Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– І це все? – розчаровано запитує. Схоже дехто хотів дізнатися куди більше подробиць.

– Так, я ж казала, нічого не звичного.

– Але все ж, ти щось з ним зробила, що він дозволяє на собі літати і навіть не брикається. Невже ти щось від мене приховуєш Маргарито? Маєш потаємний секрет дресирування найнебезпечніших рабів і не хочеш ділитися?

– Та які там секрети! Якби ж вони в мене були, а от мені нізащо не зрівнятися з тобою в керуванні. Особливо те, як ти їздиш верхи, я б так нізащо не змогла.

– Скажеш таке – відмахується і дивиться на дракона – гей Дикий – звертається до нього, але той ніяк не реагує – подивися на мене любчику. – говорить наказним тоном крізь зуби, але дракон все так само не реагує – Добре, ти гарно слухаєшся свою нову господарку це я вже зрозуміла. На відміну від мене – роздратовано випльовує і дивиться на мене – накажи йому, щоб глянув на мене.

– Дикий поглянь на Жадану – вимовляю спокійно, а в самої серце перекидається, дракон слухається і підійма гнівний погляд на Жадану.

– Ти диви які ми злі, невже ти вже встиг забути хто був твоїм господарем? Чого ж мовчиш, скажи хоч щось. 

Капець, в неї жоден м’яз обличчя не рухається та, ще й погляд такий що здається, що й реально вбити зараз може!

– Моя господарка не ви пані – відповіда спокійно дракон, але в голосі все одно відчувається напруга.

– Он як. Швидко ж ти забув мою милість. – Жадана на деякий час затиха щось обдумуючи, а в мене з’являється час подумати як саме переключити розмову на іншу, щоб не зачепити тему з минулим Маргарити. 

Може перейти на щось буденне? Наприклад про погоду, чи одяг або якусь нову моду? Чи що тут взагалі зазвичай обговорюють?! А може? Згадую про одну крамничку куди я змогла затягнути дракона! 

– О, а ти бувала в одній крамниці, здається вона називається “Солодкий дім”. Там такі неймовірні тортики продаються що можна власні руки з'їсти! Як згадаю відразу починає слинка текти. – намагаюся переключити всю її увагу на себе і на невинні тортики.

– Хм, вперше чую про таку крамницю. Невже нова відкрилась?

– Та ні, просто, на перший погляд, вона не дуже примітна і губиться на фоні усіх інших крамниць. Я спочатку теж не думала що там буде щось добре і заради інтересу вирішила зайти, і як виявилося недарма. Там такі тістечка з тортиками! М-м-м!

– Якщо ти так кажеш, то і справді варто туди зазирнути. А щодо спогадів…, – вона розтягується в єхидній посмішці – а пам'ятаєш наші розваги?

Щось мені здається що я наштовхнула її зовсім не на ті спогади. Або це вона так на солодке реагує? Хтозна, можливо вона з Маргаритою ще, до основного сюжету полюбляли тортики пекти? А я про це не знаю.

– Ем. А про які саме розваги ти зараз? Бо я щось не пригадую – Жадана розтягується у не здоровій садистській посмішці. Ой леле! Та про що ж вона таке згадала?! Її погляд пада на дракона.

– Невже ти забула про нашу чудову відпустку? Де ми так чудово провели час! – і шкіриться.

Яка ще нахрін відпустка в них була!

– Не пам’ятаєш? – запитує нащо я невпевнено підіймаю брову даючи знати що і дійсно забула – Та невже! Ти ж, так чудово розважилася, а тепер не пам’ятаєш?

– Трохи є таке – нервово всміхаюся, а самій тікати звідси хочеться якнайшвидше – не могла б ти дати підказку, можливо і згадаю. – чую від Жадани протяжний сміх.

– Ну добре, нагадаю наш незабутній тиждень де були присутні всього три персони. Це я, ти – вона переводе погляд на дракона – і наш Дикий. Ти ж пам’ятаєш ці незабутні розваги? – звертається вже до дракона, а той зі злості лише стискає кулаки що аж кісточки біліють. Жадана веде далі не відриваючи погляду від дракона, наче насолоджуючись його станом і не спроможністю утнути щось прямо зараз:

– Я навіть, ще й досі відчуваю ті емоції і спогади наче це було тільки вчора – замріяно говорить – Пам’ятаєш як ми з ночі до ранку намагалися приручити цю потвору? В мене й досі перед очима твоя завзятість, твоє шаленство і задоволення коли ти шмагала батогом цього шкодливого дракона. 

Вона ще й досі продовжувала дивитися на дракона не звертаючи на мене ніякої уваги і здавалося, вона радше розмовляла до нього, а не до мене. Насторожено наважуюсь краєм ока кинути свій погляд на Ноксора, який вже здавалося був на межі свого терпіння. 

Мені навіть здавалося, а можливо і ні, сплеск якоїсь потужної енергії який клубочився навколо дракона агресивною димкою пригнічувала все навколо що хотілося відсахнутися. Він згадав… 

– О, а пам’ятаєш коли ми вже спробували всі методи приборкання над Диким? Ми почали висувати все нові й нові ідеї відбираючи найкращу? – “будь ласка, зупинися” благаю подумки інакше тут може статися вбивство і потім знайдуть два жіночих трупи, а якщо точніше попіл. Але Жадана наче зачарована все продовжувала з натиском говорити:

– Ти пригадуєш, що саме тоді запропонувала? – переводе свою увагу на мене, спрямувавши свій погляд мені в очі і не чекаючи поки я відповім сама дає відповідь на своє ж, запитання – Ти запропонувала дати йому “Трави Ґард” змішавши їх з прийнятною дозою алкоголю, щоб цей – вона вказує на дракона – не сконав від сильного передозу, а лише корчився від незабутніх відчуттів! – і Жадана гучно розреготалася не звертаючи на нас увагу, а мене так конкретно заціпило.

Бо я розуміла, що коли це все закінчиться… якщо звичайно закінчиться і дракон не зірве свою лють прямо зараз, яка вже майже виливається через край, проявляючись в прискореному диханні з легкими нотками погаркування і шаленої напруги. Або як варіант він зможе витримати все до кінця і коли повернемося додому, якщо взагалі доберемося, він захоче мене прибити. В прямому сенсі цього слова.

Все що я зараз могла робити, це нервово всміхатися як повна дурепа і сидіти статуєю, бо поворухнутися страшно і цим привернути увагу дракона до себе. А Жадана все продовжує свою нестерпну балаканину: