки, щоб “приручити” рабів? – декілька разів висікла батогом гарненько так, щоб нагадати хто головний і зняла з нього ті ланцюги. Вони мені якщо чесно не сподобалися, псували весь естетичний вигляд. – та я зараз і сама повірю що можу бути такою сукою, а от дракон схоже починає щось підозрювати, бо від нього так і фонить напругою що мати рідна! Ой чує моє серце що все може скінчитися дуже й дуже погано!